Свято-Троїцький кафедральний собор в м. Черкаси

Свято-Троїцький кафедральний собор відновлений в Черкасах в 1991 р. поряд з Замковою горою, на якій раніше знаходився головний православний храм міста. Дерев'яна козацька Троїцька церква в Черкасах була збудована в 1671 р. Неодноразово перебудовувалась. Кам'яний храм був споруджений в 1863 р. на території колишнього Черкаського замку. В 1961 р. Свято-Троїцький храм був знесений, оскільки на цьому місці починалось спорудження меморіального комплексу "Пагорб слави". Новий храм довелось перенести в інше місце, прибудувавши його до однієї з будівель на майдані Слави. Належить УПЦ КП.

^{Джерело mandru.biz.ua}

Біелозір'я - одне з найдавніших і самих великих за кількістю населення сіл Черкаського району. З одного боку село огортає вікові соснові ліси, з іншого - до нього линуть квітучим килимом безмежні поля.
З початком Другої світової війни багато селян пішли в діючу армію. На початку серпня 1941 р. село було окуповане німецькими військами. Пам'ятний обеліск присвячений розстріляним в1943 р. білозерцям
Джерело.

В м. Київ на будівлі Андріївської церкви встановлена пам'ятна дошка Патриарху Київському і всея України Мстиславу.

  Бронзова меморіальна дошка встановлена на фасаді двоповерхового підкліта (стилобату), на якому власне стоїть Андріївська церква. Дошка була відкрита в 1998 р. на честь 100-річчя з дня народження патриарха Мстислава.
Автор – скульптор В.І. Щур.
Джерело.

Мстислав (в миру Степан Іванович Скрипник) - український релігійний діяч, предстоятель Української автокефальної православної церкви Київського патріархату.
Народився 10 квітня 1898 р. в Полтаві в набожній родині.
Закінчив полтавську 1-шу класичну гімназію. Потім - офіцерське училище в Оренбурзі. Служив в Російській Імператорській Армії.
Участник громадянської війни в Україні. В березні 1918 р. вступив добровольцем в Армію Української Народної Республіки, в складі якої в 1918–1919 рр. брав участь в боях проти загонів Червоної Армії. За бойові здобутки йому присвоєно звання хорунжого. В 1920–1921 рр. служив особистим ад'ютантом Головного отамана УНР Симона Петлюри. Виконував функції дипломатичного кур'єра.
Після поразки петлюрівського війська і відходу в Польщу потрапив в тобір для інтернованих в Калиші. Після звільнення з табору, виїхав на Волинь, згодом - в Галичину, де працював в українських кооперативних і культурно-просвітницьких закладах.
З 1930 по 1939 рр. обирався сенатором польського сейму від українського населення Волині. Був постійним членом президіуму Товариства ім. Петра Могили в Києві, засновником і головою товариства «Українська школа» в Рівному, де постійно мешкав.
Перебуваючи віце-бургомистром Рівного, багато співпрацював з волинським воєводою Г. Юзевським. Перед зайняттям Рівного Червоною Армиєю в вересні 1939 р. переїхав в Хелм.
З 1940 р. С.І. Скрипник - заступник голови Холмської Єпархіальної Ради, на чолі якої був архиєпископ Іларіон (Огієнко).
1 вересня 1941 р. в окупованому німецькою армією м. Рівне відбулось перше засідання Української ради довіри Волині - суспільного органу самоврядування на чолі з С.І. Скрипником.
В квітні 1942 р. прийняв діаконство, став священником. На початку травня 1942 р. пістригся в чернці і прийняв ім'я Мстислав. 14 травня 1942 р. за рішенням Собору УАПЦ рукоположен єпископом Переяславським. Хіротонія відбулась в Андріївському соборі в Києві.
В серпні німецька окупаційна влада заборонила Мстиславу служити і перебувати в Київському генерал-губернаторстві як на лівому, так і на правому берегах Дніпра. За відмову йому наказано поїхати геть. В жовтні 1942 р. в Рівному Мстислав (Скрипник) був заарештований німцями, відправлений до в'язниці в Чернігові, а звідти у в'язницю в Прилуках, де він перебував до весни 1943 р., звідки його перевезли в Київ. В кінці квітня його звільнили з забороною виїзду за межи Києва і проведення богослужінь.
З 1944 р. мешкав в Варшаві, потім в Словаччині і Германії, де очолював єпархії в Гесені, Вюртемберзі.
Навесні 1947 р. Собор єпископів УАПЦ обрав Мстислава Архиєпископом. Восени того ж року він поїхав в Канаду, щоб там очолити УАПЦ.
Протягом трьох років служив Архиєпископом Вініпега і усієї Канади. В 1949 р. очолив УПЦ в США.
Завдяки Мстиславу церква отримала землю поблизу Нью-Йорка - в Саут-Баунд-Брук. В 1950-ті рр. тут за проектом видатного церковного архітектора Ю.С. Кодака збудований величний храм - Церква-пам'ятник, а біля неї відкрито український пантеон - православний цвинтар.
В 1971 р. митрополит УПЦ в США Теодорович помер, його послідовником став митрополит Мстислав (Скрипник).
5 червня 1990 р. в Києві на I Соборі УАПЦ Мстислав обраний Патриархом Київським і всієї України.
В жовтні 1990 р. він відвідав Київ і Львів. 18 листопада 1990 р. в Соборі Святої Софії в Києві відбулась його інтронізація: Мстислав став першим Патриархом УАПЦ. Після утворення в 1992 р. Української православної церкви Київського патриархату проголошений її Предстоятелем з титулом Патриарха.
Помер 11 червня 1993 р. в м. Гримсбі, провинція Онтаріо, Канада. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці, США.
Джерело.

Пам'ятник водопровіднику (сантехніку) в м. Черкаси

Біля входу в будівлю черкаського "Водоканалу" відкрито унікальну скульптуру – пам'ятник водопровіднику, подібну то встановленої в Харкові. Скульптура являє собою чавунного водопровідника в картузі і з ключами, який вилазить з люка. Роряд з ним лежит кришка з написом: "Я воду вам подав". Ліворуч від дядька Василя, як вже встигли назвати водопровідника працівники "Водоканалу", розташували водяну колонку довоєнних часів, а за декілька кроків - пожежний гідрант часів царської Росії. Цей раритет в свій час знайшли в одній з господарських ям на території "Водоканалу". На ньому до цих часів зберіглися фірмові знаки с написом російською: "Москва. Акціонерне товариство Густав Ліст".
За словами директора "Водоканалу" Сергія Овчаренка, виготовлення скульптури підприємству нічого не коштувало, окрім 26 старих зношених чавунних труб, які перетворили на живий образ архітектор Віталій Димйон, автор неперевершеного Фагота, який ще нещодавно височів на куті магазину "Рубін".

^{Джерело: portroyals.com}

В будівлі краєзнавчого музея по вул. Тараса Шевченка, 90 раніше містилась Волинська духовна семінарія, яка була переведена в м. Кременець в квітні 1836 р. з м. Ганнополя Острожського повіту. Це була одна з найбільших семінарій за кількістю вихованців. В ній навчалось близько 600 учнів. Штат вихователів і викладачів сскладав 24 людини. З 1836 р. вона була розміщена в будинках колишнього польського ліцея, який був закритий за участь в польському повстанні і викуплений у графа Чацького духовно-навчальним відомством за 200000 царських рублів асигнаціями. В 1855 р. в семінарії відкрито месіонерський відділ.
Восени 1902 р. семінарія була переведена в м. Житомир.
В 1919 р. Волинська духовная семінарія була повернута в м. Кременець (Польща), її організацією зайнявся єпископ Кременецький Діонисій (Валединський).
В 1939 р., після розділу Польщі між СРСР і гітлерівською Германією, семінарія була закрита.
Джерело.

Серед учнів духовної семінарії було багато талановитих людей, які згодом стали відомими суспільно-політичними діячами. Трьом з них на будівлі музея встановлено пам'ятні дошки. 

Юрій Пундик (прізвисько «Миколин») – теоретик українського націоналізму.
Народився в 1918 р. Навчався в Волинській духовній семінарії (м. Кременець Терніпольської обл.).
Входив до так званої фракції «мельківців». Його діяльність була орієнтована на боротьбу проти СРСР. Автор книги «Український націоналізм», яка видана за кордоном.
Помер у 1973 р. в еміграції.

 Штуль Олег Данилович (прізвиська "Жданович" і "Шуляк") – український політичний і військовий діяч.
Народився 1 липня 1917 р. в селі Лопатичі Овруцького повіту (тепер Олівський район) на Житомирщині в родині священника.
Закінчив кременецьку духовну семінарію, навчався в Варшавському університеті. В студенські роки був активістом Української студенської спвльноти, вступил до ОУН.
В 1930-ті рр. переїхав в Прагу, працював в культурній референтурі ОУН.
Під час Другої світової війни був членом походних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві співпрацював з газетою «Українське слово».
Брав активну участь в створенні партизанських загонів на Волині, був представником Голови ОУН А.О. Мельника при штабі УПА «Полісська Січ». В кінці 1943 р. потрапив в полон до гітлерівців, перебував в концтаборі Заксенгаузен.
Після війни провадив активну націоналістичну діяльність: їздив по репатриаційним таборам, допомогаючи українським військовополоненим і біжанцям, писав статті, займався організаційною роботою.
Після смерті А.О. Мельника в 1964 р. виконував обов'язки Голови ОУН.
Помер 4 листопада 1977 р. в Торонто. Похований на кладовищі Баунд-Брук в США.
Джерело.

Михайло Петрович Кобрин - відомий православний богослов, церковний і суспільний діяч, знавець давніх мов, перекладач Священного Писання і богослужебних текстів на українську мову.
М.П. Кобрин народився 21 жовтня (2 листопада) 1871 р. в Красноставському повіті Люблинського воїводства в родині малоземельного селянина.
Після закінчення початкової школи середню освіту набув в Холмській духовній семінарії, а в 1893 р. вступив до Московської духовної академії, яку закінчив в 1897 р. з ступенем магістранта.
Повернувшись на батьківщину, М.П. Кобрин в 1897 р. одружився на Олександрі Калистівні Герштанській. В їх родині народилось семеро дітей. Після дворічного очікування Михайло Кобрин отримав посаду викладача Холмської духовної семінарії. На цій посаді він працював до евакуації в Москву в 1915 р. у зв'язку з початком Першої світової війни.
В 1907 р. було створено «Народно-просвітницьке товариство Холмської Руси», головою якого обрали М.П.Кобрина. Метою товариства була просвіта сільського населення на російській, українській і польській мовах.
В 1922 р. М.П. Кобрин з родиною переїздить в Кременець для продовження викладацької діяльності в Кременецькій духовній семінарії, де він працював до виходу на пенсію в 1931 р.
В 1934 р., вже на пенсії, М.П. Кобрин на прохання української громадськості знов повертається до викладання, тепер вже в якості директора української гімназії Кременця, яка в 1938 р. закрита польською владою.
В 1939 р. на початку Другої світової війни М.П. Кобрин як нелояльний громадянин Польської держави інтернований в польський концтабір Бєрьоза-Картузська разом з великою групою духовенства.
Миттєвий розгром польської армії військами Третього рейха, змусив наглядачів Бєрьози-Картузської тікати, а арештанти розбіглись по домівкам.
В 1943 р. Кобрин переїхав до Львова до своїх дітей, де продовжквав займатись науковою працею.
Помер М.П. Кобрин 17 квітня 1956 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Джерело.

Меморіальна дошка воїну-інтернаціоналісту Вороні М.І в м. Чигирин

Дошка встановлена на школі № 2.

Ворона Микола Іванович - ст. лейтенант, ст. бортовий авиаційний технік літака АН-12; народився 6 квітня 1954 р. в с. Іванівка Чигиринського р-ну Черкаської обл. УРСР. Українець. В Збройних Силах СРСР з 1 серпня 1971. Закінчив Іркутське ВВАИУ. В Республиці Афганістан з 12.10.1987. Загинув 21.10.1987 в авиаційній катастрофі. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в містечку Гінкунай Шяуляйського р-ну Литовської РСР (нині Литва).
Источник.

Пам'ятна табличка загиблим "Небесної Сотні" під час подій 2013-2014 в Києві розміщена в центрі села Білозір'я.

Незвичайна архітектурна споруда більше підходить для міста часів 19 століття, але вже ні як не для села з населенням меньше 1000 чоловік. Але всеж... Будівля, судячи по цифрам на фасаді, збудована в 1955 р. До сьогодні зберіглось в прекрасному стані. Шкільна територія більш схожа на дворик школи десь в Європі, ніж на звичайний наш - все ідеально підстрижено і прибрано, пофарбовано, побілено і відремонтовано.