Пам’ятник Карлу Великому у Парижі

Карл Великий (нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne;  747 —  814) — король франків (768–814), король Ломбардії  (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів.
На кайзерський престол його коронував  800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції.
Серією вдалих війн Карл зміцнив і надзвичайно розширив державу Франків, оволодівши більшою частиною території сучасної Західної Європи. Засновник династії Каролінгів. 788 року захопив Баварію і для безпеки держави заснував кілька прикордонних марок. Після успішної боротьби з арабами заснував Іспанську марку від Піренеїв до річки Ебро. Довгих 30 років на східних кордонах вів боротьбу із саксами, це коштувало його 18 переможних битв, поки Карл зумів узяти їх під свою владу.
Ширив християнство, провадив адміністративні й військові реформи, сприяв торгівлі, зародженню європейської науки, мистецтва й письменства, збираючи до своєї столиці, міста Аахен, науковців із цілої Європи. Період правління Карла Великого серед істориків культури отримав назву Каролінзького Відродження.
Карл був дуже високим, міцно складеним, схильним до повноти. Його обличчя відрізняв довгий ніс і великі, живі очі. У нього було довге світле волосся.
Король був дуже простий і помірний у своїх звичках. У звичайні дні вбрання його мало відрізнявся від одягу простолюдина. Вина він пив мало і ненавидів пияцтво. Обід його в будні складався всього з чотирьох страв. Був він красномовний і з такою легкістю висловлював свої думки, що міг зійти за ритора. Не обмежуючись рідною мовою, Карл багато працював над іноземними мовами. Старанно займаючись різними науками, він високо цінував вчених, виявляючи їм велику повагу. Церкву він в усі роки глибоко шанував і свято дотримувався усіх обрядів.
Своїми успішними війнами Карл значно розсунув кордони Франкської держави. Настільки ж невтомно, входячи в усі дрібниці, дбав він про поліпшення державного устрою, про матеріальний та духовний розвиток своєї держави. Військову могутність він значно підвищив за допомогою упорядкування збору ополчення, а кордони зміцнив військової організацією марок, керованих маркграфами. Він знищив на його погляд небезпечну для короля владу народних герцогів. Двічі на рік — наприкінці весни або на початку літа та восени — навколо самого імператора збиралися державні сейми, а на весняний могли приходити всі вільні люди.
Карл дбав про сільське господарство і про управління маєтками. За його наказом осушувались болота, вирубувались ліси, будувались монастирі та міста, а також чудові палаци і церкви.
Надаючи енергійне сприяння поширенню християнства, підтримуючи духовенство і встановлюючи для нього десятину, будучи в найкращих стосунках з папою, Карл зберігав за собою, однак, повну владу в церковному управлінні: він призначав єпископів і абатів, скликав духовні собори, ухвалював на сеймах рішення, що стосувалися церковних справ. При ньому ж було змінено трактування Символу Віри, що за два з половиною століття по тому стало причиною розколу християнської церкви на католицьку і православну.
Карл сам ретельно займався науками; наказав скласти граматику народної мови, в якій встановив франкські назви місяців і вітрів; велів збирати народні пісні. Він оточував себе вченими і, користуючись їхніми порадами та сприянням, прагнув дати освіту народу. Особливо він піклувався про розбудову шкіл при церквах і монастирях.
Карл зміцнив деньє, яке стало важити 1,7 грама. Слава Карла поширилася далеко за межами його володінь.
Незадовго до смерті, 813 року Карл закликав до себе сина Людовіка, короля Аквітанії, і, скликавши урочисті збори знатних франків усього королівства, 11 вересня призначив його, за загальною згодою, своїм співправителем і спадкоємцем, а потім поклав йому на голову корону. Незабаром після цього він зліг у ліжко. 28 січня 814 року імператор помер. Його поховали у збудованій ним же палацовій церкві Аахена.

Джерело тексту та портрету Карла Великого

Пам'ятник Карлу Великому, що встановлений неподалік від входу в Нотр-Дам-де-Парі, має цікаву і трохи сумну історію.

Автор композиції скульптор Луї Роше, витратив на цю колосальну роботу десять років життя. Пам'ятник став його останнім твором: в 1878 році, незадовго до завершення праці, скульптор помер. Справа Луї прийняв його брат Шарль. Молодшому братові випала важка доля: на доробку пам'ятника він витратив майже всі свої заощадження, але ж потрібен був ще гідний твори постамент. Міська влада категорично відмовлялися купувати статую і оплачувати будівництво постаменту. Тоді Шарль Роше сам замовив скромний п'єдестал.
Художні гідності пам'ятника спірні, але він безумовно цікавий археологічно точним відтворенням найменших деталей одягу і озброєння самого Карла Великого і його лицарів Роланда і Олів'є.  Так, меч, що висить на стегні Роланда, точно відтворює оригінал, що зберігається в Мадриді. Однак сама фігура Карла Великого мало відповідає оригіналу: відомо, що надзвичайно високий (192 сантиметри) монарх в літні роки сильно розтовстів і облисів. На коні ж ми бачимо стрункого довговолосого старця.
Хоч і зі скандалом, але пам'ятник був встановлений в престижному місці. Цим Париж висловив повагу пам'яті видатного монарха, який об'єднав землі нинішніх Франції, Німеччини та Італії в єдину імперію. Відомо, однак, що в самому Парижі Карл Великий був всього два рази в житті: його двір розташовувався в Ахені, на території сучасної Німеччини.

Джерело