Пам'ятник Каспару Фрідріху в Дрездені

Пам'ятник художнику Каспару Давиду Фрідріху розроблений Вольф-Ейке Кунче з 1988 по 1990 роки. 3-метровий, створений з нержавіючої сталі і бронзи. Пам'ятник заснований на картині Георга Фрідріха Керстінга  1811 року, «Каспар Давид Фрідріх у своїй студії» .  У цитаті сказано: "Художник не повинен малювати лише те, що бачить перед ним, а також те, що він бачить у собі…" Пам'ятник було урочисто відкрито до 150-річчя смерті Фрідріха 7 травня 1990 року.

Джерело 

Джерело картини Георга Керстінга 

Каспар Давид Фрідріх (нім. Caspar David Friedrich,  1774—1840) — німецький художник, яскравий представник  романтизму.
Родина майбутнього художника походила із Сілезії. Ймовірно, на формування сумного складу характеру майбутнього митця вплинули трагічні події дитинства - померла його мати, а потім дві його сестри та брат.
Художню освіту почав опановувати в 1790 р. в Грайфсвальдському університеті, а потім вдосконалював майстерність в Копенгагені, де навчався в 1794–1798 рр. По поверненні почалися пошуки власного місця в художньому житті Німеччині. Він став прикладом вільного художника, що працював на ринок.
В початковий період художник надавав перевагу малюнкам аквареллю, графіці, а потім перейшов до  живопису  олійними фарбами. Неодноразово відвідував узбережжя Балтійського моря та острів Рюген, Гарц, так звану Німецьку Швейцарію, рідний Грайфсвальд заради нових сюжетів і замальовок.
Твори художника виникали на основі реалістичних замальовок, які дороблялись у майстерні і набували настоїв суму, самозаглибленості, самоти персонажів, уповільненого плину часу і безнадії. Фрідріх писав з цього приводу:«Художник мусить малювати не лише те, що бачить перед собою, а й те, що бачить всередині себе…не варто все копіювати».
Завершивши навчання 1798 року, художник оселився в Дрездені, де приєднався до мистецького осередку, до якого належали художник Філіпп Отто Рунґе, письменники Людвіґ Тік і Новаліс. Його ранні твори, написані стриманим стилем, здобули схвалення Ґете й приз від Ваймарського мистецького товариства у 1805 році.
У пізній творчості художника, що започаткована олійним малюнком «Розп'яття в горах»(близько1808), годі відшукати твори бурхливо оптимістичні. Меланхолійні пошуки обумовили появу в його творчості філософсько-символічних натяків та настроїв. Навіть радісні мотиви зазвичай мають стриманий, ліричний стиль, що робить художника дуже впізнаваним. Найбільше символічне навантаження відбилося в пейзажах з поодинокими деревами, старовинними могилами, поодиноких мандрівників, туманом, далекими краєвидами. 
У 1824 обрано професором Дрезденської академії.
Меланхолійний художник мав успіх, бо 19 століття широко навернулося до пейзажу як жанру, як засобу розкрити велич природи і волі Творця, як засобу через краєвид відтворити різні настрої людини і її місце в ній. Але період успіху був недовгим. Художник госто відчув відчуженість публіки і відповів на її охолодження спротивом усамітнення. Він ставав відлюдником. В останні роки хворів, з ним стався інсульт. Останні п'ять років життя працювати не міг.

Джерело тексту, портрету та декількох картин Фрідріха