м. Анкона. Палаццо Бенінказа.

Сьогодні це найбільша приватна будівля в історичній частині міста. Палац був побудований в п'ятнадцятому столітті за волею Діонісіо Бенінказа, предка однієї з найстаріших і найславніших сімей анконських судновласників і купців, який довірив проектування архітектору Зара Джорджіо ді Маттео, більш відомому як Джорджіо Орсіні да Себеніко. Імовірно, замовник з ним познайомився під час перебування у Венеції, де далматинський архітектор працював над Порта-делла-Хартія Палацу дожів.

Палац об'єднав кілька середньовічних будівель, що розташовані вздовж Віа делла Лоджія. Піднятий на два поверхи, тил виходив прямо в порт, де на першому поверсі розташовувалися склади та підвали.

Будівля розвивається протягом понад п'ятдесяти метрів відповідно до тенденції, яка повторює вигин дороги. Вона складається із трьох поверхів. Перший поверх характеризується красивим стрілчастим портиком, частково з цегли, частково з білого каменю Конеро з вишуканою рельєфною ліпниною, що обрамляє стрілчасті арки. Два верхні поверхи з цегли мають дуже елегантну серію вікон зі стійками.

У другій половині 18-го століття будівля була повністю реконструйована, надбудована на один поверх і до неї включена будівля, що відокремлювала її від Лоджії деї Мерканті. Фасад був «модернізований», з нього були видалені «невеликі колони та прорізи чудових аркових вікон з колонами, щоб сформувати інші прямокутні, набагато менші за розміром і самі по собі зовсім незабарвлені у своїх дуже елегантних контурах». У той же період стелі внутрішніх приміщень були розписані фресками ломбардського художника Джузеппе Паллавічіні, який прикрасив їх рідкісними видами Анкони, сьогодні ще більш цінними, оскільки вони є важливим свідченням життя та вигляду міста у вісімнадцятому столітті.

Будівля належала родині Бенінказа до 1866 року, коли велика фінансова криза змусила маркіза Чезаре продати його Джованнєллі, який у 1918 році продав його муніципалітету Анкони. У 1926-1931 роках проведена комплексна реставрація палаццо під керівництвом архітектора Анкони Гвідо Чиріллі. Знову були відкриті буферні вікна, вставлені капітелі, шестикутні кам'яні колони та формовані бетонні люнети відповідно до вільної інтерпретації стилю п'ятнадцятого століття.

Джерело