Пам’ятник Джузеппе Гарібальді у Мілані

Джузеппе Гарібальді, (італ.  Giuseppe  Garibaldi)  —  національний  герой  Італії,  полководець,  один  із  вождів  Рисорджименто,  парламентарій,  письменник.
Генуезець  за  походженням,  син  моряка,  Гарібальді  народився  в  Ніцці  4  липня  1807  року.  Юнаком  служив  моряком  на  торгових  кораблях  в  Середземному  і  Чорному  морях,  вступив  у  таємне  товариство  «Молода  Італія»,  яке  ставило  своїми  завданнями  визволення  Італії  від  австрійського  загарбання,  об'єднання  країни  і  встановлення  республіканського  правління.
Брав  участь  у  змові  1834  року,  яка  завершилася  невдалим  вторгненням    і  був  змушений  втекти  до  Франції.
Засуджений  на  батьківщині  до  смертної  кари,  довгі  роки  провадив  мандрівне  життя,  перебував  на  службі  туніського  бея,  в  1846  році  запропонував  свої  послуги  південноамериканським  республікам.
У  1848  році,  коли  у  Італії  вибухнуло  повстання  проти  австрійців,  Гарібальді  поспішив  на  батьківщину  з  54  бойовими  побратимами  висадився  в  Ніцці.  Маючи  корпус  чисельністю  лише  півтори  тисячі  чоловік,  Гарібальді  після  запеклої  боротьби  змушений  був  поступитися  австрійцям.  Ця  відчайдушна  наполегливість  під  час  загального  занепаду  духу  зробила  його  ім'я  надзвичайно  популярним  у  всій  Італії.
Після  успішних  операцій  проти  неаполітанців  він  відіграв  видатну  роль  у  блискучому  опорі  французькому  генералу  Удіно.  Удіно  змушений  був  вдатися  до  тривалої  облоги  Риму  і,  отримавши  значне  підкріплення,  взяв  його  штурмом.  Гарібальді  повів  свої  війська    на  північ,  щоб  продовжувати  боротьбу  з  австрійцями.  Відтиснутий  до  східного  берега  і  оточений  ворогом,  він  був  змушений  шукати  порятунку  на  морі.  Він  втік  до  П'ємонту,  але  тут  його  примусили  емігрувати  до  Північної  Америки.  У  Нью-Йорку  Гарібальді  спочатку  працював  на  миловарному  заводі,  потім  отримав  місце  капітана  корабля  і  здійснював  рейси  в  Тихому  океані. 
Під  час  другої  війни  за  незалежність,  в  результаті  якої  відбулося  об'єднання  Сардинського  королівства  ,  відбулась  висадка  Гарібальді  в  Сицилії,  у  результаті  чого  здійснилось  об'єднання  Королівства  обох  Сицилій  із  Сардинією  в  одну  державу  —  Італію.
Останню  спробу  звільнити  Рим  Гарібальді  зробив  у  1867  році.  Він  залишив  острів  Капреру  і  поїхав  з  міста  в  місто.  Його  поїздка  збіглася  з  виборчою  компанією  для  відновлення  складу  парламенту.  Виступаючи  як  один  з  кандидатів,  він  заявив  про  свою  ненависть  до  папи  і  про  необхідність  звільнити  Рим.  Усюди  його  вітав  народ:  у  Флоренції,  у  Болоньї,  у  Феррарі.  Саме  в  ці,  заповнені  публічними  виступами  місяці,  остаточно  сформувалося  політичне  кредо  національного  героя  Італії.  Трохи  пізніше  він  взяв  участь  у  Міжнародному  конгресі  миру  в  Женеві,  де  його  спочатку  зустріли  із  захопленням,  але  потім  різкість  його  антикатолицьких  висловлень  викликала  протест.  Повернувшись  в  Італію,  він  пішов  походом  на  Рим  на  чолі  7  тисяч  добровольців.  Але  і  третя  спроба  Гарібальді  приєднати  Рим  до  Італії  провалилася.
Остаточне  об'єднання  італійських  земель  відбулося  в  1870  році.  Гарібальді  став  символом,  легендою,  його  вважали  великим  полководцем,  здатним  виграти  найбезнадійніший  бій. 
Він  у  1870  році  взяв  участь  у  франко-прусській  війні  на  стороні  французів  і  командував  армією.  Коли  в  1871  р.  повстав  Париж,  утворивши  Комуну,  комітет  викликав  на  допомогу  Гарібальді.  Але  до  комунарів  він  не  приєднався  і  пояснив,  що  приїхати  в  Париж  не  дозволяє  здоров'я.  У  той  час  він  створив  ряд  проектів  господарських  удосконалень,  роботи  з  меліорації  римської  рівнини  й  осушенню  боліт.  Помер  Гарібальді  у  1882  році,  його  поховали  на  острові  Капрера. 

Джерело  тексту  та  портрет  Гарібальді