м. Варшава. Кам’яниця Пігулчинська.

У XV-XVI столітті будинок сідельника Мацея, у 1502 р. кушніра Яна Верчоха, проданий лимарю Петру. З 1507 року належав родині сідельників Гембасів (Гембічів). У 1571 році будинок купив аптекар Войцех Песинський (Пешинський), який, ймовірно, побудував двоярусну кам'яницю, що передньою, коротшою стороною, виходить на вул. Свєнтоянська, без господарських приміщень (подвір'я).

У 1637 році Адам Яжембський, музикант і королівський будівничий і підприємець, отримав маєток після смерті купця Єжи Клоса, який помер бездітним. З 1669 р. церковне майно священиків-місіонерів; звільнено внаслідок перебудови. Тоді була місцем проведення навчання семінаристів,  вчителями яких були священики-бартоломіти (так звані Бартошеки), привезені до Польщі в 1683 році.

У 1743 році вона була триповерховою, у 1790 році — чотириповерховою. Після ліквідації семінарії у 1865 році вона стала власністю уряду, з 1870 року у приватних руках: родини Щецінських, на початку 20 століття Кароля Шподровського, з 1919 року Анджея Лашки та його наступників. 
У 1944 р. розібрана до цокольного поверху. Відбудована у 1957 році за проектом Тадеуша Макарського, з посиланням на зовнішній вигляд до руйнування, зберігаючи риси XVIII століття; новий дизайн інтер'єрів. 

 Чотириповерхова з житловою мансардою. Готичні підвали з 16 ст. Фасад від пл. Замкової (первісно боковий) п'ятиосьовий; заново сформований цокольний поверх (з дахом). Критий карниз над другим поверхом; сграфіто, розроблене Едмундом Берком. 

Джерело