Коростишівський педагогічний коледж та меморіальні дошки на ньому
Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість
- Україна›Житомирська область›Коростишів
Опис
Коростишівський
педагогічний коледж імені І. Я. Франка — один з найстаріших
навчальних закладів в Україні в галузі підготовки педагогів.
1 травня 1862 року при Київському університеті була
відкрита перша тимчасова педагогічна школа, на основі якої 26
травня 1869 року створено учительську семінарію Південно-Західного
краю з тимчасовим перебуванням у Києві, завданням якої була підготовка вчителів
молодших класів.
22 жовтня 1869 року — початок навчання в учительській семінарії.
Цей день вважається днем заснування навчального закладу. З
серпня 1873 року учительську семінарію Південно-Західного краю була
переведена до Коростишева Радомисльський повіт Київської
губернії і стала називатися Коростишівською учительською семінарією.
Першим директором семінарії був доктор філософських наук Іван Яковича
Посяда — товариш Тараса Григоровича Шевченка за Кирило-Мефодіївським
товариством. Протягом 1895—1898 років у Коростишівській учительській семінарії
навчався відомий український письменник Степан Васильченко.
1924 року закладу присвоєно ім'я Івана Яковича Франка.
З 1944 року навчальний заклад одержує назву й статус педагогічного училища.
Рішенням Житомирської обласної ради у жовтні 2003 року педагогічне училище
реорганізоване в педагогічний коледж.
Джерело
Пам'ять про визначних людей, які вчителювали або навчались у семінарії-училищі-коледжі
відображена в меморіальніх дошках.
Посяда Іван Якович - український громадський діяч, педагог - народився у Зінькові у міщанській родині. Закінчив Полтавську гімназію. У 1843 вступив на філософський факультет Київського університету. В 1846 став членом Кирило-Мефодіївського Братства, належав до радикально-демократичного крила, очолюваного Тарасом Шевченком.
У 1847 Посяду заарештували і вислали у Казань.
У 1847-1849 навчався у Казанському університеті. З 1849 року працював
помічником правителя канцелярії рязанського губернатора, згодом —
урядовцем Департаменту уділів у Петербурзі.
В 1856-1865 роках перебував за кордоном. Навчався у Йєнському, Галлському та
Лейпцизькому університетах.
Після повернення — вчителював у Петербурзі і Полоцьку.
В 1869-1873 — директор учительської гімназії у Києві, 1873-1880 — у Коростишеві. У 1880-1891 — директор
народних училищ у Воронежі (до 1885) та Оренбурзькій губернії (до
1891). Після виходу у відставку повернувся в Україну. Помер у Користишеві
Степан
Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко).
Народився в 1878 р. на Чернігівщині —
український письменник і педагог.
Навчався в Ічнянській початковій школі. В 1895 вступив
до Коростишівської учительської семінарії . Одержав направлення в
школу в на Канівщині. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав
посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової
класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду
майбутнього письменника. У часи вчителювання (1898—1904) вів щоденник «Записки
вчителя». 1904 вступив до Глухівського учительського інституту,
1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у
в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за
браком доказів, звільнив з тюрми, категорично заборонив учителювати.
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, командир
саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел
«Ескізи» , «Оповідання».
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона
Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут
написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». Подорожував із
хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював
у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку. Найбільш відомі твори
- («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.. Васильченко написав драматичні
твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними
мотивами, фейлетони, переклади творів російських письменників .
Михайло
Петрович Кудрицький – народився в 1856, в Житомирській
області — український метеоролог. Один з організаторів
метеорологічної мережі на території України.
1882 року закінчив фізико-математичний факультет Київського університету.
Ще навчаючись в університеті, Михайло Петрович зацікавився
метеорологією, брав участь у розробці програми
розвитку метеорології на території України.
У 1882–1901 роках організував підготовку спостерігачів
у Коростишівській учительській семінарії. Створив місцеву
агрометеорологічну мережу на Поліссі. Підготував понад 150
спостерігачів-метеорологів, котрі налагодили спостереження за погодою в різних
куточках України.
1900 року книжка Кудрицького «Клімат Коростишева», в якій він узагальнив
результати своїх 15-річних спостережень за погодою, експонувалися на Всесвітній
виставці в Парижі і була відзначена бронзовою медаллю.
Проблеми клімату і мікроклімату лісу, розподілу атмосферних
опадів, їхній вплив на господарську діяльність в умовах Полісся
узагальнив у монографії «Нові дані про вплив лісу на клімат». 1895
року за заслуги у розвиткові метеорології Російське географічне
товариство нагородило Кудрицького іменною срібною медаллю.
Від 1901 року жив у Житомирі. У 1901–1919 роках викладав у гімназіях,
у 1919–1926 роках — у Волинському інституті народної освіти
(нині Житомирський державний університет імені Івана Франка). Керував
філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УСРР.
Тимофій
Васильович Левчук - український
радянський кінорежисер, педагог. Депутат Верховної Ради
УРСР 6-11-го скликань. Народився у 1912 р. на Житомирщині, з вересня 1928
навчався в Коростишівському педагогічному технікуму. У 1934 році
закінчив режисерський факультет Київського інституту кіноінженерів.
З 1935 року — асистент режисера,
з 1945 року — режисер Київської кіностудії. Працював в
групах Івана Кавалерідзе («Перекоп», «Коліївщина», «Прометей»)
і Володимира Брауна («Блакитні дороги»). Учасник другої світової
війни.
З початку 1950-х років знімав ігрові фільми на кіностудії імені О.
Довженка, був режисером дубляжу на українську мову,
автором документальних фільмів.
Від 1960 року викладав у Київському театральному інституті імені
Карпенка-Карого (з 1970 року — професор).
З 1963 по 1987 рік був 1-м секретарам Спілки
кінематографістів УРСР, від 1965 року — секретар правління
Спілки кінематографістів СРСР.
Як дістатися до точки:
Коростишів, вул. Семінарська
- блоґ vv
- Увійдіть або зареєструйтесь, щоб додати коментар
- 1712 переглядів