В м. Київ по вул. Саксаганського, 99 встановлена пам'ятна дошка А.В. Згурському - військовому розвіднику, який в період з 1989 по 2003 рр. мешкав в зазначеному будинку.

Андрій Валентинович Згурський народився 9 серпня 1964 р. Був співробітником Головного развідувального управління Міністерства оборони України. Полковник, кандидат технічних наук, доцент. Військовий аташе України в Прибалтійських республиках.
Син колишнього голови Києва В.А. Згурського.
1 вересня 2003 р. загинув в автокатастрофі на трасі між селами Музичі і Новоселки біля Києва. "Мерседес", яким він керував, виїхав на зустрічну смугу, зіштовхнувшись з "Жигулями". Похований на Байковому кладовищі.
Джерело.

Вранці 28 квітня 2014 р. в Дніпропетровську в сквері прям під вікнами обладміністрації встановили пам'ятний хрест і камінь з табличкою, заклавши Алею пам'яті "Небесної сотні". Тут згодом планується розбити і саму алею Небесної сотні, як постійне нагадування чиновникам в кабінетах про загиблих в ім'я вільної України. 
Керівник Дніпропетровської Єпархії УПЦ КП єпископ Симеон відслужил панахиду за загиблими і освятив пам'ятник, після чого освятив понад 200 бійців сотен Національної самооборони Дніпропетровської області, які в цей день прийняли присягу.
Вздовж майдану від будівлі обладміністрації до пр-та Пушкіна активісти Штабу національної оборони Дніпропетровської області і звичайні мешканці міста оформили стенди з портретами Героїв Майдану і загиблих в зоні Антитерористичної операції на сході України. Стенди з пластику - тимчасова Алея пам'яті, яку після завершення в Донбасі боїв планується зробити постійною, увічнивши імена всіх загиблих. Саму алею буде перейменовано в Героїв України, а на місці стели, де нещодавно знесли барельєф Леніна – встановити пам'ятник загиблим десантникам, конкурс на який оголосять після завершення бойових дій на Донбасі.

Джерела: 1, 2. 

В селищі Бабаї за будівлею Бабаївського селищного будинку культури знаходиться стара школа. На її стіні є меморіальна дошка, яка розповідає, що в вересні - жовтні 1941 р. в будівлі школи розташовувався штаб 133-ї окремої танкової бригади.

При в'їзді до селища Бабаї з боку траси Харків - Симферополь Ви побачите альтанку з православним хрестом.
Це своєрідний оберіг для путників. Прилаштований глучик наштовхує на думку, що ідвідувачі цієї сопоруди довіряють їй свої таємні бажання. Як знати, може, вони й здійсняться... Спробуйте!

В м. Київ по вул. Саксаганського, 93 розміщується музей видатного українського діяча культури  М.П. Старицького.

   Експозиція музея складається з двох частин - меморіальної квартири Михайла Старицького і тематичної частини «Продовження родинних традицій», присвяченої життю і творчості нащадків корифея українського театру. Інтер'єри приміщень були відтворені за споминами онуки Ірини Стешенко. В будинку по вул. Саксаганського Михайло Старицький оселився в 1901 р. і мешкав тут до самої смерті в 1904. Меморіальна квартира драматурга складається з вітальні, їдальні, кабінету і кімнати доньки письменника - актриси Марії Михайлівни.
В музеї виставлені багнаточисельні родинні реліквії Старицьких - рідкі книги і періодичні видання, прижиттєвий портрет Старицького, колекція кераміки кінця 19 - поч. 20 ст. Найцінніші експонати - письмовий стіл, кресло, шаховий столик Михайла Петровича, ікона «Спас недрімлючий», яка належала матері драматурга, оригінали рукописів, першодруковані тексти творів письменника і його нащадків.

Майже одночасно з Михайлом Старицьким в цьому ж будинку оселилась родина його старшої доньки - письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. В її квартирі обладнана друга частина експозиції. В 5-ти кімнатах в хронологічному порядку розповідається про життєвий і творчий шлях дітей і онуків драматурга - Марії Старицької, Людмили Старицької-Черняхівської, Оксани Стешенко, Юрія Старицького, і онуків Вероніки Черняхівської, Ірини і Ярослава Стешенко. Майже вся родина за вийнятком Ірини Стешенко в роки радянської влади була репресована чрез звинувачення в націоналізмі.
Джерело.

Михайло Петрович Старицький - український письменник і театральний діяч.
М.П. Старицький народився 2 (14) грудня 1840 р. в селі Кліщинці Золотоноського повіту на Полтавщині (нині Чорнобаївський район Черкаської обл.) в родині дрібного поміщика.
Навчався в гімназії в Полтаві. В віці 8 років у нього помер батько, а в 1852 - мати. Залишившись повним сиротою він перебував під опікою вуйка М.В. Лисенка.
В 1865 р. М.П. Старицький закінчив Київський університет.
В 1864 р. почав виступати в театральних гуртках. В 1882 р. він організував разом з М.Л. Кропивницьким першу українську професійну театральну трупу. В 1885-1891 рр. М.П. Старицький керував власною трупою.
Під враженнім від виступу в Мінську трупи М.П. Старицького поет Іван Неслуховський (Янка Лучина) почав писати на білоруській мові. Пеший його білоруськомовний твір «Усёй трупе дабрадзея Старыцкага беларускае слова» був присвячений театру Старицького і містив наступні рядки: «Спявайце ж, братцы, смела і звонка: не згіне песня і Украіна! Будзьце здаровы! Янка Лучына».
Помер М.П. Старицький 14 (27) квітня 1904 р. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Джерело.

31 травня 2014 р. в Маріїнському парку Києва встановлена скульптурна композиція "Режисер. Спостерігач", присвячена всім кінематографістам, працівникам телебачення і просто творчим людям, як подарував місту телеканал "Інтер".

Прообразом для скульптури "Спостерігач" авторам проекту став відомий український режисер Андрій Олександрович Бенкендорф, який зняв десятки кіно- і телефільмів, які люблять мильони глядачів.
На відкриття скульптурної композиції прийшли відомі режисери, актори, працівники кіно і телебачення, більшість яких були особисто знайомі з Андрієм Бенкендорфом. Серед них – Роман Балаян, Артем Сейтаблаєв, Віктор Андрієнко, Володимир Горянський, Віктор Сарайкін, Віктор Мирський, Валід Арфуш. Також на відкритті були присутні керівник Inter Media Group Ганна Безлюдна, головний редактор телеканалу "Інтер" Антон Микитін, голова правління телеканалу "Інтер" Єгор Бенкендорф. Ведучим церемонії відкриття скульптури були телеведучі Жана Тихонова і Анатолій Бондаренко.
Честь перерізати чтрічку дісталась сину видатного режисера – Є.А. Бенкендорфу.
"Цінуйте свох батьків, не забувайте і не соромтесь їх. Наші батьки - це краще, що є у кожного з нас, – сказав Є.А. Бенкендорф на відкритті пам'ятника. – Любіть своїх батьків, своє місто і свою країну!".
"Я хотів би подякувати команді телеканалу "Інтер" за таку ​прекрасну ідею, за те, що вона впровадить такі дійсно європейські речі, – сказав актор В.В. Горянський. – Зараз дуже багато на цю тему говорять, але поки мало роблять. Я вважаю, що таких, в прямому і переносному сенсі, камерних пам'яток, як "Режисер. Спостеріга", повинно бути багато. Тому що імен, заслуговуючих такі пам'ятники, в Україні дуже багато. Хотілося б, щоб ця ідея мала продовження. І сбогодні - в день відкриття, йде дощ. Це гарно, тому що дощ – це символ того, що ця ідея буде проростати. Я гадаю, що ми будемо жити гарно і щасливо, тому що в нас є люди з такими чудовими ідеями, і телеканал "Інтер", який ці ідеї втілює. Дякую вам дуже!"
Вже в день відкриття новий арт-об'єкт здобув гарну прикмету – яещо подивитись в об'єктив режисерської камери і загадати бажання, то воно обов'язково здійсниться. Є.А. Бенкендорф вже перевірив дію цієї прикмети на собі. За день до цього він загадав, щоб під час відкриття скульптури не було дощу. І, недивлячись на те, що дощ йшов увесь ранок, колипочалась церемонія відкриття, він припинився.
Оригінальна скульптурна композиція "Режисер. Спостерігач" – авторський проект, створений в рамках проекту Kiev Fashion Park. Композиція складається з двох частин. Об'єкт скульптурної композиції "Режисер" зайняв своє почесне місце в Маріїнському парку біля оглядового майданчика. "Спостерігач" розмістився на Парковій алеї, на даху будівлі вертодрому. Дві частини композиції знаходяться далеко одна від одної, але при цьому вони чітко взаємодіють. Над "Режисером" працював скульптор Іван Гамольський, а над "Спостерігачем" - скульптор Світлана Карунська.
Джерело.

В м. Київ на Андріївському узвозі, 21 розташований музей-майстерня І.П. Кавалеридзе.

Музей великого майстра був відкритий в 1993 р. в приміщенні, де скульптор працював над своїми шедеврами. Тут відвідувачі познайомляться з життям, працею і творчістю легендарного митця.

Проект пам'ятника для м. Ленінград (1944 р.).
 

Проект пам'ятника княгині Ользі.
 

Проект памятника Ярославу Мудрому.

Крім іншого, тут виставлені фото, проекти, книги, рукописи та інші матеріали скульптора. В музеї можна побачити і тимчасові художні виставки.
Біля будівлі є невеличкий сад, на території якого знаходяться деякі роботи скульптора, що не вмістилдися в приміщенні.

Монументальний пам'ятник Т.Г. Шевченко з бетону роботи І.П. Кавалеридзе був встановлений в 1918 р. в м. Ромни Сумської області. В 1982 р. пам'ятник був відлитий з бронзи, а оригінал переданий в 2002 р. київському музею.

Модель пам'ятника Ярославу Мудрому.
 

Залишки зруйнованого пам'ятника княгині Ользі.
Пам'ятник княгині Ользі був встановлений на Михайлівському майдані в 1911 р., а в 1923 р. він був зруйнований, причому скульптура була розпилена на окремі шматки, а її голова так і не була знайдена. В 1996 р. пам'ятник був відновлений і зараз знув прикрашає Михайлівський майдан.

Всесвітня організація «ЮНЕСКО» назвала Кавалеридзе «українским Микеланджело».

Заслуги І.П. Кавалеридзе складаються не тільки як скульптора, але і режисера. Сере його фільмів можна побачити «Злива», «Перекоп», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка» і «Гуляща». Ці фільми можна подивитись в музеї.
Джерело.

Іван Петрович Кавалеридзе - радянський скульптор, режисер кіно і театру, драматург, сценарист; Народний артист Української РСР.
І.П. Кавалеридзе народився 1 (13) квітня 1887 р. на хуторі Ладанський Полтавської губернії в селянській родині.
З 1911 по 1915 рр. працював скульптором і художником-оформлювачем російської кінофірми «П. Тіман і Ф. Рейнгардт (торговий дім)».
Ще в 1930-і рр. здобув репутацію «дисидента»: декілька його фільмів («Коліївщина», «Прометей») були заборонені до показу, деякі з пам'ятників знищені, а деякі учні і співробітники репресовані. Вочевидь, це стало однією з причин того, що в роки Великої Вітчизняної війни він працював в управі окупованого німцями Києва, де в 1941 р. займав посаду начальника відділу культури.
Після відновлення радянської влади театральна творчість І.П. Кавалеридзе опинилась під негласною забороною.
Помер І.П. Кавалеридзе 3 грудня 1978 р. в віці дев'яноста одного року.
Джерело.

В м. Києві на Андріївському узвозі, 34 встановлена пам'ятна дошка Григору Тютюннику.

Григір Михайлович Тютюнник - радянський український письменник.
Г.М. Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка (нині Зеньковьский район Полтавської області) в селянській родині. Під час війни мешкав у свого вуйка на Донбасі.
Після звільнення України від німецьких загарбників, Г.М. Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до ремісницького училища; працював на заводі ім. І.В. Малишева в Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ТЕС, на відновленні шахт на Донбассі.
Після служби на Тихоокеанському флоті, вперше пробує писати. Значний вплив на формування його літературних смаків, на відношення до літературної праці мав його брат.
Після закінчення Харківського університету в 1962 р. Г.М. Тютюнник займався педагогічною діяльністю в вечірній школі на Донбасі. В 1963-1964 рр. працював в редакції газети «Літературна Україна», публікував в ній декілька нарисів і перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Сито, сито…», «Кленовий паросток».
Зацікавившись кінематографом, Г.М. Тютюнник працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О.П. Довженка.
В 1966 р. вийшла його перша книга «Зав'язь», яка зробила його популярним і виділила серед творчої молоді.
Не маючи можливості з усією повнотою реалізувати свій хист в атмосфері чиновничого диктату над літературой, 6 березня 1980 р. Г.М. Тютюнник покінчив з життям самогубством. Похований на Байковому кладовищі.
Джерело.