Меморіальна дошка Петру Григоренко в Приморську

Меморіальна дошка Петру Григоренко встановлена біля входу в школу, в якій в 1918 – 1921 роках навчався майбутній  генерал-майор, правозахисник. Тоді це була Ногайська трудова школа.
Петро Григорович Григоренко народився в  16 жовтня 1907 р. в с. Борисовці, Запорізької області  — радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З 1977 р. проживав уСША. Помер у лютому 1987 в Нью-Йорку.
Навчався в Харківському технологічному інституті, Московській військово-технічній академії , Академії Генерального штабу. Служив у Червоній армії на Далекому Сході, в 1942-1945 рр. командував дивізією. Учасник боїв на річці Халхин-Гол, брав участь у радянсько-німецькій війні у 1941–1945 роках. У 1945-1961 рр. — викладач Військової академії імені Фрунзе.
У 1938 році домігся прийому у генерального прокурора А. Я. Вишинського, на якому розповів про зловживання представників органів НКВС в Запоріжжі — інформацію йому надав брат Іван, який був заарештований за політичними звинуваченнями.
У 1961 виступив із критикою сталінізму та політики М. Хрущова. 1963 створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що 1964 року був позбавлений звання, нагород та пенсії. У 1964–1965 і 1969–1971 роках зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, не мав ніякої роботи. У травні 1976 року став членом-засновником московської Гельсинської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи. Генерал Григоренко стає центром дисидентства Радянського Союзу, координатором діяльності Української та Московської гельсінських груп.
Григоренка у листопаді 1977 року спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР.
В 1997 р. був підписаний указ «Про увіковічненні пам'яті Григоренко П. Г.», а також виданий указ про нагородження (посмертно) генерала Петра Григоренка орденом «За мужність» Першого ступеня. Цим указом його було також визнано політв’язнем, скасовано неправдивий діагноз «психопатія», поставлений радянською каральною психіатрією, а також поновлено його генеральське звання, усі регалії та нагороди

Джерело тексту та фотографії Петра та Зінаїди Григоренків (1980 р.)