м. Київ. Будинок № 3-а по вул. Малій Житомирській.

Споруджено за проектом цивільного інж. Г. Познякова, який по закінченні будівництва придбав цю садибу у дворянина А. Раковича. Споруди опоряджено в дусі історизму з використанням елементів цегляного стилю й класицизму.

Будинок центральних лазень з гідропатичною установою. Триповерховий з підвалом і мезоніном, цегляний, у плані складної, наближеної до П-подібної конфігурації. Розташування приміщень анфіладно-коридорне. Перекриття пласкі дерев'яні, покрівля бляшана по дерев'яних кроквах. Конструктивна схема – поздовжньо-поперечні несучі стіни. Два об'єми будинку звернені чоловими фасадами на вулиці, третій, що їх з'єднує, – на подвір'я. Фасад з боку вул. Малої Житомирської з двома бічними ризалітами має симетричну ярусну композицію, розчленований пілястрами заввишки на два верхні поверхи. Завершення пілястрів оформлено цегляним візерунком з квадратами ліплених оздоблень, нижня частина з двома триярусними зубчиками-кронштейнами закінчується на рівні прорізів першого поверху. Перший поверх, позбавлений декору, вирішений у суворих формах і нагадує споруди замкового типу. Таке враження досягається завдяки застосуванню широких аркад ніш віконних прорізів лучкової форми в поєднанні з широкими міжвіконнями. Увінчує фасад типовий для цегляної архітектури карниз із зубчиками, мотив яких у дрібнішому масштабі повторюється в горизонтальному гурті над першим поверхом. Вікна переважно прямокутні, з перемичками лучкової форми. Бічні ризаліти на рівні третього поверху акцентовано здвоєними вікнами з арковими завершеннями, оздобленими ліпленим орнаментом. Подібний декор застосовано в оформленні карниза, підвіконних вставок і горизонтального гурту між другим і третім поверхами. Дворовий фасад у місцях прилягання двох крил будинку вирішений у вигляді портика з трикутним фронтоном, що, як і головний фасад, розчленований на рівні другого–третього поверхів пілястрами з цегляним декором і бетонним оздобленням. Вікна трохи ширші, аркада першого поверху має стрункі пропорції. Завершення вікон третього поверху оформлено гірляндами. Інші фасади, звернені на подвір'я, вирішено скромно, вкрай лаконічно. Фасад з боку вул. Софійської за абрисом наближений до житлового будинку, має дещо інші пропорції порівняно з архітектурою крила з боку вул. Малої Житомирської, але їхнє архітектурно- декоративне оформлення тотожне.

В будинку було влаштовано троє цегляних й троє дерев'яних сходів (останні не збереглися). На всіх поверхах містилися парова лікарня і парові лазні. Інтер'єри мали ошатне оформлення, зокрема різьблені дерев'яні кіоски кас, паркетні підлоги в роздягальнях і диванних, мозаїчні – в інших приміщеннях, дороге устаткування, сім великих лазневих положок, три мармурові фонтани, 22 мармурові й шість мідних ванн, 50 мармурових лав.

Лазні поділялися на окремі номери та загальні лазні трьох класів; вхід до номерів та лазень 1-го класу було влаштовано з вул. Малої Житомирської, до лазень 2–3-го класів – з вул. Софійської. Тепер інтер'єри повністю перероблено.

Будинок є типологічно рідкісним зразком старих київських лазень. У травні 1894 на першому поверсі з боку вул. Малої Житомирської відкрився водолікувальний заклад з необхідними апаратами та приладами для наукової гідротерапії, облаштований з ініціативи відомого київського невропатолога, доктора медицини Й. Дейча, який працював тут до 1900.

Джерело