Анотаційна дошка на вул. Чичеріна, м. Дніпропетровськ

На будинку № 22 по вул. Чичеріна (перехрестя с пр-том Пушкіна) висить анотаційна дошка:

Вигляд з пр-та Пушкіна.

Георгій (Юрій) Васильович Чичерін (партійні псевдоніми Орнатський, Баталін, Михайло Шаронов, Обізнаний) (12 (24) листопада 1872 р, маєток Караул, Інжавинський повіт, Тамбовська губернія, нині Інжавинський район Тамбовської області, - 7 липня 1936 р., м. Москва) - радянський дипломат, Нарком закордонних справ РРФСР і СРСР (1918-30 рр.). Музикознавець, автор книги про Моцарта. Член ЦВК СРСР 1-5 скликань, член ЦК ВКП(б)(1925-30).
Народився в дворянській родині. Батько - Василь Миколайович Чичерін (1829-1882) (брат історика права Б.М. Чичеріна), мати - баронеса Жоржина Єгорівна Мейєндорф (1836-1897), з остзейського дворянства, була оеукою, племінницею і двоюрідною сестрою відомих російських дипломатів Мейєндорфів.
Батьки Георгія належали до пієтистів і виховували його в тому ж дусі. Головним враженням дитинства Чичеріна були постійні молитви, спільні співи релігійних гімнів, читання Біблії вголос, взагалі вкрай екзальтована атмосфера із припіднятими настроями.
Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1891-96 рр.). В 1897 р. поступив на службу в Міністерство закордонних справ (де працював його батько), працював в архіві МЗС.
С юних років був ерудитом, поліглотом, прекрасно грав на роялі і мав феноменальну пам'ять. Грунтовно цікавився європейським модернізмом, був одним з видатних пропагандистів творчочті Р. Вагнера і Ф. Ніцше в Росії, відіграв суттєву роль в формуванні світогляду свого друга М. Кузміна (їх листування - важливий історико-культурний пам'ятник).
Одночасно починається і його захоплення лівими політичними ідеями, яке привело його після 1904 в табір міньшовиків. В 1904 р. виїхав до Німеччини, формально залишався на службі в МЗС. В Німеччині намагався вилікуватись від гомосексуалізма (в той час вважали, що гомосексуалізм - хвороба, яку можливо вилікувати).
Член РСДРП з 1905. В 1907 р. Чичерін обраний секретарем Закордонного центрального бюро РСДРП і на цій посаді був на лондонському з'їзді. В цей час Чичерін був близький до групи «Голоса Соціал-Демократа».
В кінці 1907 р. Чичерін заарештований в Берліні, засуджений за користування чужим паспортом, оштрафований і висланий з Прусії. Деякий час мешкав в Лейбені, поблизу Дрездена.
Після переїзда редакції «Голос С-Д» Чичерін також переїздить в Париж. Брав участь в роботі Французької соціалістичної партії Жана Жореса. Був прихильником серпневого блоку (1912). В 1914 р. працював в Бельгії.
Під час Першої світової війни мешкав в Лондоні. Член Британської соціалістичної партії. Один з організаторів і секретар Комитету допомоги російським політкаторжанам і поселенцям-висланцям. Головною помічницею Чичеріна в роботі комітету була радикальна суфражистка Мері Бриджес-Адамс (Mary Bridges-Adams). Офіційною задачею комітету був збір і пересилання грошей революціонерам, що знаходяться в російських тюрмах, але під керівництвом Чичеріна комітет поступово перетворився в політичний орган, який провадить систематичну агітацію проти російського уряду. Штаб-квартирою комітету був будинок на Лексхем Гарденс, 96 в районі Кенсінгтон.
Після Лютневої революції в Росії займався відправкою політемігрантів в Росію. 22 серпня 1917 р. заарештований британським урядом, але згодом звільнений. В січні 1918 р. приїхав в РРФСР і був призначений заступником наркома закордонних справ Лева Троцького, при цьому Чичерін вступил до РКП(б).
Підписав Брестський мир (3 березня 1918 р.), з 9 квітня, після переходу Троцького у військовий наркомат, став в. о. наркома закордонних справ, з 30 травня 1918 р. нарком з закордонних справ. Як нарком закордонних справ РРФСР і СРСР (1918-1930) Чичерін вніс суттєвий дипломатичний вклад у виведення Радянської Росії з міжнародної ізоляції.
В 1921 р. уклав угоди з Туреччиною, Іраном і Афганістаном, за якими віддавалась цся власність Росії в цих країнах. В квітні 1922 р. очолив радянську делегацію на Генуезькій конференції.
В 1923 р. очолив радянську делегацію на Лозанській конференції, де був визначений повоєнний статус турецьких проток. Підписав угоди СРСР з Туреччиною і Іраном (1925, 1927).
З липня 1930 р. на пенсії. Похований на Новодівочому кладовищі в Москві. В пам'ять про Чичеріне на стіні будівлі, в якій він працював, була встановлена меморіальна дошка.
Джерело.