Єні-Сала-2 – печерне святилище стародавніх скотарів

Біля західної кромки Долгоруківської яйли, неподалік села Чайковське, що до 1948 року мало назву Єні-Сала (Нове Село – тюрк.), знаходиться одна з печер, що отримала свою назву від вищезазначеного села з відповідним порядковим номером – Єні-Сала-2.

Печеру знайшли випадково у 1959 році двоє сімферопольських школярів, членів археологічного гуртка. Як виявилося, печера була не просто карстовою порожниною, а стародавньою культовою пам’яткою. Прикрита чагарником від сторонніх очей вона впродовж віків зберігала недоторканим інтер`єр капища, наче його тільки вчора покинули шанувальники.

Коли хлопці спустилися в темну нижню залу, то побачили кремезний сталагміт із насадженим на нього козлячим черепом, а на підлозі біля нього півколом були розкладені черепи свійських тварин, що були повернуті мордами до входу. Довкола валялося багато уламків стародавньої кераміки. Згодом вчені встановили приналежність кераміки кизил-кобинській культурі й датували її VIII-IX вв. до н.е. Череп козла, що вінчав колону сталагміту, встиг за цей час вкритися кальцитовою скоринкою, що вказувало на його багатовікове перебування на цьому місці.

Печерні капища присвячені скотарському культу були широко розповсюджені в стародавньому Криму. Вони виявлені в різних місцях: Зміїна печера  , Лисяча печера, печера МАН. Проте Єні-Сала-2 на думку відомого археолога А.О.Щепінського, фахівця з кизил-кобинської культури, була найвизначнішим місцем. Згадані вище пам’ятки були родовими святилищами, а тут був загальноплемінній культовий центр. Поруч проходила давня скотопрогінна дорога якою впродовж віків (а може й тисячоліть) користувалися вівчарі, що гнали стада на багаті яйлінські пасовища. Зараз ця дорога являє собою нешироку стежку, що веде від джерела Єні-Сала на яйлу.

Знахідка печерного капища стала важливою подією. Про печеру почали писати в пресі й краєзнавчій літературі й туди помалу стали навідуватися перші за сотні років відвідувачі. Когось вела жага пізнань, когось цікавість, а когось…жлобство. І через деякий час після відкриття старожитнє капище припинило своє існування – спочатку зник вкритий кальцитовим нальотом череп козла, потім черепи інших тварин, уламки кераміки, постраждало й природне вбрання печери. Наразі тут не знайти нічого, що нагадуватиме про культове її призначення.

Єні-Сала-2 складається з двох просторих зал. Перша починається одразу від входу – достатньо пройти кілька метрів від привходової частини й спуститися по слизькому від печерної глини днищу на пару метрів.

Спускаючись треба триматися правої стіни аби не шурхнути в колодязь, що знаходиться біля лівої стіни й веде до нижньої зали, куди можна потрапити в комфортніший спосіб. Більше небезпечних місць не буде. Порожнина розшириться утворюючи простору залу завдовжки 30 м і завширшки 5 м. Тут можна спокійно пересуватись не побоюючись кудись провалитися.

Стіни першої зали вкривають гарні натічні драпування й округлий натічний каскад, що сходинками піднімається вгору.

Стеля вкрита кристалами кальциту й маленькими сталактитами:

Зі склепіння час від часу зриваються великі краплі й звучно хлюпаються у ванночки.

Зліва знаходиться високий тонкий сталагміт, схожий на обеліск встановлений на п’єдесталі.

Вище нього й ближче до входу зі склепіння звисає масивна каменюка, а під нею в глибину йде хід у нижню залу.

Коридор спочатку достатньо високий, але далі він знижується, а спуск стає стрімкішим. Це триває недовго і з рештою можна стати у повний зріст і роздивитися навкруги.

На відміну від верхньої зали куди потрапляє хоч якесь денне світло, тут панує абсолютна темрява. Дно повністю всіяне камінням, пересуватися не дуже зручно. В центрі зали височіють три сталагміти, один з яких колись вінчав той самий козлиний череп.

Стіни прикрашені рудим натічним драпуванням, понівеченим, але все ще гарним.

Висота склепіння досягає 9 м.

Неподалік сталагмітів знаходиться розкоп спелеологів який начебто веде до невеликої камери. Перевіряти це бажання не виникло.

На сталагмітах і виступах стін стоять свічки й недогарки – це напевно сучасні адепти якогось культу відправляють тут свої ритуали, а можливо це просто хтось використовував їх для антуражу й без будь-яких магічних дій.

Докладний опис маршруту тут .

Вид на групу дерев за якими ховається печера, в далечині – нижнє плато Чатир-Дагу: