Пам'ятні дошки Бразову і Безобразовій, м. Полтава

Portret użytkownika butilkavodi
  • Теги:
    • Мемориальная доска,
    • Pomniki

Ocena: 0 / 0 uczestników / 0 zalecenia / (+0) (-0) jakość

  • UkrainaPołtawski obwódПолтава
Opis

Насправді, ця меморіальна дошка - дві дошки, встановлені в різні часи. Але поєднує їх в одну те, що вони присвясені батьку і донці, і виготовлені вони в одному стилі, з однакового рожевого граніту.
Встановлені вони на стіні будинку № 21 по вул. Гоголя.

Бразов Леонід Петрович (справжнє прізвище - Безобразов; 9 листопада 1916, с. Велике Ладижине, Полтавська губернія — 4 квітня 1997) — письменник. Член Національної спілки письменників України (з 1965 року).
Леонід Петрович Безобразов народився 9 листопада 1916 року в селі Велике Ладижине Полтавської губернії, у сім'ї селянин Михайла Сидоровича Дудченка та Софії Купріянівни. 1919 року батько помер від тифу, а матір, забравши двох синів, переїхала до брата в Полтаву. Там вона одружилася вдруге із Петром Лаврентійовичем Безобразовим. Петро Безобразов усиновив молодшого хлопця, і виховував його як рідного.
Леонід Безобразов закінчив школу-семирічку у Полтаві, потім фабрично-заводське училище (фабзавуч). Після цього працював слюсарем на турбомеханічному заводі. Згодом став студентом робітничого факультету, а по його закінченні - першокурсником інженерно-будівельного інституту. 1936 року поступив на філологічний факультет учительського інституту, який тоді був складовою структурою Полтавського педінституту.
У 19371938 роках з Полтавського педінституту було «вичищено» як «коріння ворожої агентури» близько 40 викладачів і студентів. 3 квітня 1938 р. заарештували і Л. Безобразова як учасника «контрреволюційної троцькістської організації». У в'язниці він пробув майже одинадцять місяців. У грудні 1938 року у вищому керівництві НКВС відбулися зміни (замість М. Єжова прийшов Л. Берія), яке супроводжувалося тимчасовим послабленням терору, а також переглядом справ заарештованих за політичними мотивами. 15 лютого 1939 року кримінальну справу проти Л. Безобразова було закрито.
Того ж року він екстерном закінчив інститут і, отримавши диплом учителя, почав працювати учителем російської мови та літератури в Новоіванівській школі Амвросіївського району Донецької області.
1941 року Л. Безобразов пішов на фронт добровольцем. З червня 1941 по травень 1942 років він брав участь в оборонних боях на Південно-Західному фронті. Після того він був командиром вогневого взводу 24-ої стрілецької дивізії 50-го артполку. Леонід Безобразов брав участь у боях Сталінінградського фронту, у визвольних боях за Крим, визволенні Литви. У боях під Кенігсбергом він підірвався на протипіхотній міні, втративши стопу правої ноги. Йому зробили сім операцій з поступовою ампутацією аж до колінного суглоба.
На фронті Леонід Безобразов дописував у фронтові газети, тоді ж виникнув псевдонім Леонід Бразов.
У травні 1945 року його було демобілізовано і він повернувся у Полтаву. Леоніда Бразова було нагороджено орденами Великої Вітчизняної війни першого та другого ступенів, Червоної Зірки, медалями «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» та інші.
Повернувшись у Полтаву він став штатним співробітником газети «Зоря Полтавщини», також працював деякий час редактором обласного радіо, а з 1964 року займався літературною діяльністю. Леонід Бразов очолював книжково-газетне видавництво, був фундатором молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини». З 1965 він був членом Спілки письменників. Л. Бразов підтримував дружні стосунки з такими письменниками, як Павло УсенкоІван ЦюпаОлександр Ковінька, Тарас Нікітін, Михайло Казидуб, Іван Гальчук, Лариса Хоролець та інші.
Перша книга Л. Бразова «Вірне серце» була написана під враженням пережитого на війні і опублікована 1961 року. Всього він видав 21 книгу прози. Серед них — «На початку шляху», «Третя зустріч», «Перший гарт», «Вікна навстіж», «Фортеця» та інші.
Помер Л.П. Бразов 4 квітня 1997 року.
Улітку 1998 року за проектом архітектора Михайла Калініна і художниці Тетяни Кусайло на могилі Л.П. Бразова та його дружини було споруджено пам'ятник з рожевого граніту на Алеї почесних поховань міського кладовища (по вулиці Європейська). Висота пам'ятника — 2,1 м.

9 листопада 1998 року на фасаді будинку по вулиці Леніна, 11/21, було урочисто відкрито меморіальну дошку письменнику (М. Калінін, Т. Кусайло).

З 2007 року щороку вручається Полтавська обласна премія імені Леоніда Бразова. Вона присуджується за досягнення в галузі сучасної української літератури. Здійснює вручення премії імені Леоніда Бразова на урочистостях в День української писемності і мови голова обласної ради. Джерело.


Дошку Безобразовій Л. відкрито 27 вересня 2016 р.

Лариса Леонідівна Безобразова - кандидат філологічних наук, член Полтавської спілки літераторів, художньої ради Полтавського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М.В. Гоголя, комісії міськради з перейменування вулиць, комісії з упорядкування творчої спадщини Леоніда Бразова, оргкомітету Премії ім. Леоніда Бразова Полтавської обласної ради, лауреат премії ім.В.Г. Короленка та Леоніда Бразова.
Коло наукових інтересів філолога охоплює історичний синтаксис, морфологію сучасної російської та української мови, лінгвістичний аналіз тексту. Л.Л. Безобразова – автор 300 наукових публікацій.
На початку трудової діяльності працювала у середній школі п’ять років, потім - в Полтавському педуніверситеті.
Улюбленим дітищем Лариси Безобразової став відомий у Полтаві й за її межами Слов’янський клуб, незмінним президентом якого вона була понад 20 років.
Усі знають, якими теплими були стосунки Лариси Леонідівни з її батьком, Леонідом Бразовим. Для неї він був взірцем Людини, до рівня якої слід зростати. Прикметно, що за заповітом доньки меморіальна дошка на її честь розміщена поруч із дошкою батька.
Померла 14 грудня 2014 р. в м. Полтава.
Джерела: 1, 2, 3.

 

0
Twoja ocena: Brak

Powrót do góry