Пам’ятник Генріку Ібсену в Осло

Генрік Ібсен (норв. Henrik Johan Ibsen) — норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр.
Генрік Ібсен народився 1828 року у норвезькому портовому містечку  Шієн. Із п'ятнадцяти років юнак працював учнем аптекаря — саме тоді він почав писати вірші в сентиментально-романтичному дусі. Революційні потрясіння 1848 року в Європі вплинули на нього: Ібсен створив свою першу бунтарсько-романтичну п'єсу «Катіліна» (1849 рік). У 1850 році він переїхав до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.
У цей час Ібсен написав кілька п'єс, із кінця 1851 до 1857 року керував першим норвезьким національним театром, заснованим у Бергені й послідовно виступав за відродження національного мистецтва. З часом драматурга запросили очолити «Норвезький театр» у Кристіанії, і тут у першій половині 60-х років він створив і сценічно втілив свої перші твори.
Ще 1857 року Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, бо цього не буває в дійсності, треба показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах, глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають».
Прагнучи уникнути фальшивої романтичної піднесеності й знайти твердіший ґрунт для своєї творчості, письменник звернувся до історичного минулого своєї країни і створив дві п'єси побудовані на матеріалі давніх саг.
Ібсен бідував і справжнім порятунком виявилась одержана за допомогою драматурга Б'єрнстьєрне Б'єрнсона стипендія на поїздку до Рима. Ібсен виїхав з Норвегії і перебував за кордоном майже двадцять сім років. В Італії драматург створив дві монументальні віршовані драми — «Бранд» (1865) і «Пер Гюнт» (1867 рік), які поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури. Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві.
Ще за життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був проголошений творцем аналітичних п'єс, які відроджували традиції античної драматургії. Уся дія трагедії присвячена розкриттю таємниць — з'ясуванню подій, які колись відбулися.
Це надзвичайно сильно виявляється в «Ляльковому домі». За допомогою аналітичної структури автор поступово підводить глядача до розуміння внутрішньої сутності сімейного життя адвоката Гельмара, на перший погляд, доволі щасливого, але заснованого на брехні та егоїзмі. При цьому розкривається справжній характер як самого Гельмара, який виявляється боягузом, так і його дружини Нори, яка спочатку виступає як легковажне створіння, але насправді є людиною сильною, здатною на жертви й такою, що прагне мислити самостійно.
Учнем Ібсена вважав себе Бернард Шоу. Послідовниками Ібсена виступали Август Стріндберг і Гергарт Гауптман. Символіка ібсенівської драматургії надихала Моріса Метерлінка. Жоден з драматургів межі століть не уникнув його впливу.
1891 року Ібсен повернувся до Норвегії. Помер у травні 1906 року.

Джерело тексту та фотографії Генріка Ібсена

У св'ято - день літнього сонцестояння, пам'ятники у Норвегіїї прикрашають гірляндами і т.д....