м. Київ. Будівля духовної семінарії.

Подвір’я духовної семінарії містилося на історичній території передмістя давнього Києва, яке мало назву Копирів кінець і вперше згадується в літопи­су під 1121 роком. Перед будинком семінарії збереглися залишки фундаменту храму кінця 11 століття, можливо монастиря св. Симеона на Копиревому кінці, заснова­ного тут у 70-х рр. 11 століття князем Святославом Ярославичем. Фундаменти ще однієї церкви 12 століття відкрито за будинком семінарії. У 16 столітті на цьому місці було подвір'я католицького єпис­копа.

Триповерховий цегляний будинок спе­ціально споруджено для Київської духовної семінарії, розрахованої на 500 вихованців. До 1901 року семінарія містила­ся у будівлі на Подолі на вул. Костянтинівській. Перший варіант проекту нового будин­ку духовної семінарії належав київському архітектору В. Ніколаєву (1894), оста­точний варіант петербурзькому архітектору Є. Морозову (1898). Будівництво здій­снював київський єпархіальний архітектор Є. Єрмаков. 1960 побудовано новий чотириповерховий навчальний корпус, у 1975-1980 роках здійснено реконструкцію і добудову приміщень у бічних об'ємах споруди. Будівля в плані симетрична, складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів, що формують два замкнутих подвір'я з проїздами з боку тильного фасаду.

Внутрішнє планування — коридорне, однобічне (у середньому поздовжньо­му корпусі - двобічне). На рівні верх­ніх поверхів над головним входом приміщення з хорами колишньої Трьохсвяти­тельської домової церкви (тепер актова зала). Для цегляних чолових фасадів (тепер пофарбовані) характерний чіткий рит­мічний ряд віконних прорізів з ду­гоподібними перемичками — більши­ми у класах другого поверху. В мотивах аркових прорізів помітний вплив ро­манського зодчества, в елементах цег­ляного декору — поребрику, нішах, ширинках, сухариках — неоросійського стилю. Тривісну композицію голов­ного фасаду підкреслено центральним трикутним щипцем, що підтримує круглий підбанник церковної маківки (зруйнована), а також особливим гру­пуванням аркових вікон верхнього поверху: п'ять — над головним входом, по три — у бічних ризалітах, по два — над рядовими віконними прорізами. Ін­тер'єри мають раціональний характер оздоблення. У приміщенні колишньої домової церкви, яке має високі аку­стичні якості, збереглися круглі колони під хорами. Будівля належить до найкращих спо­руд в архітектурі Києва кінця 19-го – початку 20-го століть, оформлених у цегляному стилі.

З 1925 у будинку міститься Київсь­кий державний художній інститут (з 1992 — Українська академія мистецт­ва; з 1998 — Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Пам’ятка історії і архітектури.

Джерело