Пам'ятні дошки на школі № 77, вул. Нєстєрова, 29, м. Дніпропетровськ

На ганку будівлі школи № 77 по вул. Нєстєрова, 29 разміщені три пам'ятні дошки з граніта з гравіюванням.

В 1940 р. по всьому Радянському Союзу відкрили 20 спецшкіл ВПС, куди приймали дітей військовослужбовців, а згодом дітей, батьки яких загинули під час Великої Вітчизняної війни, сиріт. П'ять з цих шкіл розташувались в Україні (Одеса - № 14, Харків - № 16, Київ - № 13, Ворошиловград - № 19, Дніпропетровськ - № 15). До війни школа ВПС знаходилась в будівлі сьогоднішньої СШ № 23. Після повернення з евакуації в 1944 р. змінила дислокацію - будівля СШ № 77.
За 14 років роботы спецшкола випустила 40 тисяч учнів. Чимало випускників загинули смертю хоробрих у роки ВДругої Свитової, 2548-ми присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них - генерал-лейтенант Анатолій Брандис, двічи Герой Радянського Союзу. 
Не всі випускники стали льотчиками, але більшість обрали військовий шлях.
Викладались такі дисціпліни, як логіка, психологія, теорія літака, астрономія – готували до майбутньої роботи грунтовно. А форма у курсантів була така красива, що всі дівчата на танцмайданчиках звертали увагу на них.
Щороку в останню неділю вересня специ-випускнки школи збираються в стінах школи на зустріч з юністю. Спілкуються, діляться споминами, співають улюблені пісні. Ці зустрічі їм дорогі. Раніше на них збиралась не одна сотня людей, приїзжали з усіх куточків Украіни, Білорусі, Прибалтики, Росії, Грузії. Зараз ряди значно порідшали, і причиною того не стількт кордони, скільки вік учасників...
За роки цих зустрічей у ветеранів склались тісні стосунки з педагогами і учнями школи, ветерани допомагають їм навіть у вирішенні побутових питань. Так, нещодавна вони спилили на території школи старі, негожі дерева, заасфальтували двір. Сивоголові впускники - постійні гості учнів: проводять уроки мужності, беруть активну участь в житті школи. Тут працює музей Дніпропетровської школи ВПС, де зібрані унікальні фотографії, спомини випускників, їх форма, атрибутика. В 2010 р. музею виповнилось рівно чверть століття...
Джерела 1, 2, 3.


Дошку відкрито у вересні 2010 р.
Детальніше про Брандиса А.Я. читайте тут: shukach.com/ru/node/2033.

 
Радченко Олександр Петрович, сержант, командир танка, народився 15.5.1962 в м. Узин Київської обл. УРСР. Українец.
В ЗС СРСР призваний 3.7.1980 Ленінським РВК м. Дніпропетровськ УРСР.
В Республіці Афганістан з грудня 1980.
20.8.1981 танк, яким він командував, під час маршу був підбитий бунтівниками з гранатомету. Радченко отримав важке поранення в голову та груди і через велику втрату крові за кілька годин помер.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований на Сурсько-Литовскому кладовищі Дніпропетровська.
Його ім'я занесено на меморіалу плиту пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам Дніпропетровщини, що загинули в Афганістані.
Джерело.