Пам’ятник Генріху IV у Парижі

Генріх IV Великий (фр. Henri IV;  1553 —  1610) — король Франції у 1589—1610 роках, король Наварри (як Генріх III) у 1572—1610 роках. Засновник французької королівської династії Бурбонів. Французи пов'язували з його ім'ям кінець релігійних воєн 1562-1594 років і набуття права на свободу віросповідання завдяки підписанню ним Нантського едикту.
Генріх IV народився 13 грудня 1553 року в містечку По. Хлопчик ріс у аскетичному середовищі, не знаючи ні придворної вишуканості, ні умовностей вищого світу.
1562 року, у рік початку громадянських воєн, смерть батька дозволила Генріху стати першим принцом крові. Дев'ятирічного спадкоємця удостоїли всіх почесних титулів. У 13 років він був визнаний спадкоємцем всіх володінь своєї матері. Своє перше бойове хрещення 15-літній Генріх Бурбон прийняв в Ла-Рошелі  роках, знаходячись поряд з головою протестантської партії принцом Конде і адміралом Коліньї. Юнак виявив неабиякі військові здібності в зіткненні з армією католиків і по праву розділив перемогу з протестантами.
 1572 року Генріх Наваррський одружився з Маргаритою Валуа, завдяки чому повинен був настати кінець ворожнечі між двома партіями. Однак довгоочікуване одруження не виправдало покладених на нього надій. Подружнє життя не відбулося, попри те, що Маргарита Валуа і Генріх Наваррський 28 років офіційно вважалися подружжям. Дружину він ніколи не любив, особливо не приховуючи своїх зв'язків з коханками з числа придворних дам. Марго відповідала йому тим же.
Через шість днів після весілля католики підступно напали на гугенотів, які довірливо з'їхалися в Париж на весільні урочистості, і вчинили їм у ніч святого Варфоломія жорстоку бійню. Вся свита Генріха, що розташовувалася в Луврі, була перебита, але сам він, давши обіцянку перейти в католицтво, уникнув загальної долі. Наступні чотири роки Генріх прожив у Парижі на положенні бранця. У роки вимушеного полону при дворі майбутній король Франції навчився політичній грі, якою майстерно володіло його оточення.
У лютому 1576 року, під приводом поїздки на полювання Генріх втік спочатку в Алансон, а звідти в Анжу. Асамблея станів Монтобані оголошує його королем Наварри і покровителем союзу протестантів і помірних католиків. 24-літній король зробив рішучі кроки для зміцнення протестантського об'єднання.
Сім років Генріх Наваррський боровся за престол і за незалежну Францію. Всі ці роки на його шляху стояла католицька опозиція, підтримувана церквою і Папою.
Генріх Наваррський все більше переконувався, що ключ до умиротворення не у використанні сили, а в дипломатії — переговорах і взаємних поступках. У серпні 1589 року на правах законного спадкоємця французького престолу протестант Генріх Наваррський виступив з декларацією, в якій обіцяв підтримати у Франції католицьку релігію в її цілісності. Декларація не передбачала порушення соціального статусу ні католиків, протестантів, однак обіцяла повернути католикам відібране у них майно.
Новий король мав привабливу зовнішність і приємний характер. На полі бою він полонив своєю хоробрістю, а в мирний час залучав своєю дотепністю і добродушністю, іноді удаваною, але завжди люб'язною. Державні люди обох партій все більш переконувалися що Генріх обдарований далекоглядністю і ясним розумом, ненавидить партійні інтриги і вміє «однією рукою наносити удари, у той час як інша роздає милостині», відрізняється благородством ідей і твердістю характеру. Французькому народові, стомленому довгими десятиліттями міжусобиць, він представлявся саме тією людиною, який зуміє відновити внутрішній спокій.
У січні 1593 року в обложеному Парижі зібралася асамблея прихильників Ліги. На цьому зібранні в порушення традиції престолонаслідування було поставлено питання про вибори короля-католика. З самого початку депутати були у великій скруті: Генріх залишався єдиним законним претендентом на престол. Протиставити йому можна було тільки дочку Філіпа II Ізабеллу, Тим часом ця ситуація підштовхнула Генріха Наваррського на рішення про зречення від протестантської віри, якого давно від нього чекали, що він і зробив 25 липня 1593 року на католицькій службі в верденському храмі, після чого єпископ Бурзький урочисто оголосив про його повернення в лоно римської церкви. З цього приводу Генріху IV приписується вислів «Париж вартує меси».
В 1594 році Генріх IV без бою увійшов в Париж. Генріх щедро роздавав титули, призначав пенсії, сплачував чужі борги, воліючи матеріальні витрати ніж кровопролиття. Але там, де переговори не давали очікуваного результату, король пускав у хід зброю. У 1595 році в битві при Фонтене Франсез він завдав поразки герцогові Маєнському і відібрав у нього Бургундію. Але потім уклав з ним дуже стерпний договір, намагаючись всіляко щадити його політичні і релігійні почуття: скрізь, де це було можливо, король намагався бути вище особистої ворожнечі.
Генріх IV прийняв єдине розумне рішення не переслідувати своїх супротивників і не конфісковувати їх майно, сподіваючись своєю миролюбністю обеззброїти колишніх ворогів.
Генріх IV, оголосивши себе захисником католицької церкви, зовсім не бажав розриву з Римом. У 1595 Папа Римський дарував Генріху відпущення гріхів, знявши з нього відлучення від церкви і проголошення єретиком. З метою припинення міжконфесійної ворожнечі Генріх IV 13 квітня 1598 підписав Нантський едикт, що дарував свободу віросповідання. Хоча гугеноти і не були повністю зрівняні в релігійних правах з католиками, вони отримали право на свободу проповіді, шкільного викладання і богослужіння на території всієї Франції. Були скасовані всі судові вироки, винесені на релігійному ґрунті. Протестанти отримали доступ до всіх державних і громадських посад, могли збирати з'їзди з політичних та релігійних питань, а також мати своїх уповноважених при дворі і в державній раді. Незабаром після цього війни гугенотів закінчилися і Генріх IV нарешті зміг об'єднати всю Францію під своєю владою. Разом з своїм міністром Сюллі проводив політику протекціонізму — політику, спрямовану на підтримку національного виробництва та торгівлі.
До того часу, коли Генріх Наваррський став королем Франції і Наварри, йому було всього 42 роки. Але здоров'я його було підірвано. Однак він не залишив своїх старих звичок: полювання та азартні ігри, верхову їзду і чуттєві задоволення. Змінилися придворні свята. Замість турнірів стали модними карусель, театралізовані вистави: живі картини і балет. Генріх IV був великим любителем цього мистецтва.
1599 року Генріх отримав формальний розлучення з Маргаритою Валуа, з якої і так фактично не жив із самого весілля, і одружився на Марії Медічі. Марія згодом народила йому трьох дочок і трьох синів, включаючи спадкоємця престолу Людовика. При цьому король не рвав зв'язків зі своїми тодішніми фаворитками, Генрієттою д'Антраг, а згодом Маргаритою Монморансі.
Убитий Генріх IV був у Парижі 14 травня 1610 року. Вбивця короля Франсуа Равальяк, просунув голову у вікно карети, відкрите через спеку, і завдав йому удари. Політика компромісів, прагнення поставити державні інтереси вище конфесійних обернулися для Бурбона смертю.
Діяльність Генріха IV, що прагнув добробуту та миру серед підданих, значною мірою відповідала потребам народу, в пам'яті якого Генріх Наваррський залишився як le bon roi Henri — «Добрий король Генріх». На початку XVIII століття в епічній поемі Вольтера «Генріада» короля зображено ідеалізованим героєм, що правив Францією «і по праву завоювання, і по праву народження». До народного образу Генріха IV апелювали Бурбони при спробах Реставрації. Йому присвячена знаменита пісня  «Vive Henri Quatre» — «Хай живе Генріх Четвертий, хай живе хоробрий король, цей чотири рази чорт, що мав потрійний дар: пити, воювати і бути галантним кавалером».

Джерело тексту та портрету Генріха IV

В 1818 році першу статую Наполеона, яка знаходилась нагорі Вандомської колони, скинули, розплавили й зробили статую Генріха IV біля Нового моста.

Джерело