Пам'ятник Ігнацу Ліндлю - засновнику селища Сарата

Portret użytkownika Vikont
  • Теги:
    • Памятники истории,
    • Pomniki,
    • Скульптура (Изваяние)

Ocena: 0 / 0 uczestników / 0 zalecenia / (+0) (-0) jakość

  • UkrainaOdeski obwódСарата
Opis

Селище Сарата засноване у 1822 році пастором Ігнацом Ліндлом.

Народився він у селі Байндлкірх, сучасна комуна Рид у Баварії, в родині міщан Урбана і Моніки Ліндль, при народженні дістав ім'я Фрідл. Мав вісім братів і сестер. Навчався в колишній єзуїтській колегії Святого Сальвадора в Аугсбурзі та Діллінгені. У 1799 році був посвячений на священика і став капеланом свого рідного села.

У 1818 році прихід було скасовано через прихильність Ігнаца до руху Відродження (католицький рух за підтримку громадської проповіді та пропаганди спільної власності та простих обрядів, як у ранньому християнстві), забороненого за наказом короля Максиміліана I, після чого він переїхав до Гундреммінгена, де продовжував тримати контакти з прихильниками Відродження.

Після зустрічі із прихильником руху Відродження, російським царем Олександром I, який у той час перебував у Німеччині, Ігнац отримав притулок в Росії. Ігнац закликав своїх послідовників слідувати за ним.

На початку своєї діяльності він відвідав Санкт-Петербург, де дістав від царя дозвіл на заснування нової церкви неподалік від Одеси. Разом із німцем Алоїзом Шерцингером розробив план по створенню нового села в Бесарабії. Однак, по його прибутті до Бесарабії у 1820 році, він не знайшов підтримки серед місцевих католиків. Тому він, за підтримки багатого торговця Крістіана Фрідріха Вернера із Вюртемберга, започаткував активне заселення німецькими емігрантами Бессарабії. Саме разом із ними він заснував нову колонію — Сарата.

10 березня 1822 року І. Ліндль виїхав до нового місця проживання — Сарати. Слідом за ним приїхала і його паства. З листа одного з колоністів від 27 травня 1822 року відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року до Сарати переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії і стільки ж лютеран з Вюртемберга (за деякими відомостями до 10 000 чоловік). Кожна сім'я отримала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того колоністам видавалося по 2 тис. карбованців на сім'ю для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки — від рекрутської повинності.

Колонія була влаштована згідно з апостольськими заповідями. Все майно було спільним, панували принципи християнського комунізму. Життя колоністів протікало в обмеженому світі, де вчення І. Ліндля, церква, школа і громада були центрами духовного і соціального життя. Пієтисти прагнули відгородитися від решти «многогрішного зовнішнього світу», замкнутися в своїй громаді.

В 1823 році в Сараті була побудована перша школа, в якій навчалося 68 учнів. В 1840 році була побудована церква Євангельських християн на 515 сидячих місць. Це була єдина в Бессарабії церква, що мала орган. У 1844 році на кошти колоніста К. Ф. Вернера було збудоване перше на території Бессарабії педагогічне училище. В ньому готували вчителів для сільських церковно-парафіяльних шкіл німецьких колоній, а також писарів і землемірів. З часом у Сараті з'явилася єврейська початкова школа, а в 1912 році — російська Церковно-парафіальна школа.

До початку XX століття Сарата набула рис містечка, стала волосним центром Акерманського повіту Бессарабської губернії. Суттєво зросла чисельність населення. Якщо в 1856 році налічувалося 943 мешканця, то в 1890 році — 2500 осіб. У 1874 році був збудований паровий млин. У 1886 році ввели в експлуатацію механічний завод, де працювало 140 робочих, на території міста діяв також чавунно-ливарний завод і фарбувальні майстерні.

Посилання на джерело тексту 1, посилання на джерело тексту 2.

0
Twoja ocena: Brak

Powrót do góry