Точка з координатами 49^о 01' 39" північної широти і 31^о 28' 58" східної долготи в 2005 р. офіційно затверджена в якості центра України рішенням Державного комітету природних ресурсів відповідно результатам досліджень НДІ геодезії і картографії. До того вважадлсь, що географічний центр України знаходиться поряд з сел. Добровеличківка Кіровоградської обл., де ще в 1989 р. встанослено пам'ятний знак.
Згідно уточненим данним, центр України розташований серед поля на схід від м. Шпола, поряд з селом Мар'янівка. Точка знаходиться в 3 км від траси Н-16 "Черкаси - Умань", за залізницею - на цьому місці встановлено невеличкий пам'ятний знак. Напроти повороту з траси до Мар'янівки в 2012 р. розпочато будівництво історико-туристичного комплексу "Географічний центр України". Раніше на в'їзді в Шполу з боку Сміли був встановлений гранітний пам'ятник з контуром території України, відмітками Київа, Шполи і Мар'янівки і написом "Шполянщина - географічний центр України".
Джерело.

ГЕС давно вже не працює за призначенням, але знаходиться вона в дуже мальовничому місці. В природньому кам'яному каньоні на річці Гірський Тікич. Висота греблі вражає. Да і круті скелі притягують увагу. А руїни ГЕС, по яким можна полазити (але тільки дуже обережно) і зробити кілька незабутніх знімків, не залишать байдужими нікого.

Дітей ні в якому разі не залишайте без нагляду - дуже небезпечне місце для пустощів.

На фасаді 5-поверхового цегляного житлового будинку № 71 на пр-ті Пушкіна (перехрестя з вул. Чичеріна) встановлена пам'ятна дошка:

Головня Олександр Антонович (6 грудня 1925 - 27 листопада 1996) - радянський солдат, командир відділення 696-го стрілецького полку 383-ї стрілецької дивізії 33-ї армії 1-го Білоруського фронту. Герой Радянського Союзу.
Народився 6 грудня 1925 р. в станиці Старотитарівська Темрюцького району Краснодарського краю в родині робочого. Росіянин. Після закінчення семирічки в рідній станиці Олександр пішов працювати в колгосп, що функціонував і після початку війни. В серпні 1942 р. станицю окупували гітлерівці. В 1943 р. тут перебували резервні ворожі частини, що перекидались з Криму для оборони «Блакитної лінії». Після звільнення станиці в вересні 1943 р. ще не досягший 18-річного віку Олександр Головня як вільнонайманець пішов на роботу заготовщиком дров для походної кухні одного з тилових підрозділів 383-ї стрілецької дивізії. Коли дивізія брала участь в форсуванні Керченського півострова і захопленні плацдарму на кримському березі, Головня залишався на Тамані. Лише в квітні 1944 р., коли дивізія в складі Окремої Приморської армії пішла в наступ в ході Кримської операції, Олександр Головня був призваний в армію і призначений в навчальний підрозділ. Поки він засвоював премудрості бойового життя, дивізія визволила м. Феодосія, багато інших поселень на південному березі Криму і брала участь в боях за Севастополь.
В травні 1944 р., вже після визволення Севастополя, Головня був зарахований стрілком в склад 4-ї стрілецької роти 696-го стрелецького полку 383-ї Феодосійської стрілецької дивізії. До вересня 1944 рю дивізія дислокувалась в Криму, а потім була включена в склад 33-ї армії 1-го Білоруського фронту і передислокована в Польщу на Пулавський плацдарм. Увесь кінець 1944 р. Головня брав участь в тактичних боях на плацдармі з його розширення, і в ході них став молодшим сержантом, командиром стрілецького відділення.
В січні 1945 р. почалась Висло-Одерська операція. Частини 383-ї стрілецької дивізії, що входили до складу 16-го стрілецького корпусу 33-ї армії, 14 січня 1945 р. перейшли в наступ з Пулавського плацдарму південніше польського міста Томашув і прорвали оборону супротивника на 2-кілометровій ділянці. Молодший сержант Головня, як тільки надійшов сигнал, підвівся в атаку і вовів своє відділення в ворожі траншеї. Коли бійці були вже в третіх ворожих окопах, з Шляхетського лісу вийшли ворожі танки і за підтримка піхоти почали надвигатись на рубіж оборони 636-го стрілецького полку. Під час відбиття ворожої контратаки Головня особисто знащив 10 гітлерівців, а 4-х разом з ручним кулеметом взяв у полон. Навалу було відбито, і через дечкий час був узятий крупний опорний пункт ворога - місто Яцина. За відзнаку в цих боях молодший сержант Головня був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.
Розвиваючи наступ, 383-я стрілецька дивізія на початку лютого 1945 р. вийшла до Одеру. В ніч на 5 лютого вона форсувала ріку на ділянці Фогельзанг – Фюрстенберг і захопила плацдарм, в центрі якого знаходилась будівля заводської фірми «І.Г. Фарбеніндустрі». Ще при підході до Одера отримав поранення командир взводу, і молодший сержант Головня замінив вибувшого з строю командира. Узявши командування взводом на себе, він першим кинувся в воду, недивлячись на потужний вогонь супротивника. Провалюючись під кригу, по пояс в льодяній воді, Головня діставя  західного берега і в рукопашному бою особисто знищив розрахунок з ручним кулеметом. Плацдарм був захоплений, і бійці закріпились на ньому, забезпечивши переправу роти.
Гітлерівці здійснили одну за іншою 3 яросні контратаки піхоти з танками. Але всі вони були відбиті, при цьому взвод Головні знищив до 25 ворожих солдат. Фашистам також не допомогли 3 ракети ФАУ-2, які не вцілили. В бою на одерському плацдармі Головня був важко поранений і евакуйований до шпиталя.
Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р. за зразкове виконання бойових завдань кмандування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені прицьому мужність і героїзм молодшему сержанту Головні Олександру Антоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна (№ 49140) і медалі «Золота Зірка» (№ 6983).
Вийшов зі шпиталя Головня в середині квітня 1945 р. 16 квітня почалась Берлінська операція. В ході неї Головня брав участь в звільненні східної частини міста Франкфурт (нині Слубіце, Польща), а згодом – і західної його частини. Тут зустрів День Перемоги.
Майже рік Головня служив в Германії в 120-й гвардійскій стрілецькій дивізії в складі Групы радянських окупаційних військ в Германії (ГРОВГ). Демобілізувавшись в 1946 р., поїхав до м. Дніпропетровськ, де влаштувався працювати майстром цеха на одному з заводів. В 1952 р. вступив до КПРС. В 1959 р. Олександр Антонович Головня закінчив Дніпропетровський машинобудівний технікум, після чого працював на Південному машинобудівному заводі до виходу на пенсію. Помер 2 листопада 1996 р. Похорований в Дніпропетровську.
Нагороди: Герой Радянського Союзу (указ від 24 березня 1945 р, № 49140), орден Леніна (24.03.1945), орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), орден Слави 3-го ступеня (14.02.1945), медаль «За звільнення Варшави», медаль «За взяття Берліна», медаль «За перемогу над Германією».
Джерело. 

Кар'єр був діючим ще до початку 90 років минулого століття. Пале в 1993 р. роботу карйєру призупинили. І грунтові води, які постійно в нього проникали і відкачувались насосами, стали наповнювати виробітку. Частина карієрної техніки встигли врятувати, але деякі крани залишились і їх затопило водою. Глибина дуже велика і кар'єр все ще на 60-80 см\рік наповнюється водою.
Озеро має ромбоподібну форму. На цей момент в довжину воно 364 метри, ширину - 205. Озеро можна об'їхати - є грунтова дорога і ділянка вцілілого асфальту.

Гора Пивиха на березі Кременчуцького водосховища вважається однією з найвищих точок Лівобережної України (169 м). Виникла в результаті наступу материкових льдів під час Льодовикового періоду. Є виступи блакитного мергеля - унікальної сильновапнистої глини, яка використовується в будівництві. Вважається, що назва гори пов'язана з існуючим тут в давні часи поселенням, що належало боярам Пивам. В XVI ст. був заснований Пивогірський монастир, біля якого виникло поселення Городище, а згодом нинішній Градизьк. Після спорудження Кременчуцького водосховища гора Пивиха поступово руйнується. Є історико-геологічним заповідником.
Джерело.

Яскравою сторінкою культури м. Підгородне є кобзарство. В козацькому краї бандурист завжди був носієм живої історії народу, оспіваного в народних піснях. Носіями такої історії в Підгородному були кобзарі Іван Ляшенко (Старченко), Іван Савич Бут, Олексій Семенович Коваль, Олександр Ананійович Сладкий, Василь Мікифорович Чумак, Григір Мартинович Паленко, Іван Опанасович Скотаренко.
Джерело.

Школа бандуристів знаходиться на вул. Шосейна, 47-1.

В козацькі часи традиційним для цієї місцевості було лозоплетіння. І саме це ремесло дозволило вижити кулебівцям у важкі часи. Кулебівка вижила під час голоду і війни за рахунок того, що плели з лози. Великі плавні та рарості очерету цьому вельми сприяли. Коли, як говориться, гуси прийняли перший лід, одни косили очерет, інші «драли» його, а ті, хто мав верстати, плели. З такими кошиками ходили пішки на Озерку в Дніпропетровськ, де можна було щось продати або обміняти і якось вижити. Говорять, що і зараз є дідусь, який зберігає верстат для лозоплетіння.
Джерело. 

Але багато мешканців села не змогли пережити голодну зиму 1932-33 рр. В пам'ять про них біля входу на сільське кладовище (пров. Повстанський) встановлений дерев'яний пам'ятний хрест.

На краю кладовища в пров. Повстанський в с. Кулебівка є могила невідомого солдата.

На задньому плані видно вхід на кладовище з пров. Повстанського.