м. Львів. Кам'яниця Авенштоківська

Історія

Історична назва кам’яниці, “Авенштоківська”, походить від прізвища заможної кушнірської родини Авенштоків, перший представник якої Ганс Руперт Авеншток (Hawenschtuk) згадується у Львові ще у документах, датованих 1578 р. У ліктьовому податку 1767 р. будинок фігурує саме як “кам’яниця Авенштоківська”. Інша його традиційна назва – “кам’яниця Ганушівська”.

На поч. XVIII ст. будинок був триповерховим, мав горище та флігель із тильного боку. За Луцією Харевічевою, станом на 1750 р., кам’яниця перебувала у “повній руїні” (разом із сусідньою, розташованою на ділянці на пл. Ринок, 35), і можна припустити, що невдовзі було проведено відбудову. Своєю чергою, Володимир Вуйцик подає інформацію про реконструкцію, здійснену у 1767 р. цеховим майстром-будівничим Антонієм Косинським (Kosiński). З 1768 р. приміщення партеру займав палітурний цех Стронського. Після подальших реконструкцій, здійснених у ХІХ ст., Авенштоківська кам’яниця набула свого сучасного вигляду, зокрема, класицистичного оформлення фасаду.

Із сер. ХІХ ст. до 1930-х рр. на 1-му поверсі була розташована винарня Ріхарда Штадтмюллера (Stadtmüller), яку часто відвідувала львівська богема. У 1960-х рр. проведено капітальний ремонт будівлі.

У ІІ пол. минулого століття кам’яниця набула статус пам’ятки архітектури і містобудування національного значення (постанова №970 Ради Міністрів Української ССР від 24 серпня 1963 року), ох.№326/31. Сьогодні це – житловий будинок, а приміщення 1-го поверху використовує кафе “Кентавр”. 

Архітектура

Кам’яниця займає ділянку у лінії забудови на північній стороні Ринкової площі. Складається з головного чотириповерхового блоку та флігеля з тильного боку, вписаних між межовими мурами і розділених подвір’ям. Будинок у плані прямокутної форми, з внутрішнім подвір’ям. Мурований із цегли, на підвалах із бочковими склепіннями. 1-й поверх, викладений з кам’яних блоків, частково зберіг давню конструкцію і має хрестові склепіння. У житлових приміщеннях верхніх поверхів первісна планувальна структура втрачена.

Головний фасад має виразне горизонтальне членування, яке відображає хронологічні етапи перебудов. Ліворуч розташований широкий портал, який має аркове завершення у профільованому обрамуванні. Двері до під’їзду розміщені праворуч, мають світлик, оздоблений рельєфом. Характерний елемент на рівні партеру – ніша, де колись була вміщена невелика скульптура. Партер відокремлений широким карнизом від верхніх ярусів фасаду, оформлених у ХІХ ст. у класицистичній манері. 2-й і 3-й поверхи об’єднані пілястрами та наріжним рустуванням. 4-й поверх відділений профільованою тягою та завершений розвиненим карнизом із широким орнаментальним фризом. Вікна прямокутні з лучковими та трикутними сандриками.

Тильні фасади головного будинку та флігеля не мають декору. Їх охоплюють дерев’яні балкони з металевим огородженням.

У тому вигляді, який пам’ятка має сьогодні, її архітектура поєднує елементи класицизму та неоренесансу, зберігаючи об’ємно-просторову структуру, типову для будівель ранньомодерного Львова.

Джерело тексту і фото