Пам'ятник Мартосу Б.М., м. Полтава

Зображення користувача butilkavodi.
  • Теги:
    • Памятник (Бюст),
    • Пам'ятники

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

  • УкраїнаПолтавська областьПолтава
Опис

Перед головним корпусом Полтавського униіверситету економіки і торгівлі (вул. Коваля, 3) у 2007 р. був встановлений пам'ятник Мартосу Б.М.

Борис Миколайович Мартос (1 червня [20 травня] 1879, Градизьк, Україна — 19 жовтня 1977, США) — український громадсько-політичний діяч, учений-економіст, кооператор і педагог, голова Ради Міністрів УНР (1919).
Народився у містечку Градизьк (тепер селище міського типу Глобинського району Полтавської області, Україна). Походив із давнього козацького роду.
По закінченні гімназії в Лубнах продовжив навчання на математичному факультеті Харківського університету, де вступив до Української студентської громади і став членом Революційної Української партії. За політичну діяльність тричі сидів у царській тюрмі. Через арешти і ув'язнення закінчити університет вдалося лише в 1908 р. У 19061910 рр. викладав у гімназіях та на вищих курсах Харкова, але як «неблагонадійний» був позбавлений педагогічної практики. Протягом 19101913 рр. працював у кооперативних організаціях ВолиніПолтавщини та Кубані. Протягом 19131917 pp. з незначними перервами працював у Полтавському губернському земстві інструктором кооперації, став організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів. Активну участь у кооперативному русі поєднував з політичною діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.
Після Лютневої революції 1917 р., на І Всеукраїнському селянському з'їзді обраний до складу УЦР, член Малої Ради від фракції УСДРП, член і заступник голови ЦК Селянської Спілки, редактор тижневика УСДРП «Воля». У першому українському уряді посідав посаду генерального секретаря земельних справ. Був одним із авторів земельного закону УЦР. На відміну від інших соціалістів, виступав проти скасування інституту земельної власності. Попереджав, що такий крок спричинить земельну анархію: «кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна». Відстоював думку, що «широке громадянство просто не доросло до соціалізму», «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного». У своїх поглядах протиставлявся самостійникам (наприклад М. Міхновському). Негативно ставився до П. Болбочана та В. Оскілка.
За гетьманату очолював управу Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, був одним із засновників Кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського у Києві, членом ради директорів «Дніпросоюзу» і «Українбанку». Після утвердження Директорії у грудні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського; з 9 квітня по 27 серпня 1919 р. очолював Раду Народних Міністрів УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів. Сприяв впровадженню української грошової одиниці — гривні. 27 серпня 1919 на засіданні Кабінету народних міністрів УНР Б. Мартос склав з себе обов'язки голови уряду, залишившись у його складі на посаді міністра фінансів. Обов'язки голови прийняв І. Мазепа.
У 1920 р. емігрував до Німеччини, згодом — до ЧСР. Займався науковою роботою та підготовкою фахівців для української кооперації. Автор праць: «Теорія кооперації» (1924 р.), «Кооперативна ревізія» (1927 р.) та ін.
Був одним із організаторів та професором (з 1924 р.) Української господарської академії в Подєбрадах.
У 19361938 рр. працював директором Українського технічно-господарського інституту.
В 1945 р. переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки (19451949 рр.) та Українського господарського інституту (19491954 pp.), працював в Інституті вивчення СРСР (19541958 pp.).
З 1958 р. жив у США. Незважаючи на похилий вік, брав посильну участь у роботі Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Помер на 98-му році життя. Спочиває на православному цвинтарі у Баунд-Брук.
Джерело.

0
Ваш голос: Ні

Повернутися до початку