Тріумфальна арка - історичний символ Диканьки, побудована в 1820 році за проектом Луїджі Руска як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв у пам'ять про приїзд до Диканьки імператора Олександра I. Арка є частиною садиби Кочубеїв, що збереглася донині. Раніше її композиційним центром був красивий парадний палац, побудований наприкінці XVІІІ століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни був зруйнований і розібраний. Тріумфальна арка - єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами.

"В память посещеніея его величеством императором Алесандром 1 августа 3 дня 1820 года"

Источник

Пам'ятник загиблим українським козакам

Пам'ятник козацької слави було відкрито в 1994 р. на Панянському бульварі. Таким чином полтавчани віддали данину славним синам рідного краю, які поклали своє життя за волю України у давні часи.

Автори проекту - скульптор В. Білоус, художник В. Батурін. На вершині пам'ятника величезний козацький хрест, лаконічний напис «Українським загиблим козакам». Біля підніжжя символічного кургану - два бунчуки. Часто до підніжжя пам'ятника покладаються квіти нашим землякам як прояв поваги до минулого своїх предків, славних козаків.

Источник

Вали «Більського городища»

На території Полтавської області знаходиться один із найвизначніших археологічних об’єктів культурної спадщини України – Більське городище скіфської доби VII-IІІ ст. до н.е. – рештки грандіозного протоміста часу існування Ніневії та розквіту міст Еллади.
Більське городище здавна визнане вченими як одне із найбільших укріплених поселень Європи доби раннього залізного віку. Площа величної фортеці становить майже 5000 га. Вона оточена глибокими ровами та високими валами, протяжністю понад 36 кілометрів. Більше 2500 років тому сучасник Більська – Вавілон за розмірами був у п’ять разів менший.
Уже 100 років ведуться на території городища археологічні дослідження. Щороку вчені відкривають тут нові свідчення існування на місці пам’ятки столичного центру давнього державного утворення племен Дніпровського лісостепу України скіфської доби – Гелону – міста згаданих давньогрецьким істориком Геродотом гелонів, будинів, неврів та степових скіфів. Під час археологічних досліджень виявлені рештки вуличної забудови, господарські споруди, храми і жертовники, об’єкти залізоробного, бронзоливарного, гончарного, сільськогосподарського та інших виробництв, численні поховання у курганах, ґрунтових некрополях. Відкриті на території та в околицях Більського городища і виразні старожитності інших епох української й європейської історії – стоянки мисливців і рибалок доби фінального мезоліту-неоліту, поселення бронзового віку, ранньослов’янські та давньоруські селища, залишки діяльності селітроварників епохи пізнього українського середньовіччя, фортифікаційні споруди російсько-польського прикордоння XVII ст.
Результати досліджень узагальнені в ряді наукових праць, увійшли до енциклопедичних видань усього світу. В 2006 р. виповнилося 100 років від початку археологічних розкопок на унікальній пам’ятці. З проведенням археологічних розкопок у Більську пов’язані імена визначних археологів В.Городцова, Б.Гракова, Б.Шрамка, чималої когорти сучасних українських та німецьких археологів. Широка відомість Більського городища як значного економічного, політичного і культурного центру скіфської доби ставала приводом до створення нещодавно на його території історико-культурного заповідника „Більськ”. Сесією Полтавської обласної ради затверджена програма створення та розбудови історико-культурного заповідника, використання пам’яток найдавнішої культурної спадщини Більської округи. Більське городище є одним із основних археологічних об’єктів, якими опікується Полтавський Центр археології.
У межах та в окрузі комплексу добре збереглися не тільки фортифікаційні споруди, значні групи курганів скіфської доби, а й давньоруські городища, майдани, рештки промислових виробництв тощо. Тут же розташовані чимало природних об’єктів з рідкісним рослинним світом та історичними ландшафтами. Серед них Ковпаківський дендропарк, Барвінкова гора, дуб Г.Сковороди, гідрологічні пам’ятки – Більське джерело та Більське озеро.
На сьогодні Більське городище – пам’ятка археології національного значення. На його території та в окрузі рішенням сесії Полтавської обласної ради від 15 лютого 2001 р. створена найбільша в Україні охоронювана археологічна територія, площею понад 7500 га. Комплекс археологічних та історичних об’єктів має унікальний науковий, експозиційний та рекреаційний потенціал. Городище розташоване на території одного з мальовничих і найбільш сприятливих за екологічними характеристиками мікрорегіонів області.
Вже сьогодні, краще влітку чи ранньої осені, є можливість відвідати Більське городище, оглянути його грандіозні укріплення, побувати на археологічних розкопках, помилуватися краєвидами Поворскля, попити воду з цілющого Більського джерела, ввійти у Ворсклу край урочища Рубіжного – колишньої межі Речі Посполитої і Гетьманщини та Московського царства і Російської держави, вклонитися мальовничій Котелевській землі – батьківщині перекладача Гомера І.Гнєдича і легендарного партизана С.Ковпака.

А. Супруненко  Источник

Пам'ятник козаку Рігу

До дня міста 28 травня 2011р урочисто відкрили пам'ятник козаку Рігу. За бажанням благодійників з Дзержинського району, пам'ятник легендарному засновнику міста було встановлено не в Центрально-Міському районі, біля впадіння Саксагані в Інгулець (де і розташована найстаріша історична частина міста), а саме в Дзержинському районі міста.

Пам'ятник поставили на 62-тонний моноліт залізної руди, який не так давно був доставлений з кар'єру «АрселорМіталл Кривий Ріг» на площу перед міськвиконкомом. Скульптура відображає той момент, коли бравий вояка Ріг зійшов з коня, і тримає його за вуздечку. Козак був відлитий у приватній майстерні відомого українського скульптора Олега Пінчука. Загальна вага скульптури - 3 тонни.

Скульптуру козака Ріга її автор, відомий криворізький скульптор Олександр Васякіна, виготовив ще в 1991 році на замовлення тодішнього мера Григорія Гутовского. Міський голова навіть встиг розрахуватися з художником за роботу, а встановити - ні.

Гіпсовий макет пам'ятника простояв у підвалі 20 років. На виставці, приуроченій до 85 річчя Олександра Васякіна з проектом пам'ятника Рігу ознайомився нинішній градоначальник Юрій Вілкул. Він і вирішив поставити скульптуру засновнику м.Кривий Ріг.

Источник

Биография

Микола Іванович народився в Москві в 1810 році, в сім'ї військового скарбника, майора Івана Івановича Пирогова (1772 - 1825). Чотирнадцятирічним хлопчиком поступив на медичний факультет Московського університету. Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності Пирогов готувався в університеті міста Тарту (Естонія). У той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію і у віці лише двадцяти шести років його було обрано професором Дерптського (нині Тартуський університет). Через кілька років Пирогов був запрошений до Петербурга, де очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені; крім того, Пирогів розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один з таких прийомів досі називається «операцією Пирогова».

В пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогів це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогів видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.

У 1847 році виїхав на Кавказ в діючу армію, він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою, що застосовувалися раніше лубки. Тут же, в аулі Салти, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10 тис. операцій під ефірним наркозом.

 Кримська війна

У 1855 році, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогів вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, давши початок ощадної тактиці лікування поранень кінцівок і позбавивши багатьох солдатів і офіцерів від ампутації. Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогов керував навчанням і роботою сестер Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя. Це теж було нововведенням на ті часи.

Найважливішою заслугою Пірогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Метод цей полягає в тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інші, з легшими пораненнями, евакуювалися вглиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях . Тому Пирогів справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військово-польова хірургія.

 Пізні роки

Незважаючи на героїчну оборону, Севастополь був узятий облягають, і Кримська війна була програна Росією. Повернувшись до Петербургу, Пирогов на прийомі в Олександра II розповів імператору про проблеми у військах, а також про загальну відсталості російської армії та її озброєння. Цар не став прислухатися до Пирогову. З цього моменту Микола Іванович впав в немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського навчальних округів. Пирогов спробував реформувати систему шкільної освіти, його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду. Десять років по тому, після замаху на Олександра II, Пирогова взагалі звільнили з державної служби навіть без права на пенсію.

У розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій. До цього часу Пирогов уже був членом кількох іноземних академій. Відносно надовго Пирогів лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час франко-пруської війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877-1878 роках - вже в досить літньому віці - кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.

 Діяльність у Російсько-турецькій війні 1877-1878 років

Коли імператор Олександр II відвідав Болгарію в серпні 1877 року, під час російсько-турецької війни, він згадав про Пирогові як про незрівнянному хірурга і кращому організатора медичної служби на фронті. Незважаючи на свій похилий вік (тоді Пирогову справдилися вже 67 років), Микола Іванович погодився відправитися до Болгарії за умови, що йому буде надана повна свобода дій. Його бажання було задоволено, і 10 жовтня 1877 Пирогов прибув до Болгарії, в село Горна-Студіо, недалеко від Плевни, де розташовувалася головна квартира російського командування.

Пирогов організував лікування солдатів, догляд за пораненими та хворими у військових лікарнях у Свіштове, Згалеве, Болгарене, Горна-Студіо, Велико-Тирново, Бохот, Бяла, Пльовне. З 10 жовтня по 17 грудня 1877 Пирогов проїхав понад 700 км на бричці та санях, по території в 12 000 кв. км., зайнятої російськими між річками Віт і Янтра. Микола Іванович відвідав 11 російських військово-тимчасових лікарень, 10 дивізійних лазаретів і 3 аптечних складу, дислокованих в 22 різних населених пунктах. За цей час він займався лікуванням і оперував як російських солдатів, так і багатьох болгар.

Остання визнання

У 1881 році М. І. Пирогов став п'ятим почесним громадянином Москви «в зв'язку з п'ятдесятирічної трудовою діяльністю на ниві освіти, науки і громадянськості ».

Хвороба, смерть і бальзамація

На початку 1881 року Пирогов звернув увагу на біль і подразнення на слизовій твердого піднебіння, 24 травня 1881 Н. В. Скліфосовський встановив наявність раку верхньої щелепи. Помер М. І. Пирогов в 20 год 25 хв 23 листопада 1881. в с. Вишня, нині частина Вінниці.

Тіло Пирогова було забальзамовано його лікуючим лікарем Д. І. Виводцевим з використанням новоразработанного ним методу, і поховано в мавзолеї в селі Вишня під Вінницею. В кінці 1920-х років в склепі побували грабіжники, які пошкодили кришку саркофага, викрали шпагу Пирогова (подарунок Франца Йосифа) і натільний хрест. Під час Другої світової війни, при відступі радянських військ, саркофаг з тілом Пирогова був схований у землі, при цьому пошкоджений, що призвело до псування тіла, згодом підданого реставрації та повторного бальзамування.

Офіційно гробниця Пирогова іменується «церква-некрополь », тіло знаходиться нижче рівня землі в крипті - цокольному поверсі православного храму, в заскленому саркофазі, до якого можливий доступ бажаючих віддати данину поваги пам'яті великого вченого.