м. Київ. Будівля Печерського міського парафіяльного училища.

Неподалік від перетину з вул. Московською, на червоній лінії забудови пров. Бутишева, окремо від сусідньої забудови. Споруджено у садибі відкритого в 1809 Печерського парафіяльного училища, яке в кінці 19 століття займало одноповерховий дерев'яний будинок, що кілька разів ремонтувався за участю архітектора О.Кривошеєва. У 1901 Київська Міська дума ухвалила рішення про зведення нового цегляного будинку для міського училища. Його майбутній абрис було визначено проектним завданням, складеним за тогочасними вимогами шкільної гігієни з урахуванням параметрів класних кімнат і рекреацій, умов освітлення, провітрювання й опалення.

Будинок планувався двоповерховим, розрахованим на можливу надбудову третього поверху, з коридорною системою внутрішнього планування, де класи були орієнтовані в бік вулиці, коридори – на подвір'я. Кожен поверх мав складатися з трьох великих класних кімнат (площа близько 70 кв.м, висота 4,0-4,5 м), приміщення для ручної праці й рукоділля, рекреаційного коридору, розрахованого на 150 учнів, роздягальні, передпокою, вчительської, бібліотеки, кімнати для лікарського огляду, а також швейцарської з окремим входом (нижній поверх) та ізольованого помешкання для завідувачки (верхній поверх). Перший поверх відводився для чоловічого училища, другий – для жіночого. Проектування було доручено арх. О. Кривошеєву. 13 вересня 1902 року будівництво було завершене. У 1957-1958 роках споруду надбудовано на один поверх з деякою зміною внутрішнього планування.
Триповерховий на цокольному поверсі, цегляний, у плані П-подібний, з внутрішнім подвір'ям, розкритим у глибину кварталу. Перекриття пласкі по дерев'яних і металевих балках, дах вальмовий, критий бляхою. Внутрішнє планування коридорне з двобічним розташуванням приміщень, окрім центральної частини другого поверху, де зберігся первісний рекреаційний коридор, що освітлюється знадвору. Три сходові клітки на фасадах виділено розкріповками. Парадна по осі головного фасаду – з розгалуженими тримаршовими, бічні – з двомаршовими сходами.

Відзначається раціональністю зовнішнього та внутрішнього оздоблення. Екстер'єр будинку вирішено в цегляному стилі без застосування ліпленого декору. Ярусні членування позначено міжповерховими та підвіконними гуртами. Стару двоповерхову частину від надбудови відокремлено карнизом і фризом, декорованим стрічками поребрика. Симетрію тектоніки головного фасаду визначають тривіконні центральний і бічні ризаліти із заокругленими наріжжями, які вирізняються вікнами з арковими перемичками на рівні другого поверху. Центральний ризаліт головної сходової клітки завершувався підвищеним напівкруглим щипцем (тепер на тлі надбудови сприймається як архівольт з поясом поребрика в обрамленні). Архівольт, що спирається на фігурні лопатки, обіймає композицію з аркового вікна, фланкованого пілястрами та невеличкими вертикальними й круглими віконцями. Нижній поверх фасаду гладенький з прямокутними вікнами без лиштв, більш широкий проріз головного входу з лучковою перемичкою має обабіч вузькі вестибульні вікна. Міжвіконня другого поверху декоровані широкими пілястрами, що підтримують профільовані обрамлення фрамуг аркових та лучкових віконних прорізів. Схожий мотив з пілястрів та обрамлення застосований у надбудованому третьому поверсі. Пам'ятка – вдалий зразок шкільного будівництва початчку 20 століття.

В 1915-1917 роках у будинку містилася Третя Київська (Бутишівська – за старою назвою провулка) школа прапорщиків. Створена у березні 1915 для поповнення військових частин офіцерськими кадрами, переважно з числа студентів та гімназистів Києва. Після від'їзду школи прапорщиків будинок передали Міністерству освіти УНР. У 1922 тут було відкрито інтернат для дітей вчителів. 1924-1926 приміщення займала школа для переростків, 1928-1930 – лікнеп, 1932-1933 – пункт приймання голодуючих дітей, пізніше – середня школа № 75. Під час нацистської окупації Києва будинок використовувався як казарма, після визволення міста у 1943 – як госпіталь. У 1945 відновлено роботу середньої школи № 75, яка міститься тут і дотепер. Пам’ятка історії і архітектури.

Джерело