Блоґи

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Пам'ятний знак відкритий 26 червня 2009 року.

джерело

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

На вході до Чернігівського ліцею залізничного транспорту встановлено меморіальну дошку випускникам коледжу - Герою Небесної Сотні

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

ДОТ (КНП) №204 - 1 лінія оборони КиУР, південий сектор, батальоний район оборони №6.

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

ДОТ №202 - 1 лінія оборони КиУР, південий сектор, батальоний район оборони №6. Кулеметний ДОТ фронтального вогню. Два поверхи, розділений на окремі приміщення (ка

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

В центральній частині міста знаходиться Церква Святої Трійці. Вона належить до Київського патріархату Української церкви.
Свята Трійця — важливе поняття у більшості християнських вчень. Це поняття об'єднує разом три особи (три лики, три образи, три прояви) Бога, розглядає сутність Бога в трьох особах. Це поняття використовується більшістю християнських церков, у тому числі православ'ям та католицизмом, однак окремі християнські течії (такі як наприклад Свідки Єгови) заперечують правомірність його вживання. Віра в Святу Трійцю є першою умовою вступу до Світової Ради Церков. Згідно з символом віри, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий. Всі ці особи є, однак єдиним Богом (різними його проявами) і кожна з них є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої. Догмат Триєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя» У зв'язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри»

Джерело тексту та ікони Андрія Рубльова «Свята Трійця»

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Біля церкви знаходиться пам'ятник голодомору. На ньому напис – Тоді нас міг врятувати хліб. Тепер врятує пам'ять.
На початку 30-х років, під час хлібозаготівельних кампаній і прискорення насильницької колективізації неодноразово виникали акції протестів, активних збирачів хліба, державних службовців. У селах Житомирщини Буки, Новаки, Хотинівка, Селець, Нова Радча та інших були спалені господарства активних учасників хлібозаготівлі, в селі Забара натовп побив уповноваженого та голову комітету незаможних селян, натовпи жінок вимагали повернути усуспільнений реманент, насіннєвий фонд. Селяни масово виходили з колгоспів. Ситуація ставала дедалі складнішою. Потрібні були негайні заходи для виправлення такого становища. Відповідальність за прорахунки в політиці щодо селянства радянська влада переклала на так званих куркулів. 2 лютого 1930 року з'явився наказ ОДПУ СРСР № 44/21, який вимагав негайно провести операцію з ліквідації, “контрреволюційного куркульського підпілля“. У результаті примусової колективізації та масового розкуркулення найбільш працьовитих селян, а також внаслідок вислання та заслання не лише цього контингенту, а й середняків і навіть найбідніших селян, різко скоротилося виробництво зерна. Колгоспники втратили стимул до праці, позаяк одержаний урожай прямо з полів перевозився на заготівельні пункти. Ставилося завдання за будь яку ціну виконати план держави з хлібозаготівлі, а вже після цього розподілити залишки на потреби селян. Доведені занадто високі плани виконати було неможливо. Кордони з Росією та Білорусією були перекриті військами, селяни позбавлені можливості виїздити за межі України, щоб придбати будь які харчі. Зима 1932–1933 рр. ще більше ускладнила ситуацію. Секретар ЦК КП(б)У Косіор розпорядився, щоб з усіх колгоспів, які не виконали план хлібозаготівель, у п'ятиденний термін вивезти в рахунок виконання плану хлібозаготівель усі без винятку наявні колгоспні фонди, в т. ч. і насіннєві. Тих, хто чинитиме цьому опір, було наказано заарештовувати. Розмови про голод вважалися провокацією. На Житомирщині перебої у постачанні продуктами харчування фіксувалися вже з середини 1930 року. І кількість жертв страшного голоду невпинно зростала. В Коростишівському районі в березні 1933 р. т голодувало близько 350– 400 господарств. У їжу вживали макуху, просяну полову, гнилу картоплю, кукурудзяне бадилля.
Голодомор 1932–1933 рр. був цілеспрямованою і системною акцією радянського керівництва в першу чергу проти українського народу. Уся владна вертикаль – від Сталіна і його найближчих помічників до місцевих органів – була задіяна у проведенні масового винищення голодом українського народу.

Джерело

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Біля школи №1 у 1967 році встановлено пам’ятник учителям та учням школи, які загинули під час війни.

Джерело

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка — один з найстаріших навчальних закладів в Україні в галузі підготовки педагогів.
1 травня 1862 року при Київському університеті була відкрита перша тимчасова педагогічна школа, на основі якої 26 травня 1869 року створено учительську семінарію Південно-Західного краю з тимчасовим перебуванням у Києві, завданням якої була підготовка вчителів молодших класів.
22 жовтня 1869 року — початок навчання в учительській семінарії. Цей день вважається днем заснування навчального закладу. З серпня 1873 року учительську семінарію Південно-Західного краю була переведена до Коростишева Радомисльський повіт Київської губернії і стала називатися Коростишівською учительською семінарією. Першим директором семінарії був доктор філософських наук Іван Яковича Посяда — товариш Тараса Григоровича Шевченка за Кирило-Мефодіївським товариством. Протягом 1895—1898 років у Коростишівській учительській семінарії навчався відомий український письменник Степан Васильченко.
1924 року закладу присвоєно ім'я Івана Яковича Франка.
З 1944 року навчальний заклад одержує назву й статус педагогічного училища.
Рішенням Житомирської обласної ради у жовтні 2003 року педагогічне училище реорганізоване в педагогічний коледж.

Джерело
Пам'ять про визначних людей, які вчителювали або навчались у семінарії-училищі-коледжі відображена в меморіальніх дошках.

Посяда Іван Якович - український громадський діяч, педагог - народився у Зінькові у міщанській родині. Закінчив Полтавську гімназію. У 1843 вступив на філософський факультет Київського університету. В 1846 став членом Кирило-Мефодіївського Братства, належав до радикально-демократичного крила, очолюваного Тарасом Шевченком.

У 1847 Посяду заарештували і вислали у Казань. У 1847-1849 навчався у Казанському університеті. З 1849 року працював помічником правителя канцелярії рязанського губернатора, згодом — урядовцем Департаменту уділів у Петербурзі. В 1856-1865 роках перебував за кордоном. Навчався у Йєнському, Галлському та Лейпцизькому університетах.
Після повернення — вчителював у Петербурзі і Полоцьку. В 1869-1873 — директор учительської гімназії у Києві, 1873-1880 — у Коростишеві. У 1880-1891 — директор народних училищ у Воронежі (до 1885) та Оренбурзькій губернії (до 1891). Після виходу у відставку повернувся в Україну. Помер у Користишеві 

Джерело

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко). Народився в 1878 р. на Чернігівщині — український письменник і педагог.
Навчався в Ічнянській початковій школі. В 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії . Одержав направлення в школу в на Канівщині. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. У часи вчителювання (1898—1904) вів щоденник «Записки вчителя». 1904 вступив до Глухівського учительського інституту,  1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з тюрми, категорично заборонив учителювати.
Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, командир саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» , «Оповідання».
1919 жив у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». Подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку. Найбільш відомі твори - («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.. Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, переклади творів російських письменників .

Джерело

Михайло Петрович Кудрицький – народився в  1856, в Житомирській області — український метеоролог. Один з організаторів метеорологічної мережі на території України.
1882 року закінчив фізико-математичний факультет Київського університету.
Ще навчаючись в університеті, Михайло Петрович зацікавився метеорологією, брав участь у розробці програми розвитку метеорології на території України.
У 1882–1901 роках організував підготовку спостерігачів у Коростишівській учительській семінарії. Створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі. Підготував понад 150 спостерігачів-метеорологів, котрі налагодили спостереження за погодою в різних куточках України.
1900 року книжка Кудрицького «Клімат Коростишева», в якій він узагальнив результати своїх 15-річних спостережень за погодою, експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі і була відзначена бронзовою медаллю. Проблеми клімату і мікроклімату лісу, розподілу атмосферних опадів,  їхній вплив на господарську діяльність в умовах Полісся узагальнив у монографії «Нові дані про вплив лісу на клімат». 1895 року за заслуги у розвиткові метеорології Російське географічне товариство нагородило Кудрицького іменною срібною медаллю.
Від 1901 року жив у Житомирі. У 1901–1919 роках викладав у гімназіях, у 1919–1926 роках — у Волинському інституті народної освіти (нині Житомирський державний університет імені Івана Франка). Керував філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УСРР.

Джерело

Тимофій Васильович Левчук  - український радянський кінорежисер, педагог.  Депутат Верховної Ради УРСР 6-11-го скликань. Народився у 1912 р. на Житомирщині, з вересня 1928  навчався в Коростишівському педагогічному технікуму. У 1934 році закінчив режисерський факультет Київського інституту кіноінженерів. З 1935 року — асистент режисера, з 1945 року — режисер Київської кіностудії. Працював в групах Івана Кавалерідзе («Перекоп», «Коліївщина», «Прометей») і Володимира Брауна («Блакитні дороги»). Учасник другої світової війни.
З початку 1950-х років знімав ігрові фільми на кіностудії імені О. Довженка, був режисером дубляжу на українську мову, автором документальних фільмів.
Від 1960 року викладав у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого (з 1970 року — професор).
З 1963 по 1987 рік був 1-м секретарам Спілки кінематографістів УРСР, від 1965 року — секретар правління Спілки кінематографістів СРСР.

Джерело

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Гвардії старший лейтенант Шевчук Володимир Васильович загинув в Афганістані 27 травня 1980 року. Під час проведення бойової операції вертоліт офіцера Шевчука був збитий «стінґером».

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Збудований у 1899 році. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з шиферним покриттям. Споруджений у стилі історизм з рисами неоренесансу зі значними порушеннями проекту. Композиція головного фасаду симетрична. Центральну вісь акцентовано головним входом та еркером на рівні двох верхніх поверхів.

На фасаді переважає вертикальне членування. Архітектурний декор в основному цегляний, його доповнює ліплення характерного неоренесансного рисунка.

Дворові фасади не декоровано. Первісне планування приміщень та оздоблення інтер'єрів не збереглися. Втрачено багато декоративних елементів (ґрати балконів, ліплений декор, завершення еркера). Лише в інтер'єрі сходової клітки збереглися мармурові сходи з первісним металевим огородженням з кованими деталями, а також ліплені кронштейни на сходових майданчиках. Пам'ятка — цікавий зразок житлового будівництва кін. 19 ст.

1913 у будинку мешкав Булгаков Михайло Опанасович (1891-1940) — письменник. У цей час навчався на медичному факультеті Київського університету.

Джерело