Коростишівський педагогічний коледж та меморіальні дошки на ньому

Зображення користувача vv.
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Пам'ятники,
    • Більше 100 років,
    • Архітектурні споруди

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаЖитомирська областьКоростишів
Опис

Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка — один з найстаріших навчальних закладів в Україні в галузі підготовки педагогів.
1 травня 1862 року при Київському університеті була відкрита перша тимчасова педагогічна школа, на основі якої 26 травня 1869 року створено учительську семінарію Південно-Західного краю з тимчасовим перебуванням у Києві, завданням якої була підготовка вчителів молодших класів.
22 жовтня 1869 року — початок навчання в учительській семінарії. Цей день вважається днем заснування навчального закладу. З серпня 1873 року учительську семінарію Південно-Західного краю була переведена до Коростишева Радомисльський повіт Київської губернії і стала називатися Коростишівською учительською семінарією. Першим директором семінарії був доктор філософських наук Іван Яковича Посяда — товариш Тараса Григоровича Шевченка за Кирило-Мефодіївським товариством. Протягом 1895—1898 років у Коростишівській учительській семінарії навчався відомий український письменник Степан Васильченко.
1924 року закладу присвоєно ім'я Івана Яковича Франка.
З 1944 року навчальний заклад одержує назву й статус педагогічного училища.
Рішенням Житомирської обласної ради у жовтні 2003 року педагогічне училище реорганізоване в педагогічний коледж.

Джерело
Пам'ять про визначних людей, які вчителювали або навчались у семінарії-училищі-коледжі відображена в меморіальніх дошках.

Посяда Іван Якович - український громадський діяч, педагог - народився у Зінькові у міщанській родині. Закінчив Полтавську гімназію. У 1843 вступив на філософський факультет Київського університету. В 1846 став членом Кирило-Мефодіївського Братства, належав до радикально-демократичного крила, очолюваного Тарасом Шевченком.

У 1847 Посяду заарештували і вислали у Казань. У 1847-1849 навчався у Казанському університеті. З 1849 року працював помічником правителя канцелярії рязанського губернатора, згодом — урядовцем Департаменту уділів у Петербурзі. В 1856-1865 роках перебував за кордоном. Навчався у Йєнському, Галлському та Лейпцизькому університетах.
Після повернення — вчителював у Петербурзі і Полоцьку. В 1869-1873 — директор учительської гімназії у Києві, 1873-1880 — у Коростишеві. У 1880-1891 — директор народних училищ у Воронежі (до 1885) та Оренбурзькій губернії (до 1891). Після виходу у відставку повернувся в Україну. Помер у Користишеві 

Джерело

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко). Народився в 1878 р. на Чернігівщині — український письменник і педагог.
Навчався в Ічнянській початковій школі. В 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії . Одержав направлення в школу в на Канівщині. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. У часи вчителювання (1898—1904) вів щоденник «Записки вчителя». 1904 вступив до Глухівського учительського інституту,  1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з тюрми, категорично заборонив учителювати.
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, командир саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» , «Оповідання».
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». Подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку. Найбільш відомі твори - («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.. Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, переклади творів російських письменників .

Джерело

Михайло Петрович Кудрицький – народився в  1856, в Житомирській області — український метеоролог. Один з організаторів метеорологічної мережі на території України.
1882 року закінчив фізико-математичний факультет Київського університету.
Ще навчаючись в університеті, Михайло Петрович зацікавився метеорологією, брав участь у розробці програми розвитку метеорології на території України.
У 1882–1901 роках організував підготовку спостерігачів у Коростишівській учительській семінарії. Створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі. Підготував понад 150 спостерігачів-метеорологів, котрі налагодили спостереження за погодою в різних куточках України.
1900 року книжка Кудрицького «Клімат Коростишева», в якій він узагальнив результати своїх 15-річних спостережень за погодою, експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі і була відзначена бронзовою медаллю. Проблеми клімату і мікроклімату лісу, розподілу атмосферних опадів,  їхній вплив на господарську діяльність в умовах Полісся узагальнив у монографії «Нові дані про вплив лісу на клімат». 1895 року за заслуги у розвиткові метеорології Російське географічне товариство нагородило Кудрицького іменною срібною медаллю.
Від 1901 року жив у Житомирі. У 1901–1919 роках викладав у гімназіях, у 1919–1926 роках — у Волинському інституті народної освіти (нині Житомирський державний університет імені Івана Франка). Керував філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УСРР.

Джерело

 

Тимофій Васильович Левчук  - український радянський кінорежисер, педагог.  Депутат Верховної Ради УРСР 6-11-го скликань. Народився у 1912 р. на Житомирщині, з вересня 1928  навчався в Коростишівському педагогічному технікуму. У 1934 році закінчив режисерський факультет Київського інституту кіноінженерів. З 1935 року — асистент режисера, з 1945 року — режисер Київської кіностудії. Працював в групах Івана Кавалерідзе («Перекоп», «Коліївщина», «Прометей») і Володимира Брауна («Блакитні дороги»). Учасник другої світової війни.
З початку 1950-х років знімав ігрові фільми на кіностудії імені О. Довженка, був режисером дубляжу на українську мову, автором документальних фільмів.
Від 1960 року викладав у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого (з 1970 року — професор).
З 1963 по 1987 рік був 1-м секретарам Спілки кінематографістів УРСР, від 1965 року — секретар правління Спілки кінематографістів СРСР.

Джерело

Як дістатися до точки: 
Коростишів, вул. Семінарська
0
Ваш голос: Ні

Повернутися до початку