м.Львів. Меморіальна дошка Роману Сушку

Рома́н Кири́лович Сушко́ (Псевда: «Сич», «Кіндрат») (* 9 березня 1894, с. Ременів, тепер Кам'янка-Бузький район, Львівська область — † 14 січня 1944, Львів) — військовий і політичний діяч, поручник УСС, співорганізатор і полковник Січових Стрільців, співорганізатор, 6-й (01.1927—11.1928) та 10-й (кін.1929—06.1930) крайовий комендант УВО, співзасновник ОУН, командир «Легіону Сушка» (09.1939).

Народився 9 березня 1894 в селі Ременів, Кам'янка-Бузького району, Львівської області. У 1913 закінчив філію Академічної гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

З 1914 поручник 2 сотні УСС (учасник боїв на Маківці й Лисоні). Протягом 5 місяців командував чотою, 6 місяців — 2-ю сотнею, 1 місяць — сотнею, 1 місяць — куренем. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону. Протягом 1916–1917 перебував у таборі для військовополонених австро-угорської армії у Царицині (Поволжя). Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.

13 січня 1918 р. разом з іншими полоненими старшинами Легіону УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради.

Cпіворганізатор Січових Стрільців (СС). З 19 січня 1918 р. — командир 1-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 01 березня 1918 р. — командир 4-го (1-го) полку Січових стрільців. Після розформування полку німцями 30 квітня 1918 р. виїхав до Окремої Запорізької дивізії, де домовився про формування в її складі Окремого Січового куреня з галичан. З травня 1918 року — командир 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.

Наприкінці вересня 1918 року, після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом з куренем до Білої Церкви, місця формування загону. У вересні—листопаді 1918 року очолював 1-й піший курінь загону. 16 листопада 1918 січові стрільці під командою Сушка рушили залізницею з Білої Церкви на Київ; вночі вони зайняли залізничний вузол Фастів. 17 листопада вранці до Фастова прибула решта сил січових стрільців, С.Петлюра і Директорія; німецький гарнізон міста дотримався нейтралітету щодо дальшого просування республіканських підрозділів на Київ, того ж дня січові стрільці зайняли станцію Мотовилівка, гетьманські частини підійшли до станції Васильків.

З середини грудня 1918 року — начальник 1-ї Січової дивізії військ Директорії, до складу якої ввійшли 1-й (сформований з галичан), 2-й (сформований з селян-повстанців), 3-й та 4-й (сформовані з вояків Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського, які перейшли на бік Директорії) Січових полків.

З кінця січня 1919 року — начальник Північної групи з оборони Коростенського залізничного вузла під Києвом, під час боїв був контужений. З середини лютого 1919 року, після скасування управління 1-ї Січової дивізії, перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З середини липня 1919 року — начальник 11-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

По ліквідації СС, у грудні 1919 року інтернований польською владою у Луцьку.

Роман Сушко в уніформі Січових Стрільців

З 31 березня 1920 року — командир 1-ї (згодом — 16-ї бригади) 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

На чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії брав участь у Другому Зимовому поході під командуванням Ю.Тютюнника (04–19.11.1921 р.).

У 1922 році повернувся до Львова, став одним із співзасновників Української військової організації і його крайовий комендант (1927–1930) на Заході України, кілька разів був ув'язнений поляками.

Співтворець ОУН, з 1929 року член Проводу Організації українських націоналістів.

У 1930-их на еміграції у Відні. З 1933 до 1938 перебув за завданням ОУН у США.

У 1938 — влітку 1939 рр. керував в Австрії підготовкою молодих військових кадрів ОУН.

Напередодні Другої світової війни сформував з добровольців ОУН т. зв. Легіон Романа Сушка, на чолі якого брав участь у наступі німецької армії під час Німецько-польської війни у серпні 1939 року.
Легіон дійшов майже до Львова, але змушений був повернути на захід, оскільки місто було віддане німецьким командуванням радянській стороні.

З кінця 1939 р. жив у Кракові, призначений провідником ОУН на території Генеральної Губернії (1939–1941), на якій розбудував мережу ОУН і сприяв створенню УЦК.

Був проти розколу ОУН (1940) і залишився на стороні полковника А. Мельника.

З літа 1941 перебував у Львові.

Вбитий невідомим на одній з вулиць Львова 14 січня 1944 року.

Автор статей на військові теми, спогадів про Базар і Січових Стрільців та книги «Хто убив полковника Отмарштайна».

Джерело тексту і фото

Меморіальна дошка встановлена на будинку по вулиці Винниченка,3.