Сьогодні Ташанський парк - це загальнодержавний парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва ХVІІІ століття. Водночас - база дендрологічних досліджень та місце відпочинку місцевого населення.

Ташанський парк
Минуло більше1000 років, як завойовники зі сходу довідалися про найкоротшу переправу, на шляху до Переяславських земель, через річку Супій в районі с. Ташань. Першою перешкодою на цьому шляху була військова фортеця Ташань або Китай-городище, яку створили захисники Переяславщини. Очевидно, що вони окультурили залишок від давнього лісу і використовували його як парк. Свідченням цього являються дуби, які росли не без догляду людини. Багато дубів віком до 1000 років повсихали, тому їх зрізали 45-50 років тому. На даний час залишились дуби, по кронах яких видно, що вирощувались вони в часи догляду за парком. Вік таких дубів 600-650 років, молодшим дубам по 300-350 років.
Один з таких дубів віком близько 650 років нагадує дуба, якого колись малював Т. Г. Шевченко. Тарас любив відвідувати Переяславські землі і без сумніву бував у Ташанському парку. Так званому «Дубу кохання» має вік близько 350 років.
В часи царювання Катерини ІІ багато українських земель було подаровано придворним вельможам. Так у 1770 році Указом Сенату графу Рум'янцеву-Задунайському були «пожалованы» землі Переяславського полку із «Кантакузиновских описных имений», в тому числі с. Ташань, разом з християнами і іншими угіддями та Ташанським парком.
В часи господарювання великого полководця - генерал-фельдмаршала графа Рум'янцева-Задунайського парк було доповнено рядом хвойних та листяних порід дерев.
Головною частиною парку була і є широка алея, з обох сторін обсажена каштанами та кленами в два ряди. На узбіччі ріс самшит. Алея була викладена цеглою. В кінці алеї з лівого боку був виділ їстівних каштанів. На північ, на двох протилежних схилах росли грецькі горіхи.
Поруч природній яр вкритий ліщиною, який виводить до Чмирової гори, що в часи Рум'янцева була місцем прийому та розваги для приїзжих гостей. Доглядав цю ділянку парку чоловік на прізвище Чмир. Від його прізвища і пішла назва гори. На схід від парку розкинулися луки, це були заплави старого русла річки Супій. Східна сторона схилів парку в основному була заліснена вільхами, але мала окремі ділянки доповнені хвойними породами дерев, здебільшого ялинами. Рівнинні ділянки парку були заповнені каштанами, липами.
Парк характерний тим, що його ландшафт нерівний. У парку багато ярів, схилів, долин. Саме долини та ярі були і зараз залишились покриті ялинами та березами. На менш зволожених ділянках росли сосни звичайні, сосни Банкса, сосни Веймутова. По парку розкинулося шість ярів. Перший яр - дорога прогону сільських корів, характерний рядом невеликих ярів, які впадають в основний - перший яр. На його схилах ростуть каштани, берести, липи, гледичії (занесені в Червону Книгу), грецькі горіхи, акації, модрини, дуби череваті, ясени, берези, сосни звичайні. Біля криниці «Бровар», яка знаходиться біля «Чмирової гори», розкинувся дуб пірамідальний (єдиний на весь парк). Ближче до ріки Супій ростуть вільхи, осики. Підгір'я яру вкриті дубами-гігантами, яким по 600-700 років.
У другій половині ХІХ століття Ташань дісталася надвірному раднику царя - Голіцину. Саме він побудував у парку будинок з червоного дерева. Голіцин М. розширив ділянки парку. В кінці 2 та 3 яру доповнили посадками граба, сосни, дуба, можевельника, сосни Веймутова. Парк при Голіцину обнесли глибокою канавою. Три тисячі овець мешкали в парку ущільнюючи його верхній шар ґрунту.
Восени парк був багатий на різновидності грибів, зокрема білі, маслюки, польські, шампіньйони, лисички, вішанки, опеньки та ряд інших їстівних та неїстівних грибів.
По середині парку велика впадина утворена двома ярами, там розмістилась ділянка бархату Амурського, жителі села називають його коркове дерево. Вище на схід - кошарище, де в часи Голіцина та Горчакова, були овечки.
В часи Горчакових парк було розширено, окультурено та доповнено рядом хвойних та листяних дерев.
Князь Горчаков К. побудував в кінці алеї будинок на власний смак з рисами середньовічного стилю, що було виявом розповсюдженого в ті часи романтизму, але з елементами електики.
У 1901 році силами жителів сіл Ташань, Пологи, Хоцьки, Мирське викопали перший ставок з островом. На острові розкинувся клен канадський сріблястий. Східний берег ставка теж обсадили кленами канадськими сріблястими.
У 1902 році було викопано другий ставок. Поруч було розбито ділянку грецького горіха. Тут же на північ та на південь від ставка виросли ділянки чорних горіхів, а на схід ділянка сірих горіхів. Поруч розкинулася посадка сосни кримської, сосни звичайної, ялини звичайної та сріблястої. На берегах ставка росли ялини сріблясті.

У ставках, як у першому так і в другому вирощували коропа, карася червоного річкового. У ставках було багато раків.
На схід від другого ставка у 1903 році викопали третій ставок. Це був найглибший ставок - до 6-ти метрів. Вода в ньому була дуже прозора. Північну і південну сторони, третього ставка, зайняли ділянки ялини звичайної. При князю Горчакову К. наглядачем за третім ставком був дід Битик. У цьому ставку були рідкісні породи риб. Дід Битик, як наглядач за ставковими рибами, підгодовував коропів та карасів та разом наглядав посадки ялини. Три роки копали ставки, а землю використали для побудови греблі через старе заболочене русло річки Супій. Ця гребля в дальнішому послужила як дорога до невеличкого ліска який називали Лукою. У Луці тримали мисливських собак. Собаки з луки не виходили, так як лісок з усіх сторін був омитий водою.
В кінці парку, ближче до села Горбані в південній частині парку, була вільна ділянка лісу, її зайняв суддя Переяславського повіту Романовський. Горчаков пропонував Романовському продати цю ділянку лісу, але той відмовився. Зараз ця ділянка і поле біля неї називаються Романовщина.
Крім листяних та хвойних дерев, а їх при Горчакову К. було більше ста, у парку росли різновидності кущів, це бузок, ялівець козачий, туя, бересклет, шипшина, бояришник, терен, черемуха біла, самшит, акація жовта, крушина ламка, жасмин, калина, барбарис, бузина, верболіз, живокіст, малина, ожина, а також верба біла, верба плакуча, груша, шовковиця. Парк в ті часи, маючи господарський догляд був багатий на такі рідкісні рослини як астрагал шерстисто-квітковий, сон-трава, горицвіт дволистий, ряст великий, калюжниця, біле латаття, глечики жовті, мати-й-мачуха, підсніжники, зірочка бліда.
Відносною цінністю парку є його незмінність і неповторність. Багатство парку - це птахи, в тому числі рідкісні: сиворакша, дятел червоноголовий, сойка, синиця ремез, бугай, вальдшнеп, очеретянка, соловей, кроншнеп, шпак, різновиди синиць. Парк і його околиці заселяють звірі: заєць русак, лисиця руда, куниця кам'яна і лісова, тхір лісовий, видра, бобер, ондатра, норка.
На території Ташанського парку відновлено колодязь, збудований в 1901 році. В повоєнні роки, в період боротьби з релігією, він був засипаний за вказівкою місцевих керівників.

Сукупність природних компонентів і зокрема структурних особливостей - це і є Ташанський парк - рідкісна і неповторна місцевість в Україні. Звичайно, що основна цінність парку - це дерева-екзоти, ландшафт, якісно відмінний від інших ділянок, три рукотворні ставки, викопані в різних точках парку.
Не дивлячись на те, що Ташанський парк функціонує як памятка садово-паркового мистецтва та підпорядкований Студениківському лісництву, сьогодні він недоглянутий. Ніхто ніяких робіт в ньому, навіть природоохоронних, не веде. Дуби-екзоти втрачають свою цінність, через нестачу догляду. Вони з року в рік всихають. Крім того, загинуло багато екзотичних дерев, які б могли ще довго своєю присутністю прикрашати Ташанський парк та милувати очі відвідувачам.

«Ташанський парк»
Ташанська сільська Рада
08460, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Ташань, вул. Леніна, 7А
Тел.: (04467) 2-02-53, (04467) 2-02-42
mail@tashanpark.com
www.tashanpark.com

http://atur.com.ua/print.php?id=1524&ref=1

Цілющі грязі і насичена сріблом і йодом вода творять чудеса, піднімаючи на ноги багатьох хворих.
Якщо Ви стомилися від заселеності та забрудненості модних курортів, хочете побути наодинці з природою, порибалити, подивитися на зграї диких лебедів - ласкаво просимо в Хорли!

Грязелікування - протипоказання
Лікування брудом протипоказано при тяжких і хронічних запаленнях в важких формах, злоякісних пухлинах і деяких доброякісних утвореннях, дисфункціях яєчників з підвищеним виробленням жіночих статевих гормонів (якщо необхідно докласти бруд в області малого тазу або поруч неї), при туберкульозі, деякі хворобах ССС (важкій формі атеросклерозу, вираженому збільшеному артеріальному тиску, розширеннях аорти або серця). Також лікування брудом не рекомендовано при хворобах крові та органів кровотворення, схильності до кровотеч, захворюваннях нирок, порушеннях роботи щитовидки, інфекційних захворюваннях, в т.ч. передаються статевим шляхом у важкій та заразній формі. Лікування брудом абсолютно протипоказано у період вагітності терміном більше п'яти місяців.

Лікування брудом - шлях до оздоровлення
Цілющі якості грязей застосовуються ще з давніх часів. Правильне застосування цього дару природи дає можливість зберегти і поліпшити здоров'я, так як в грязі знаходяться органічні рештки рослин і тварин, неорганічні компоненти - сірка, діоксиди таких металів як алюміній, залізо, біологічно активні речовини, вітаміни, антибіотичні речовини. З цієї причини бруд часто застосовується у виготовленні медикаментозних засобів.

Варто пам'ятати, що не всі бруду рекомендується використовувати. Є встановлені режими та показники для грязей, за допомогою яких проводиться грязетерапію. Найкорисніший для людини грязьовий склад - рідка частина бруду, яка складається з води і знаходяться в ній речовин, органічного та неорганічного походження. Лікування брудом може бути як загальним, так і проводиться в поєднанні з іншими процедурами.

Бруд лікувально впливае на хронічні запальні процеси. Під час процедури грязелікування збільшується температура тканин, що сприяє протіканню процесів обміну речовин та інших окислювально-відновних процесів. Стимулюється кровообіг, швидше загоюються рани. Також доведено сприятливий вплив лікування брудом на нервову, імунну і гормональну системи.

Лікування брудом використовується при хронічних запаленнях опорно-рухової системи, шкірного покриву, при хворобах нирок, порушення нервової системи, простатитах, інфекціях матки і маткових придатків, хворобах шлунково-кишкового тракту, підвищеному артеріальному тиску.

Корисні властивості грязі
Наскільки велика область показань до використання грязей, настільки ж велика її корисну дію на організм людини. Бруд є неповторним біологічно та енергетично активною речовиною чистої природного середовища. Якщо вас мучать суглобові болі, хвороби в області гінекології, у вас травматичне ушкодження і вам потрібно лікування, то саме час скористатися терапією брудом. Існують спеціальні бруду, як для терапії серйозних хвороб, так і для позбавлення від целюліту, поліпшення стану шкірного покриву і зниження ваги.

Про грязетерапії

Грязетерапію сприяє виведенню шлаків, сприяє виведенню радіонуклідів з організму, регулює вироблення гормонів і покращує імунітет. За рахунок специфічного складу мінеральних і органічних речовин бруд надає протизапальний, антиалергічний, антибактеріальний і прискорює загоєння лікувальний ефект. Грязі впливають як антибіотичні препарати на такі патогенні мікроорганізми, як стрептококи, стафілококи, запобігають розвитку грибів. Багатостороннє вплив на організм людини природного цілющої грязі досягається через її багатого хімічного складу. У грязях спостерігається наявність натрію, калію, кальцію, заліза та ін, різноманітні мікроелементи, гормони, вітаміни, амінокислоти, ліпіди і так далі.

Потрапляючи в тіло людини через шкірний покрив та слизові оболонки, ці компоненти бруду активно поширюються по тканинах організму.

Людям, що живуть в місті, не доводиться ходити по воду до криниці або колодязя. Вона вступає у квартиру по водопроводу. Однак у сільській місцевості, далеко від великих населених пунктів ситуація може бути зовсім іншою.
Родник - це джерело, що представляє собою природний отвір у поверхні землі. Під час дощу частина води під дією сили земного тяжіння просочується в грунт і кам'янистий шар під нею через маленькі щілини і пори так глибоко, наскільки це можливо. На різній глибині під шаром грунту залягає нижній шар грунту, в якому всі щілини і отвори між камінням заповнені водою. Верхня частина цього шару називається рівнем грунтових вод. У долинах чи в інших низовинах, де грунт знаходиться нижче рівня грунтових вод, крізь щілини між камінням пробиваються джерела. Іншими словами, вода, що накопичилася в грунті, просочується на поверхню землі. Деякі джерела не висихають круглий рік, так як вода надходить до них з нижніх шарів грунту. Інші діють лише під час дощових сезонів, коли рівень грунтових вод найвищий.

Чому вода тече з джерела?
Вода, яка випливає з джерел, колись випала у вигляді дощу. Дощова вода вбирається в землю і проникає в скельний грунт по тріщинах. Звичайно, частина води залишається у поверхні і випаровується в повітря, а також поглинається рослинами через їх кореневу систему. Решта вода під впливом сили тяжіння опускається вниз настільки, наскільки дозволяє скельний грунт. Глибоко під землею на різній глибині є ділянки, де всі порожнечі скельного грунту заповнені водою. Такі ділянки називають «зоною підземних вод». Верхній рівень таких вод називають «рівень води» Сторінка водоносного шару). Родник утворюється тоді, коли для води знаходиться природний отвір в землі, розташоване нижче рівня цього шару води. Ось чому багато джерела розташовані в долинах чи в інших низьких місцях. Грунтові води витікають через джерела по скельних пустот по дну чи по схилах подібних низин. Родник теж підкоряється силі тяжіння: вода тече зверху вниз. Деякі джерела харчуються водою з водоносного шару. Вони діють цілий рік і називаються «постійними». В інших джерел їх канал, який з'єднує поверхню з водоносним шаром, розташований в безпосередній близькості від верхнього рівня води цього шару. Такі джерела діють тільки під час дощів, коли рівень води підвищується. Їх називають «пульсуючими». Джерельна вода проходить крізь скельний грунт під землею, тому вона містить деякі мінерали, такі, як сірка, вапно. Джерела, вода яких містить значні обсяги мінеральних солей, називаються мінеральними джерелами. У деяких районах, особливо там, де була вулканічна діяльність, вода стикається з нагрітими підземними скельними породами. Подібні джерела називають «термальними».

Місцеві вважають джерело дуже корисним і що з нього тече сама смачна вода в с.Хорли. Хто поп'є цю воду, той об'язательно повернеться сюди ще раз!

Ворота. Дорога від них веде до джерела.

Що таке артезіанська вода?

Значна частина води на нашій планеті прихована під її поверхнею. З давніх часів цю воду називали підземної. Так її називають і тепер, хоча правильніше було б характеризувати її як артезіанську. Артезіанські води (від назв. Франц. Провінції Артуа, де ці води здавна використовувалися), підземні води, укладені між водотривкими шарами у водоносних пластах гірських порід і перебувають під гідравлічним тиском. Води, що залягають на глибині більше 25 метрів, називаються артезіанськими. Залягають головним чином у доантропогенового відкладеннях, в межах великих геологічних структур, утворюючи артезіанські басейни. Якщо пробурити свердловину, яка досягне водоносного пласта, вода самопливом підніметься на поверхню і навіть може почати виливатися фонтаном. Лише відносно мала частка такої води виходить на поверхню у вигляді тихих ключів, гірських потічків або бурхливих пароводяних фонтанів - гейзерів. Основні ж маси її тисячоліттями накопичуються в невидимих комор, стиснуті між водотривкими шарами, поки не відкриється де-небудь вільний вихід чи не випустить їх на простір зухвале втручання людини. Верхня межа підземних вод проходить на різних глибинах - від декількох метрів до декількох десятків і сотень метрів. Як правило, в підземних водах дуже слабо представлені мікроорганізми, а вміст хвороботворних бактерій практично виключено. Підземні води використовуються в першу чергу для питних цілей, тому що, як правило, вони не вимагають спеціального очищення, а в ряді випадків і знезараження. Крім того, артезіанська вода вільна від радіонуклідів, нітратів і нітритів, інших шкідливих сполук, що робить її особливо цінною для людини.
Кожна вода, яку ми п'ємо, повинна містити деякі корисні для людини елементи. Залежно від їх змісту визначається якість води. Мінеральні речовини не мають енергетичної цінністю, як білки, жири і вуглеводи. Однак без них життя людини неможливе. Особливо важлива їх роль у побудові кісткової тканини. Мінеральні речовини беруть участь у найважливіших обмінних процесах організму: водно-сольовому і кислотно-лужний. Багато ферментативні процеси в організмі неможливі без участі тих чи інших мінеральних речовин. Це насамперед стосується життєво необхідних елементів і мікроелементів, таких як магній, калій, натрій, сірка, йод та ін Магній необхідний для утворення деяких ферментів, калій - для діяльності м'язової системи і перенесення нервового збудження, кальцій є складовою частиною кісток і зубів, натрій є головним іоном міжклітинної рідини і значною частиною поту. Сірка ж необхідна для утворення білкових речовина і формування процесів, пов'язаних з перенесенням енергії. Йод для здоров'я людини незамінний. У ньому він потребує постійно. Йод впливає на утворення гормонів щитовидної залози, які регулюють діяльність всіх залоз внутрішньої секреції, нервової системи, роботу судин і серця, відновлюють енергію, витрачену організмом і т.д. Питна вода не повинна містити шкідливі для організму людини елементи. Багато хто вважає, що питний режим включає і алкоголь. Алкоголь не є корисним тому, що містить так звані "порожні калорії". Винятком є пиво та червоні вина, які багаті мінеральними елементами і мікроелементами, а також флавоноїди. Зазвичай мінеральні речовини ділять на дві групи. Перша - складається з макроелементів, що містяться в їжі у великих кількостях. До них належать кальцій, фосфор, магній, натрій, калій, хлор, сірку. Друга - складається з мікроелементів, концентрація яких в організмі невелика. У цю групу входять залізо, цинк, йод, фтор, мідь, марганець, кобальт, нікель.
Спілкуючись з місцевим мисливцем на ім'я Олександр, я дізнався що саме в цьому місці мисливці люблять збиратися разом, для обговорення про свої походи.

Стародавнє джерело розташоване в Межигірському урочищи, в селі Нові Петрівці, під Києвом. За легендою, назва джерела виникла із-за хитрої системи дзвіночків, побудованих ченцями місцевого монастиря. Стікаючи по схилах, вода приводила дзвіночки в рух, овіваючи мелодійним дзвоном околиці.
У 1934 році Киево-Межигірський Преображенський монастир був сфотографований, і підірваний за рішенням політбюро. Унікальна по своїй красі місцевість придивилася партійному керівництву. Зберегти удалося лише джерело, що славиться смаком, і цілющими властивостями води.

Перед цими воротами повернути треба вправо.

Вниз ведуть сходи.

Про цей дуб писав вірші Шевченка.

Дві версії закриття кар'єрів:
Версія перша.
Йде видобуток каменю, копають поки не доходять до грунтових вод, потім видобуток припиняється. Кар'єр просто затоплює, і потім запаси води поповнюються донними джерелами, через це і вода там така чиста.
Версія друга.
Головним винуватцем тяжкого становища в каменедобувної галузі є держава. У 2004 р. державним мужам прийшла в голову блискуча думка про продаж ліцензій на надрокористування з аукціонів. Ідея була тут же закріплена Законом № 18010-15 «Про внесення змін до Закону України« Про державний бюджет України на 2004 рік »від 17 червня 2004 р., а всі подробиці були викладені в Постанові Кабміну № 694 від 26 травня 2004 р.« Про затвердження Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів (ліцензій) на право користування надрами ». Як би там не було, а неможливість отримання сьогодні ліцензії на видобуток каменю істотно погіршила становище підприємців. За словами учасників ринку, кар'єри сьогодні потроху починають закриватися. Втім, не варто думати, що положення видобувачів каменю погіршився тільки з введенням аукціонів. Були у них проблеми з відкриттям кар'єрів і раніше. Для того, щоб увійти в цей бізнес, потрібно було не тільки інвестувати серйозні кошти в обладнання ($ 1-2,5 млн.), але і витратити багато сил, часу і нервів, основна частина яких йшла на те, щоб отримати ліцензію і взяти в оренду ділянку землі. До речі, обов'язковою умовою ліцензії є початок роботи в кар'єрах не менш ніж через два роки після її отримання. Оформлення ж документів на оренду ділянки - процес довгий, тому часто траплялося так, що поки підприємець намагається орендувати ділянку, два роки минають і ліцензія анулюється. «Відкрити кар'єр за кордоном можна за 10-15 днів. - У нас це займає два-три роки. А якщо відкривати кар'єр не на геологорозвідку, а на промисловий видобуток, то й усі п'ять. Тільки на оформлення ліцензії зазвичай йде півтора року, адже для її отримання потрібно пройти близько 12 комісій і 14 сесій сільських, районних і обласних рад, внести всілякі попередні оплати. Коли ліцензія на розвідувальні роботи закінчується, потрібно брати ліцензію на промислові розробки. Плавного переходу немає, тому доводиться зупиняти кар'єр, звільняти людей, отримувати ліцензію, а потім починати все заново ».
Глибина затопленого кар'єру приблизно 15 метрів. У діаметрі метрів 20. Роботи в кар'єрі зупинилися років 10 тому.

Пагорб, під якій під'їжджали машини на завантаження каменем.

У роки Великої Вітчизняної війни проти фашистів брали участь 833 жителя Миколаївки, з них 418 - загинули смертю хоробрих, 287 - нагороджені орденами і медалями. У центрі села у 1957 році встановлено два пам'ятники і обеліск на честь воїнів-визволителів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Містечко під назвою Кодеденград вперше згадується в письмових джерелах в 1301 р. Перебувала у складі Литовського князівства 1362 р., а після його об'єднання з Польщею в 1569 р. - у складі Речі Посполитої. У цей час Кодня належала знатному литовському княжому роду Сапєг. У 1768 р. в Холодному Яру поблизу Чигирина почалося народне повстання запорожців і гайдамаків під керівництвом М. Залізняка та І. Гонти, що отримало назву «Коліївщина». Повстанці захопили ряд міст: Середнього Придніпров'я, штурмом узяли Умань, і Річ Посполита була змушена звернутися до Катерини II з проханням надати сприяння в придушенні бунту. Російські і польські війська незабаром розгромили розрізнені загони повстанців, а захоплені в полон учасники повстання були жорстоко покарані. Над ними влаштовувалися показово-повчальні страти в різних містах Речі Посполитої, а в Кодні відбулася масова різанина. Під Керівництвом польського воєначальника І. Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на кіл, четвертували. Тут страчували близько 3 тис. учасників «Коліївщини», і село стало символом скорботи і пам'яті про волелюбних і непокірних синів українського народу. До 200-річчя трагедії на околиці Кодні, на козацькому кургані-могилі, оточеній щільним кільцем дерев, встановлено монумент пам'яті учасників «Коліївщини» (1968 р.). Архітектурною пам'яткою села є простояли понад півтораста років церква Різдва Богородиці і дзвіниця (1841 р.), побудовані в стилі класицизму. У роки незалежності Україна в Кодні був встановлений ефектний, виконаний з поліського рожевого граніту пам'ятник Т. Шевченку, котрий побував тут у 1846 р.

Взято с:

Виявляється і на Україну є піраміди, але про це мало хто знає ...

Щоб побачити стародавні піраміди, не обов'язково їхати за тридев'ять земель, у далекий край пустель - досить побувати в Кобеляцькому чи Пирятинському районах Полтавщини, де можна помилуватися величними рукотворними спорудами. До речі, пірамід у Європі всього три: одна - в італійській столиці Римі, дві інші - в полтавських краях.
Комендантівка - село невелике, розташоване в Кобиляцькому районі Полтавської області. Добиратися непросто. Якщо зі столиці, то спочатку до Полтави, потім автобусом в Кобиляки, а звідти вже транзитним автотранспортом у саму Комендантівка. Але, незважаючи на труднощі, туристи все частіше стали заглядати в цю глибинку.
«У нас є піраміда-усипальниця», - розповідає місцевий житель, краєзнавець Володимир Белоусько: - У ХIХ столітті частина комендантовскіх земель належала ватажку місцевого дворянства Олександрові Білевичу, - продовжує краєзнавець. - Він був офіцером російського флоту, багато плавав і міг побувати в Єгипті. Можливо, форму піраміди для родової усипальниці Білевич обрав за прикладом пам'яток покійним морякам, зведених у формі пірамід. Адже в будові не було єгипетських ієрогліфів і рисунків, а зверху був кам'яний куля, на якій стояв православний хрест. (За іншою версією, Білевич були масонами. Відповідним чином була споруджена і піраміда: куля на зрізаній піраміді - відомий масонський символ). Будували піраміду 13 років. Як будівельний матеріал використовували гранітні блоки з місцевого кар'єру, їх по дерев'яних жолобах тросами затягували нагору, а вапняковий розчин робили на крові свежеубітого худоби з додаванням яєчних білків. Три похоронні камери з'єднувалися підземними ходами. Вінчав споруду православний хрест. Що ж являло це незвичайне для Полтавщини споруда? На першому поверсі знаходився зал зі склепінчастими стелями і видовженими вікнами, там був вівтар з іконостасом, на другому - дзвіниця, а вгорі встановили православний хрест. Після того, як піраміду освятили, вона була названа Софіївською церквою. Першою в поховальному залі поховали Софію Белевич - дружину офіцера. Ця молода жінка раптово захворіла і померла. Олександр Дмитрович вирушив на російсько-турецьку війну, а, повернувшись в Комендантівка, залишок життя присвятив громадській роботі. У 1916 році він пішов з життя і теж був похований в усипальниці. Подальша доля піраміди трагічна, - констатує Володимир Белоусько. Вже в 1922 р. комуністи зруйнували церкву, викинули тіла подружжя Білевич. Коли справа дійшла до зняття дзвони, на захист вийшло все село - влада відступила. Тієї ж ночі по селу проїхав «воронок» - і на другий день обороняти дзвін вже ніхто не вишел.Комендантовци розповідають містичні історії про свою піраміді. Ніби місцевий житель, який зняв хрест з вершини 15-метрової усипальниці, незабаром зник з села без вісті. Священик стверджує, що людина, що наважився зробити таке блюзнірство, втрачає рассудок.Позже піраміду використовували як сховище для хімікатів - весь склеп був засипаний дустом.По словами Володимира Белоусько, церква в піраміді відкриється влітку 2009-го. Місцеві ентузіасти відреставрували будівлю, вичистили залишки небезпечних хімікатів, звели прибудову для моленія.Ніколай Новиков - директор Інституту надтвердих матеріалів ім. В.Н. Бакуля НАНУ - єдиний нащадок дворянського роду Білевич, проживає в Україну. У вересні минулого року він поставив пам'ятник своїм знаменитим предкам - Софії Михайлівні, Олександру Дмитровичу і Петру Олександровичу. Тепер планує допомогти у виготовленні куполів.
P.S. Коли повертався з Комендантівка - в черговий раз здивувався десяткам кілометрів добре асфальтованих другорядних доріг (які зараз проходять серед полів між вимираючими селами) - спадщини, що дісталася від Радянського Союзу. Жодної подібної дороги за час незалежності Україна, упевнений, не було побудовано - не до цього було! Тому, коли зараз мені кажуть, що мовляв, були кризи і в 90-х, і нічого - закінчилися, пережили - переживемо і цей. Та ні - тоді було спадок, який ми могли експлуатувати, розпродавати і тринькати. Сьогодні воно закінчилося. Все, що можна - вкрадено і зруйновано. Ще залишилася земля - але жадібні рученята тягнуться вже й до цього останнього ресурсу ... Якщо продамо землю - вдасться продовжити агонію цієї жахливо неефективною, антинародної системи з корумпованою верхівкою на чолі ще на десяток років ... Така ось, деструктивна епоха. Ні нових доріг, ні пірамід - тільки гори сміття у спадок прийдешнім поколінням. Ось і всі наші досягнення ...

Взято c:

Сім-вісім кілометрів на схід і з Ташані ми потрапляємо в дуже маленьке село Добраничівка Яготинського району, відоме на весь світ в археологічних колах своїм музеєм "Добраничівська стоянка".

Цей археологічний музей відкрито в 1977 році на місці розкопу поселення епохи пізнього палеоліту. У павільйоні-музеї експонується ЦПК № 4 з залишками житла з кісток мамонтів. Це єдиний музеіфіцірованний об'єкт з історії первісного суспільства в Україні.

Офіційно музей працює з 9 до 13:00 за попереднім дзвінком. Тел: (04475) 3-36-52.

За будівлею музею живе родина, яка може відкрити музей.

У 1952р, при прокладанні дороги через село Добранічівка робітники натрапили на заховані під землею купи кісток і величезних химерних черепів з бивнями. Запрошені зі столиці археологи (І. Г. Шовкопляс) знайшли невеликі (не більше 4 м у діаметрі), окремо-вартісні "господарсько-побутові комплекси" до складу яких входило маленьке житло округлої форми з цоколем з кісток мамонта і черепів тварин, ями-склади з кістками тварин, вогнища за житлом і місця обробки кістки та кременю. Хатини розташовані по колу, залишаючи в центрі селища порожню площу.
Отже, - після того, як над залишками чотирьох розкопаних садиб у 1953 - 1970 рр.. добре попрацювала експедиція Інституту археології АН України під керівництвом доктора історичних наук І. Г. Шовкопляса, в Добраничівка створили унікальний музей.
Над одним з жител (найбільше - у діаметрі трохи більше 4х метрів) збудували цегляний павільйон (див. фото).
Були наші предки "високоцивілізованими" людьми. Робили знаряддя праці з кременю (маленькі округлі і подвійні шкребки, проколки і пластини з затупленим краєм) і димчастого топазу. У музеї зібрана колекція кістяних виробів (проколки, молотковідние знаряддя з рогу північного оленя, копальні інструмент з ребра мамонта).
Мамонт падав у глибоку, добре замасковану яму рід оточувало безпорадного гіганта і атакувало його крем'яних списами, сокирами, закидало камінням ...
А ще наші дивні предки робили "подовженості кістки". Навіщо вони потрібні для мене залишилося загадкою, але, судячи з усього, це дуже важливий крок для кожного печерної людини.