м. Київ. Покровська церква на Подолі.

Назва храму походить від свята Покрови Пресвятої Богородиці православної церкви (14 жовтня), встановленого в пам'ять події, яка сталася у Константинополі в середині 10 століття в ході війни Візантійської імперії з сарацинами, коли місту загрожувала небезпека. В цей день святий Андрій Юродивий та його учень Єпифаній перебували у Влахернському храмі під час всенощної і побачили в небі Божу Матір з сонмом святих, яка молилася за мир і розпростерла свою покрову (омофор) над християнами. Підбадьорені цим з'явленням греки перемогли сарацинів. Свято Покрови поширилося в Україні вже з 11 століття, а козаки визнали Святу Покрову своєю захисницею і будували на її честь храми.

У 1685 році коштом грецького купця М.Тернавіота споруджено дерев'яну Покровську православну церкву, яка проіснувала до 1766 року. На південь від занепалої дерев'яної церкви за проектом архітектора І.Григоровича-Барського в 1766-1772 збудовано двоярусну цегляну церкву Покрови Пресвятої Богородиці в стилі українського бароко. Споруда дуже постраждала під час пожежі 1811 року: упали між'ярусні склепіння, приміщення нижньої церкви було завалено. При відбудові склепіння не відновлено, тому поділ храму на верхній і нижній яруси втрачено, нижні вікна замуровано, ліквідовано східці у ґанках. Внаслідок цього змінилися пропорції внутрішнього простору інтер'єра. Завершення перероблено у формах класицизму: збільшено вікна підбанників, зведено півсферичні бані. Ліплений декор фасадів та інтер'єрів, характерний для витворів І.Григоровича-Барського, повністю не відновлено. 1824 року до західного фасаду добудовано двоповерховий, у плані прямокутний об'єм з теплою церквою св. Іоанна Воїна; тоді ж обабіч апсиди зведено два низенькі прямокутні приміщення паламарні та ризниці.

В середині 19 століття в храмі встановлено іконостас, виконаний за проектом академіка І.Штрома (втрачений), здійснено внутрішні розписи. У 1933 році приміщення церкви передано Київському обласному архіву. Під час нацистської окупації у листопаді 1941 року у приділі св. Іоанна Воїна відновлено богослужіння, храм завдяки настоятелю протоієрею Олексію Глаголєву був осередком порятунку євреїв від фізичного знищення. У 1960-1970-х рр. церква стояла запустілою й руйнувалася. У 1980-х рр. виконано комплекс реставраційних робіт: повернено поділ внутрішнього простору по висоті на два яруси – відтак відновлено первісне композиційне вирішення горішньої церкви, реставровано попередній станковий розпис на парусах і хорах, зроблено нові панікадила.

Двоярусна, цегляна, тинькована, з характерним для української дерев'яної архітектури трибанним завершенням, що символізує Святу Трійцю. У плані – видовжений хрест із заокругленими раменами, в структурі якого простежується перехід до типу хрещатих храмів. Нижній напівпідвальний поверх побудовано для невеликого теплого храму, верхній двосвітній – для холодної церкви з хорами та світловими підбанниками. Верхній ярус перекрито системою цегляних склепінь, трьома півсферичними банями на круглих підбанниках, що за допомогою трикутних парусів спираються на стіни й підпружні арки, та двома чвертьсферичними конхами у бічних раменах. Нижній ярус перекрито відновленими склепіннями на металевому каркасі, в пізніших прибудовах – пласкі стелі. Пізніші прибудови у стилі класицизм масштабно і архітектурно ув'язані з первісними фасадами. Властиву для бароко пластичність архітектурних форм підкреслено трьома заокругленими вінцевими фронтонами (над західним крилом фронтон трикутний), розкріпованими одинарними й здвоєними пілястрами, що членують стіни й підбанники, багатопрофільними під фризовим і карнизними гуртами. У зовнішньому декорі привертають увагу виразне ліплення капітелі з волютними завитками, вишукані барокові лиштви з сандриками-бровками над вікнами з напівциркульними перемичками у нижній частині стін церкви, верхній ряд круглих і чотирипелюсткових (на закінченнях просторового хреста) прорізів з обрамленнями. У напівпідвалі, відділеному проміжним карнизом, вікна лучкові. Окрасою південного і північного фасадів є двоярусні вхідні ґанки під двосхилими дашками, що спираються на приземкуваті товсті колони спрощеного іонічного ордера. Вірогідно, такий самий ґанок був і на західному фасаді. Бані церкви завершено невеликими глухими ліхтариками з маківками і хрестами.
Про колишнє архітектурне вбрання інтер'єра нагадують лише подвійні пілястри з гарними коринфськими капітелями, що членують площини стін.

В інтер'єрах частково зберігся живопис середини 19 століття: композиції «Знамення» – у західній бані, «Свята Трійця» – у центральній, «Святий Дух» – у східній.

Дзвіниця зведена у 1809-1830 роках. Двоярусна, цегляна, тинькована, у плані квадратна. Верхній ярус – нижчий і вужчий – завершено чотиригранною приземкуватою банею з бляшаним покриттям, глухим ліхтарем, двоярусним шпилем, яблуком і хрестом.

Вирішена у стилі класицизм в ордерній системі. Нижній ярус складається з двох склепінчастих поверхів і невисокого горища, які з'єднуються крутими сходами у товщі південно-західного і західного муру. Внутрішню структуру позначено на фасадах двома горизонтальними рядами прорізів і бленд. Центри фасадів акцентовано трикутними фронтонами, в тимпанах яких – круглі горищні віконця, наріжжя – розкріпованими пілястрами спрощеного тосканського ордера. Фасади триосьові з напівкруглими вікнами другого ярусу над центральними входами, окрім східного, чотиривіконного, розчленованого навпілпілястрою, обабіч якої — окремі входи. Вікна і бленди – з лучковими перемичками, на другому поверсі оформлені рамковими лиштвами з замковими каменями, на першому підкреслені профільованими прямими сандриками. Такі ж сандрики мають площинні портали лучкових за формою входів. Верхній ярус з чотирьох боків прорізано великими, перекритими циркульними арками дзвоновими отворами, фланкованими здвоєними пілястрами на п'єдесталах. Отвори обрамлено профілем з замковим каменем, унизу огороджено фігурними ґратами.

Дзвіниця – пам'ятка 19 століття, що продовжує давню національну традицію зведення окремих споруд для церковних дзвонів. Тепер входить до єдиного комплексу Подільської Свято-Покровської церкви, в якій містяться дзвіниця храму та проскурня. Церква – один з найкращих витворів українського храмового будівництва.

Садиба з трьох боків обмежена вулицями Покровською, Боричів Тік і провулком Покровським. Сучасних абрисів ділянка набула внаслідок перепланування Подолу після пожежі 1811 року (раніше вхід до садиби був із заходу). У 1861 році обнесена огорожею, вхід зі східного боку з вул. Покровської вирішено у вигляді П-подібної в плані цегляної брами, яка включає проїзд та дві хвіртки. Огорожа вздовж вул. Покровської й частково пров. Покровського металева, на цегляних стовпах, з цегляним ажурним цоколем; за господарським в'їздом та на вул. Боричів Тік зроблена у вигляді глухого цегляного муру. З півдня садиба прилягає до подвір'я будинку Стрельбицького, нині резиденції посла Сполучених Штатів Америки в Україні. Частину території до 1930-х рр. займав цвинтар. Браму та огорожу відреставровано у 1980 році (автор проекту О.Лисенко). Ансамбль відіграє домінантну роль в забудові Подолу.

Джерело