Вежа Сен-Жак та памятник Блезу Паскалю у Парижі

Вежа Сен-Жак (фр. Tour Saint -Jacques) — вежа в стилі полум'янистої готики в однойменному сквері 4-го округу Парижа, колишня дзвіниця церкви Сен-Жак-ла-Бушері. Розташована неподалік станцій метро «Шатле» та «Отель де віль».
Будівництво закінчено в 1523 році. Вежа Сен-Жак — все, що залишилося на цьому місці від романської церкви Сен-Жак-ла-Бушер, чиє будівництво фінансувалося гільдією м'ясників («бушрі» — м'ясарня). Церква була місцем збору паломників, що прямували шляхом Святого Якова до гробниці апостола Якова в Сантьяго-де-Компостела в Іспанії. Церква перебудовувалася в XVI столітті, змінивши стиль з романського на готичний, тоді ж до неї було прибудовано дзвіницю — теперішню вежу Сен-Жак. Статуя Святого Якова прикрашає дзвіницю на самому її верху, де по кутах стоять скульптури ангела, орла, бика та лева — символи чотирьох євангелістів.
У крипті церкви був похований знаменитий алхімік Ніколя Фламель.
Церкву було проголошено народною власністю й продано революційним урядом й розібрано на будівельне каміння у 1797 році. Дзвіницю було здано в оренду майстрові для відливу мисливського дробу: розплавлений свинець, падаючи з 50-ти метрової висоти через спеціальну решітку, застигав маленькими кульками в підставлених бочках з водою (так званий «вежовий» спосіб виробництва дробу). З 1981 року на вежі і в сквері встановлена метеостанція.
В 1648 році французький вчений Блез Паскаль проводив на вежі Сен-Жак виміри атмосферного тиску. Французи вшанували пам'ять Паскаля, встановивши йому у вежі статую.

Джерело

Блез Паскаль (фр. Blaise Pascal; 1623 — 1662) — французький філософ, письменник, фізик, математик.
Один із засновників математичного аналізу, теорії ймовірностей та проективної геометрії, творець перших зразків лічильної техніки, автор основного закону гідростатики. Відомий також відкриттям формули біноміальних коефіцієнтів, винаходом гідравлічного преса й шприца та іншими відкриттями. Автор знаменитих «Думок» та «Листів до провінціала», які стали класикою французької літератури. На честь Паскаля названа одиниця вимірювання тиску (Паскаль), а також популярна мова програмування Pascal.
Блез ріс обдарованою дитиною. Паскаль-батько дотримувався принципу, за яким складність предмета мала відповідати розумовим здібностям дитини. За його планом давні мови Блез мав вивчати з 12-ти, а математику з 15-16-річного віку. Якось на чергове запитання сина про те, що таке геометрія, батько коротко відповів, що це спосіб креслити правильні фігури, проте заборонив йому будь-які дослідження в цій сфері. Однак Блез на самоті заходився креслити на підлозі різні фігури і вивчати їх. Коли батько випадково застав Блеза за одним з таких самостійних уроків, він був вражений: хлопчик, який не знав навіть назв фігур, самостійно довів 32-гу теорему Евкліда про суму кутів трикутника. За порадою свого друга Етьєн Паскаль відмовився від свого первинного плану навчання і дозволив читати синові математичні книги. У години відпочинку Блез вивчав Евклідову геометрію, пізніше, з допомогою батька, перейшов до робіт Архімеда, Аполлонія і Паппа.
У 1634 (Блезу було 11 років), хтось за обіднім столом зачепив ножем фаянсовий таріль. Він зазвучав. Хлопчик звернув увагу, що варто було торкнутися до тарелі пальцем, як звук зник. Щоб знайти цьому пояснення, Паскаль провів серію дослідів, результати яких пізніше виклав у «Трактаті про звуки».
У 1640 році виходить перший друкований твір Паскаля — «Есе про конічні перетини».
Батько Блеза за родом служби часто займався стомливими розрахунками, син також допомагав йому. Зіткнувшись з традиційними способами обчислень, Паскаль визнав їх незручними і задумав створити обчислювальний пристрій, який міг би допомогти спростити розрахунки. У 1642 році (у 19 років) Паскаль почав створення своєї лічильної машини «паскаліни», Машина Паскаля виглядала як скринька, наповнена численними, пов'язаними одна з одною зубчастою передачею, шестернями.
До 1652 року під його наглядом було створено близько 50 варіантів «паскаліни». У 1649 році він отримав королівський привілей на лічильну машину. Винайдений Паскалем принцип пов'язаних коліщат майже на три століття став основою створення більшості арифмометрів.
Наприкінці 1646 року Паскаль, довідавшись про торрічеллеву трубку, повторив дослід італійського вченого. У 1647 році Паскаль опублікував результати своїх дослідів у трактаті «Нові досліди, що стосуються порожнечі». Згодом Паскаль зосередився на доведенні того, що стовпчик ртуті в скляній трубці утримується тиском повітря. На прохання Паскаля його зять Флорен Пер'є провів серію експериментів біля гори Пюї-де-Дом: різниця у висоті стовпчика ртуті на вершині й біля підніжжя гори склала приблизно 3 дюйми.
У Парижі на вежі Сен-Жак досліди повторив уже сам Паскаль, їхні результати цілком підтвердили дані Пер'є. На честь цього відкриття на вежі було встановлено пам'ятник  вченому.
Розвиваючи результати досліджень в сфері гідростатики у своєму «Трактаті про рівновагу рідин» Паскаль підійшов до встановлення закону розподілу тиску в рідинах, спростував одну з основних аксіом старої фізики і встановив основний закон гідростатики.
Кавалер де Мері, великий шанувальник азартних ігор, запропонував Паскалю розв'язати деякі задачі, що виникають за певних ігрових умов. У ході розв'язання закладаються основи теорії імовірності. Інформація про пошуки Паскаля і Ферма підштовхнула Гюйгенса до заняття проблемами імовірності, який сформулював у своєму творі «Про розрахунки в азартних іграх» визначення математичного очікування. Паскаль створює «Трактат про арифметичний трикутник», де досліджує властивості «трикутника Паскаля». Одним з додатків до трактату була робота «Про підсумовування числових степенів», де Паскаль пропонує метод підрахунку степенів чисел натурального ряду.
У цей період життя Паскаль мав безліч планів на майбутнє. У листі Паризької академії (1654) він повідомив, що готує фундаментальну працю під назвою «Математика випадку».
У ніч з 23 на 24 листопада 1654 року, «від десяти з половиною годин вечора до пів на першу ночі», Паскаль, за його словами, пережив містичне осяяння згори. Прийшовши до тями, він тут же переписав думки, накидавши їх на шматочку пергаменту, який згодом зашив під підкладку свого одягу. З цією реліквією, яку його біографи назвуть «Меморіалом» або «Амулетом Паскаля» він не розлучався до самої смерті.
Ця подія докорінно змінила його життя. Паскаль обриває світські зв'язки і приймає рішення залишити Париж.
Він цілковито припинив заняття наукою, розглядаючи їх як гріховні. Паскаль переживав духовне піднесення. Відтепер він віддав усі сили літературі, направивши своє перо на захист «вічних цінностей», написав «Листи до провінціала» — блискучий зразок французької літератури, що містить гостру критику орденів і пропаганду моральних цінностей. Вони викликали чималий скандал. Паскаль ризикував потрапити в Бастилію, йому довелося деякий час переховуватися. Вольтер писав: «Робилися спроби різними способами показати єзуїтів огидними; Паскаль зробив більше: він показав їх смішними».
Відмовившись від систематичних занять наукою, Паскаль все-таки зрідка обговорював математичні питання з друзями, але не збирався більше займатися науковою творчістю. Єдиним винятком стало фундаментальне дослідження циклоїди (як розповідали друзі, він зайнявся цією проблемою, щоб відволіктися від зубного болю). За одну ніч Паскаль розв'язав задачу  про циклоїди і зробив низку відкриттів у її вивченні. Спочатку Паскаль не бажав розголошувати отримані результати. Але його друг герцог де Роан умовив влаштувати конкурс на розв'язання задач з циклоїди серед математиків Європи. Хоча не всі учасники розв'язали поставлене завдання, у процесі роботи над ними було зроблено важливі відкриття: Гюйгенс винайшов циклоїдальний маятник, а Рен визначив довжину циклоїди. Розв'язок Паскаля журі, а його використання методу нескінченно малих вплинуло надалі на створення диференціального й інтегрального числення. Восени 1661 року Паскаль поділився з герцогом де Роаном ідеєю створення дешевого і доступного всім способу пересування в багатомісних каретах. Герцог створив акціонерне товариство для реалізації цього проекту і 18 березня 1662 року в Парижі відкрився перший маршрут громадського транспорту, названого згодом омнібусом.
Ще близько 1652 року Паскаль задумав створити фундаментальну працю — «Апологію християнської релігії». Однією з головних цілей «Апології …» мала стати критика атеїзму і захист віри. Він постійно міркував над проблемами релігії, його задум змінювався з плином часу, але приступити до роботи над працею, що була задумана ним як основна праця життя, заважали різні обставини.
Після смерті Блеза друзі- знайшли цілі пачки нотаток. Вони були розшифровані і видані книгою під назвою «Думки про релігію та інші предмети. В основному книга присвячена стосункам Бога і людини, а також апологетиці християнства. У цьому ж рукописі містився опис доказів розумності віри на основі теорії ігор, що став відомим, як парі Паскаля. «Думки» стали класикою французької літератури.
19 серпня 1662 року після тривалої хвороби Блез Паскаль помер. Поховали його в парафіяльній церкві Парижа Сен-Етьєн-дю-Мон.

Джерело тексту та портрету Блеза Паскаля