В м. Київ на будинку № 38 на Андріївському узвозі встановлена пам'ятна дошка про реконструкцію вулиці до 1530-річчя міста.

   Андріївський узвіз в Києві - один з старіших шляхів, з'єднуючих Верхнє місто, його центральну частину з торговим Подолом.
20 січня 2012 р. Міністерство культури України видало наказ, згідно якому Андріївський узвіз отримав статус пам'ятника містобудування місцевого значення.
За версією академіка Б. Рибакова, історична назва Андріївського узвозу - Боричів узвіз. Однак, ця версія не підтверджується ниякими топографічними джерелами при зіставленні їх з середньовічними актами на володіння змлями. Навпаки, згідно них літописний Боричів узвіз був там, де зараз проходить фунікулер і паралельно йому знахоиться вулиця Боричів узвіз. Сучасну назву Андріївський узвіз отримав від збудованої вгорі вулиці в середині XVIII ст. Андріївькоївської церкви.
За версією Закревського і деяких інших краєзнавців, шлях, що став згодом Андріївським узвозом, був прокопаний в пагорповій перемичці меж Уздихальницею і Замковою горою, коли на цих горах стояв замок, споруджений, можливо, литовцями. Із зберігшихся описів земель і нотатків мандрівників, спуск цей спочатку був дуже вузьким, нерівним і незручним.
В 1928-1944 рр. (фактично - до 1942 р.) вулиця мала назву Ливера - на честь Г.В. Ливера - борця за встановлення Радянської влади, члена Київського комітету РСДРП (б), секретаря Подільського райкому партії в 1917-1918 рр.
Зараз Андріївський узвіз - це вулиця-музей, одна з головних туристичних пам'яток української столиці. Тут мешкало і працювало багато відомих діячів науки і культури.
На вулиці влаштовуються свята, художні виставки, фестивалі мистецтв. Сюди приходять послухати вуличних музик іподивитись костюмовані вистави під відкритим небом.
В будівлях вздовж вулиці працюють художні майстерні і галереї, виставки, театри. Під відкритим небом розміщені багаточисельні сувенірні лотки. На вулиці знаходяться «Музей однієї вулиці», Музей письменника М.О. Булгакова (Будинок Турбіних), меморіальний «будинок-музей І.П. Кавалеридзе».
Поряд в верхній частині знаходиться Десятинний провулок, Велика Житомирська вулиця, внизу - Контрактова площа, вулиці Боричів ток і Петра Сагайдачного.
З листопада 2011 р. узвіз був закритий на реконструкцію, однак до червня 2012 р. Андріївський узвіз вже був відкритий для відвідувачів. Під час реконструкції були виконані ремонт, реставрація, благоустрій, реконструкція інженерних мереж, ремонт тротуарів і проїзджої частини спуску, а також озеленення.
Джерело.

Пам'ятник воїнам-односельцям в с. Леськи

22 серпня 1941 р. Леськи були окуповані німецькими військами, а звільнено село було 14 грудня 1943 разом з Черкасами частинами 373-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту.

Пам'ятник воїнам-односельцям в с. Червона Слобода

В серпні 1941 р. села Червона Слобода і Змагайлівка окуповані німецько-фашистськими військами. На боротьбу з німецькими фашистами з сіл було мобілізовано все чоловіче населення призовного віку. Всього на фронт з обох сел пішло близько 1500 чоловік, з них загінули на фронтах і розстріляно німцями понад 700. За мужнічть та відвагу нагороджено орденами і медалями близько 450 чоловік.

^{Джерело uk.wikipedia.org}

Братська могила в с. Червона Слобода

В серпні 1941 р. села Червона Слобода і Змагайлівка окуповані німецько-фашистськими військами. Цей час характеризувався пограбуваннями, розбоєм і розстрілами мирних мешканців. 14 грудня 1943 р., одразу після визволення від загарбників м. Черкаси, були звільнені також і ці села.
На боротьбу з німецькими фашистами з сіл було мобілізовано все чоловіче населення призивного віку. Всього на фронт з обох сел пішло близько 1500 чоловік, з них загінули на фронтах і розстріляно німцями понад 700. За мужнічть та відвагу нагороджено орденами і медалями близько 450 чоловік.

^{Джерело uk.wikipedia.org}

Меморіальна дошка на будинку, де жив художник Д. Нарбут в м. Черкаси

Даніїл (Данило) Георгійович Нарбут (1916 - 1998) - радянський і український театральний художник, живописець. Народний художник України (1994). Лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1996).

^{Джерело фото і текста ru.wikipedia.org}