Меморіальна дошка на честь першої профспілкової організації в Україні в м.Львові

В 2013 р. у Львові на фасаді будинку по вулиці Винниченка, 8 встановлено меморіальну дошку, присвячену 195-річчю від часу створення першої на теренах України і СНД профспілкової організації.  Ідея встановлення пам'ятної дошки виникла після віднайдення у архівах Варшави інформації про заснування першої профспілки України. У повідомленні йшлося про створення цієї організації, статут, суми внесків. Це підтвердили документи міської управи та перелік тих 45 осіб з приватної друкарні Піллера, які об'єдналися і створили "Стоваришування Взаємної Допомоги Членів Друкарської справи".

Бронзову пам’ятну таблицю виготовили скульптори Василь і Микола Гурмаки, а проект створили архітектори Олег Микита та Андрій Лисенко.

Профспілковий рух пройшов довгий історичний шлях як на українських землях, так і на світовій арені. Перші утворення, що мали ознаки професійної діяльності з’явилися у стародавньому Римі і мали назву колегії (гетерії, професійні братства, публічні колегії, колегії ремісників). На зміну колегіям у добу середньовіччя приходять корпорації – торгові гільдії та цехи ремісників. Дані об’єднання були лише прототипом профспілок сучасності.

Профспілки у модерному вигляді з’явилися лише у новий час, коли капіталізм створив соціально-економічне підґрунтя для зародження і росту тривалодіючих асоціацій найманих робітників.

Безпосередньою ж передумовою виникнення профспілок стала промислова революція в Англії, яка тривала з 60-х років XVIII століття до 30-х років XIX століття. У цей період зароджується робітничий рух, основними вимогами якого на ранній стадії були: загальне виборче право, свобода утворення асоціацій і зборів, свобода асоціацій і право на страйк. В 1799 і 1800 роках було ухвалено закони про заборону будь-яких робітничих об’єднань, належність до яких і участь у заворушеннях підлягали покаранню як кримінальні порушення, проте спинити профспілковий рух було вже неможливо – він продовжував існувати підпільно. Заборона на профспілки була скасована в 1824 році, а уже в 1834 році з ініціативи промислового власника Роберта Оуена була створена Велика національна консолідована профспілка.

На українських теренах розвиток профспілкового руху розпочався на західноукраїнських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини. Восени 1817 року з'явилися перші відомості про організацію, яка прагнула відстоювати соціальні права своїх членів. Така організація діяла в приватній друкарні поліграфіста австро-німецького походження Корнелія Піллера. Називалася вона "Стоваришування взаємної допомоги членів друкарської справи" і з’явилася завдяки неправомірним вольностям, що зазнавали робітники поліграфічної фірми. Крім того, у друкарні створили першу в місті “касу хворих” - з неї виплачували матеріальну допомогу тим, хто захворів, втратив працездатність і навіть тим, кого звільняли. Активісти захищали соціально-економічні права та інтереси робітників, першими серед друкарень міста відстояли 10-годинний робочий день, відмінили дитячу працю та домоглися збільшення зарплати.

Уже у другій половині XIX ст. профспілковий рух на західноукраїнських землях пройшов період від свого становлення до централізації. Під впливом революційних подій 1848 року у Львові вийшла перша профспілкова газета «Приватний службовець», де порушувалися проблеми умов праці робітників, невиплат заробітних плат та інші соціальні питання, а 8-9 вересня 1895 року знову ж таки у Львові відбувся перший загальний з’їзд поліграфістів Галичини, за рішенням якого було утворено загальногалицьку професійну організацію «Вогнище».

У свою чергу, на українських землях, що входили до складу Російської імперії профспілковий рух з’явився в епоху імперіалізму та зв’язується з активною страйковою боротьбою 1894-1904 р.р. Важливим фактом становлення профспілкового руху було те, що у 1905 р. в Україні (м. Харків) було підписано перший колективний договір між робітниками та власниками паровозобудівного заводу (нині – ДП «Завод ім. Малишева»), а також між власниками харківських друкарень та робітниками-друкарями, який мав юридичну силу і отримав назву «Протоколи угод». 

У 1906 році були прийняті «Тимчасові правила про професійні суспільства, фундирувані для осіб, зайнятих в торгових і промислових підприємствах або для власників цих підприємств», які застосовувалися для осіб у торговельних і промислових підприємствах або для власників цих підприємств. Ці правила були внесені до «Зводу законів Російської імперії за 1906 р.», а профспілки мали статус юридичної особи, але при цьому несли антипрофспілковий характер. Революційні події 1905 року дали значний поштовх до активізації діяльності профспілок. Починаючи з грудня 1905 року бере початок утворення профоб’єднань робітників, а саме: заводських комісій, комісій уповноважених, депутатських або делегатських зборів.

Після революції 1917 року та остаточного встановлення влади більшовиків на території колишньої Російської імперії профспілки були підконтрольні правлячій партії. Втручання в незалежність профспілок було розпочато в квітні 1921 року на Всеукраїнському з’їзді профспілок. Саме з цього періоду починається наступ на їхню нейтральність й нав’язується повна залежність українського профруху від ВЦРПС. Починаючи з 1931 року профспілки України постійно реорганізуються, збільшуються, зменшуються та видозмінюються. Так, починаючи з середини 60-х до середини 80-х років профспілкові організації остаточно сформували певну модель, яка відповідала радянському суспільству. 

На початку 90-х років розуміння існування та діяльності профспілок якісно змінилося. 6 жовтня 1990 року створено Федерацію незалежних профспілок України, яка стала правонаступницею Української республіканської ради профспілок. Декларацію про заснування Федерації підписали 25 республіканських галузевих профспілок та 24 регіональні міжсоюзні профоб’єднання.

Посилання на джерело тексту 1, посилання на джерело тексту 2.