м. Київ. Пасаж на Хрещатику.

Першим відомим власником ділянки був дворянин Ш. Крукович, майно якого купив М. Головінський. 1834 у його спадкоємців садибу придбав П. Васьковський. На ділянці існувала розріджена малоповерхова забудова. У 1850-х рр. вона належала ніжинському греку, поміщику Д. Савицькому. Первісна площа садиби була збільшена власником за рахунок приєднання землі з тилу ділянки від сусідньої садиби жандармського полку. Вже 1858 у садибі існував фасадний цегляний двоповерховий будинок з проїздом по центру. За купчою 1869 ділянка перейшла до швейцарського підданого, київського купця 2-ї гільдії, кондитера М. Штіфлера, який володів нею до своєї смерті в 1895. До 1900 власником майна залишався його син А. Штіфлер. 
1871 М. Штіфлер розпочав будівельні роботи в садибі. Із трьох розташованих тут раніше будинків, що виходили на червону лінію забудови Хрещатика, 1875 було утворено трипо-верхову будівлю з двома триповерховими дворовими крилами (автор проекту – арх. О. Шіле). За проектом симетричний головний фасад був стилізований у формах ренесансного палаццо. Рівномірний ритм фасаду формував ряд аркових півциркульних вікон, розділених пілястрами. 1898 будинок був надбудований за проектом архітектора О. Кривошеєва. Четвертий поверх повністю повторював стилістику більш раннього об'єму крила подовжили у глибину ділянки. Проект триповерхових прибудов виконав технік-будівничий А.-Ф. Краусс, він же вів керівництво будівельними роботами. В результаті забудова садиби набула П-подібної в плані форми і досягла межі саду Ф. Мерінга.

Наступний розвиток садиби тісно пов'язаний з розплануванням сусідньої садиби Мерінгів. Ця територія являла собою парк з алеями, оранжереями, ставком та парковими спорудами. Після розпланування саду 1898 велику садибу А. Штіфлера разом із суміжною ділянкою відомого київського будівельного підрядника Л. Гінзбурга, яка виходила на вул. Мерінгівську (сучасна вул. Заньковецької, 4), планувалося перетворити на вулицю, а частину двору перекрити скляним дахом (не здійснено, проект розробив арх. О. Кривошеєв за участю будівельної контори Л. Гінзбурга).

На поч. ХХ ст. фасад чотириповерхового будинку на Хрещатику переоформлено у зв'язку з влаштуванням тут кінотеатру «Експрес». Внаслідок при збереженні загальної композиційної структури будинок отримав оригінальні модернізовані необарокові форми декору. Аркові вікна двох верхніх поверхів, об'єднані пілястрами, було обрамлено пишно декорованими лиштвами. Площини стін під трьома високими фігурними фронтонами доповнювали кадуцеї – символи античного бога торгівлі Меркурія (Гермеса), а модифіковані фронтони вигнутих абрисів були акцентовані жіночими маскаронами. Розірвані карнизи, що завершували бічні і центральний ризаліти, підтримувалися барельєфами драконів.

1900 садиби А. Штіфлера і Л. Гінзбурга, де до того часу проживало бл. 700 мешканців, придбала страхова компанія «Росія» за 1 млн. 375 тис. крб. Як великий землевласник, маючи нерухомість і землю в багатьох містах Росії, компанія запланувала в Києві масштабне будівництво свого прибуткового будинку-пасажу з торговельними, конторськими і складськими приміщеннями. Проект торговельного і кон-торського дому «Росія» був замовлений відомому петербурзькому арх. П. Андреєву. Вузька садиба між паралельними вулицями зумовила вибір планувального рішення будинку. Ідея створення вулиці між Хрещатиком і Мерінгівською була реалізована у формі будинку-пасажу з наскрізним проходом. Будівельні роботи розпочалися влітку 1913 з боку вул. Мерінгівської, 1914 зведено об'єм на цій вулиці, 1915 закінчено бічні корпуси. Але проект П. Андрєєва був реалізований лише частково: не виконано фасадної частини на Хрещатику: будівництву перешкодила 1-а світова війна.

1936 було заплановано реконструкцію пасажу для розміщення великого магазину «Дитячий світ». Перед пасажем, з боку Хрещатика архітектори Другої архітектурно-художньої майстерні міськради В. Бульйон і О. Лінецький запроектували круглий майданчик, який сполучав вхід до пасажного двору з головним входом з вулиці. В арках, що оточували майданчик, планувалося розмістити 14 магазинів-кіосків, у центрі – фонтан, оточений скульптурами, зеленню й квітами. У серед. 1937 тут уже функціонували магазини «Дитячого світу». У повному об'ємі проект реалізований не був. Торговельна мережа пасажу була пристосована для найрізноманітніших потреб дітей. Тут мали зосереджуватися всі види торгівлі дитячими товарами, а також розміщуватися деякі виховні установи, педагогічна консультація, кафе-кондитерська, дитяча перукарня тощо. Інтер'єри мали прикрашати художній розпис стін на теми дитячого життя і казкового світу, скульптури, барельєфи, фризи і панно, макети, дитячі меблі тощо.

У листопаді 1941 споруда зазнала значних пошкоджень. У 1940–50-х рр. під час відбудови Хрещатика старі корпуси будинку були відновлені, за новим проектом (1949) виконано фасадну частину на вул. Хрещатик. Її автори – архітектори О. Власов, А. Добровольський, А. Малиновський, Б. Приймак,
В. Созанський. У новому проекті було втілено первісну авторську ідею аркового проїзду з наскрізним розкриттям перспективи проїзду та вул. Заньковецької через другий проїзд – арку. На круглих гранітних півколонах-постаментах, що фланкують арку, було встановлено скульптурні групи. Праворуч від входу розміщувалося зображення колгоспниці і колгоспника зі снопом. Ліворуч – фігури двох робітників-метробудівців з рейкою. Автори – скульптори М. Вронський та О. Олійник отримали за ці твори Державну премію СРСР (1951). Скульптури знято 1998. 

Магазини пасажу, згідно з проектом 1949, зберегли довоєнне призначення (комплекс «Дитячий світ»). Внутрішні і зовнішні стіни перших поверхів (півциркульні площини над вікнами) були оздоблені декоративними панно, зокрема, в магазині дитячої книги – на теми казок О. Пушкіна. Аналогічно була оформлена зразкова дитяча перукарня.

П'ятиповерховий об'єм з боку вул. Заньковецької та зовнішні фасади відновлено у формах 1914 з незначними змінами та доповненнями. Проект відновлення виконаний 1947 Державними архітектурними майстернями (арх. І. Коген). Роботи з його реконструкції завершено 1950. У цілому, реконструкція і добудова пасажу, які тривали 1946–55, зберегли єдину неокласицистичну стильову основу його фасадів. Нова парадна вхідна частина в стильовому відношенні була орієнтована на ансамбль Хрещатика 1950-х рр., невід'ємною складовою якого вона стала. Спільні класичні витоки неокласицизму 1910-х рр. та «радянського ампіру» 1940–50-х рр. зумовили досить гармонійне поєднання цих стильових напрямів в одній споруді.
Будинок п'яти-, шестиповерховий (верхній поверх надбудовано) з підвалом, цегляний, тинькований, головними фасадами звернений в бік проїзду. Споруда являє собою тип відкритого пасажу з двох паралельних корпусів, з'єднаних торцевими об'ємами з арковими проїздами. Під всім будинком міститься великий підвал, який у двох третинах свого об'єму від вул. Хрещатик виходить за межі корпусів і пролягає також під проїздом. Розвинена мережа підвальних приміщень первісно призначалася для складів, торговельних закладів, майстерень, пралень та інших служб. У перших поверхах були торговельні зали, у верхніх, з секційним плануванням, – житло.
Фасади виконано у формах неокласицизму, одного з напрямів архітектури модерну. Головні фасади з боку проїзду складаються з кількох композиційно завершених частин. Центр близького до Хрещатика об'єму фланковано двома прямокутними ризалітами, між якими по першому–п'ятому поверхах розміщено пілястри коринфського ордера, п'ятий поверх завершує плаский ступінчастий щипець. Об'єм, прилеглий до вул. Заньковецької, має тридільну симетричну структуру фасаду, центр якого акцентовано розкріповкою з трикутним щипцем та великою півциркульною нішею над вікнами п'ятого поверху. Бічні частини розчленовано еркерами гранчастої форми з балконами. Фасади об'єднано міжповерховими гуртами та дощаним рустуванням перших поверхів. Торговельні приміщення виділено великими арковими прорізами-вітринами. Строгі, геометрично чіткі форми пасажу характерні для неокласицизму, що увібрав у себе також риси сучасного йому раціонального напряму модерну. Виразну гладеньку поверхню стін доповнено акцентними рельєфними вставками-маскаронами, гірляндами, фігурними композиціями, в яких стилізовано класицистичну іконографію. Цементі рельєфи, що прикрашають пасаж, є зразком досконалого синтезу скульптури з архітектурними формами. Водночас, окремі композиції мають і самостійну мистецьку цінність. Рельєфи виконано на теми античної міфології в характерній стилістиці неокласицизму. Це, зокрема, сцени діонісійських процесій з купідонами та Діонісом в образі дитини на леві, парні групи – Венера і Марс та Нептун з німфою і дельфіном, окремі символічні вставки із зображеннями орла (символ Зевса), амурів, сов (символ богині мудрості Афіни), рогів достатку тощо. Вони виконані у поширеній в 1890–1910-х рр. імпресіоністичній манері й ефективно контрастують з великими стіновими площинами фасадів пасажу. Бічний фасад, звернений до скверу на вул. Архітектора Городецького, на рівні третього–п'ятого поверхів виділено колонадою коринфського ордера. В цілому форми фасадів вирізняються геометричною чіткістю і раціоналізмом.
Монументально трактовану головну арку пасажу заввишки у три поверхи вирішено у характерних формах т. зв. радянського ампіру (радянського бароко). У декорі фасадів застосовано високе рустування колотим натуральним каменем, профільовані карнизи, ліплення. Двоповерхові об'єми обабіч входу з відкритими терасами утворюють курдонер.

Садиба № 15 на вул. Хрещатик – унікальний для Києва зразок містобудівної структури, послідовний розвиток якої простежується за період століття: з серед. 1850-х рр. до серед. 1950-х рр. Заслуговує на увагу й те, що форма чолового будинку з центральним проїздом на подвір'я, яка знайшла своє яскраве втілення і остаточний розвиток у типі пасажу, була закладена ще у двоповерховому будинку 1850-х рр., який залишався основою для пізніших добудов. У будинку проживали відомі діячі науки і культури.

На фасаді будинку встановлено бронзові меморіальні дошки з барельєфними портретами Б. Гмирі (1973; ск. І. Кавалерідзе, арх. В. Гнєздилов), М. Гришка (1981; ск. М. Рапай, арх. А. Ігнащенко), А. Михньова (1972; ск. О. Скобликов, арх. А. Ігнащенко), В. Некрасова (1990; скульптори В. Селібер, І. Вайнер, арх. В. Романов), І. Неходи (1972; ск. К. Кузнецов, арх. В. Гнєздилов).

 Джерело