Благовіщенська церква (Олександра Невського), Єкатеринослав

В другій половині XIX ст. завдяки невтомній праці Олександра Поля, Єкатеринослав (пізніше Дніпропетровськ) швидко почав зростати як промисловий мегаполіс, і природнім було те, що він почав збільшувати свою територію, а також промисловий, культурний і духовний потенціал. У зв'язку з бурхливим развитком промисловості і збільшеннім чисельності населення в Єкатеринославі, за клопотанням деяких міських промисловців було прийнято рішення спорудити новий храм.
На місці Олександро-Невської каплиці, розташованої на Циганському майдані, в 1889 р. при управліні єпархією єпископом Єкатеринославським і Таганрозьким Серапіоном (Маєвським), в заснування майбутнього храму були закладені Святі мощі і освячено місце під будівництво.
Будівництво церкви здійснювалось на добровільні пожертви заможніх громадян міста. В першу чергу, власників цегельних заводів Єкатеринослава і, зокрема, купця першої гільдії Якова Михайличенка. Завдяки наявності коштів, будівництво йшло швидко, і вже в 1896 р. відбулось освячення нової церкви на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Але в той же час вийшло так, що церква отримала одразу дві назви - Благовіщенська і Олександро-Невська. Це пояснюється тим, що освячння храму відбулось в день Святого благовірного князя Олександра Невського, і тоді ж був освячений один з приділів на честь Святого князя (про це свідчить пам'ятна дошка на стіні храма).

Окрім цього, після урочистого відкриття вновзбудованого храму, майдан, на якому він знаходиться, перейменували на Олександро-Невський.
Церка була збудована в так званому «неоруському стилі» за проектом архітектора Султанова. Світлий і величний хрмам є типовим для більшості церков провінції і усієї сережньої смуги Російської Імперії того часу. Вона була оточена парканом і територіально займала значну частину Олександро-Невського майдану, якакна той час ще не була забудована. Всередині храму не було багато прикрас, але її внутрішнє оздоблення залишало приємне естетичне  враження завдяки художнім властивостям іконостасу і настінним розписам.

Новозбудована церква мала три преділа: головний на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, південний - Апостола Іакова, північний - Святого князя Олександра Невського. До відкриття храма прихожан нараховувалось 2887 чоловік, з яких 1430 чоловіків і 1457 жінок. При церкві діяли дві церковноприхідські школи і дві школи для так званих «кухарчих дітей». В штаті храму було три священники і три псаломщики. Храм мав рахунок в Державному банку Російської Імперії.

Після революційних подій XX ст. і приходу радянської влади в Благовіщенській церкві ще деякий час птривали богослужіння, але в 1933 р. її спіткала доля багатьох храмів того часу: вона була закрита і переобладнана під складське приміщення. Священники разом із настоятелем протоієреєм Філіпом Гераскевичем заарештовані, їх подальша доля невідома. Трохи згодом була знесена дзвінниця і пошкоджений головний купол.
Під час Великої Вітчизняної війни храм сильно зруйновано - залишились тільки мури і купол без крівлі. В цей час прихожани молились в будинку поруч - на вул. Свердлова, 99.
Богослужіння в церкві відновились лише під час німецької окупації Дніпропетровська - в 1943 р., коли священникам вдалось частково упорядкувати її стан і трохи відремонтувати.
Після війни церкову не закривали. Тоді почався період деякої післявоєнної лібералізації церковного життя і сжителям довелось докласти чимало зусиль, щоб ліквідувати чисельні руйнування від боїв та богоборчих дій.
В 1944 р., після визволення міста, силами прихожан розпочалось відновлення храма і богослужіння в Олександро-Невському преділі. Першу Божествену літургію звершив протоієрей Віталій Лелюхін (у подальшому митрополит Київский і Галицький Іоасаф (Лелюхін), екзарх України) зі своєю сестрою-псаломницею. Він і очолиив ремонтні роботи. Не було коштів і матеріалів, відроджували храм зі сльозами і молитвой. В 1947 р. був вже діючим головний алтар, який освятив архиєпископ Дніпропетровський і Запорізький Андрій (Камаров), і в сослужінні протоієрея Євлампія звершив Літургію. В 1949 р. архітектор С.К. Щукін виконав ескізи відновлення храма зі спробою зміни стиля.
До 1956 р. не було іконостасів, замість них були фанерні заставки. В 1958 р. при протоієреї Миколі Волкославськом майстрами з Почаїва був встановлений новий, професійно виготовлений, центральний іконостас. Згодом відомим художником-іконописцем Валерієм Чугаєвим зроблені бічні. Він же написав ікони до всіх іконостасів і знов розписав стіни храму. Всю роботу майстер зробив безкоштовно! Відновлення внутрішнього убрання тривало до 1964 года.
Під час Радянської власти Свято-Благовіщенський храм був одним з небагатьох діючих на той час в Дніпропетровську. В центрі міста, крім нього, діяв тільки Свято-Троїцький кафедральний собор.
В 1994 р. привели до відповідного стану фасад і внутрішні стіни храму. В цьому ж році церкві були повернуті надвірні будівлі, в тому числі і хрестильня.
Пізніше Свято-Благовіщенському храму надали статус пам'ятника архітектури місцевого значення під № 119. Храм є одним з кращіх зразків неоруського стиля в Дніпропетровську.
На території храму поховано кілька священників, що несли свою пастирську службу в храмі - протоієрей Анатолій Пасенко і протоієрей Андрій Панський.

7 квітня 2006 р. духовенство, прихожани і віряни міста урочисто зустріли 110-ліття освячення храму. В день престольного свята святкове богослужіння очолив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іріней.
^{Джерело:  otdihinfo.ru}