Прихід в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці був зареєстрований в 2000 р. Благословіння на утворення приходу дав о. Георгій (Вольховський) - настоятель храма Св. Володимира). З 2002 р. настоятелем храма (першим і цей час єдиним) є о. Дмитро (Яковлев), якмй до цього був другим священником в Свято-Покровському храмі в сел. Покровське.
В той час храм являв собою звичайний сільський будинок. Перше богослужіння відбулось на свято Введення во храм Пресвятої Богородиці (21 листопода); первша Літургія – на Різдво Христове (7 січня 2003 р.), в той день мороз був -18^о С, тоді як приміщення храму опалювалось буржуйкою, в старі вікна задував вітер. У о. Дмитра руки були «аж червоні», прихожани видихали пару, але настрій був святковий – різдвяний. З тих пір в храме молебни стали регулярними.

Незабаром після відкриття храм спіткала біда – його пограбували. В один з понеділків у вікно, ближнє до вівтаря заліз місцевий мешканець, який нещодавно вийшов з місць позбавлення волі. Як згодом з'ясувалось, грабіжників було двоє – була ще жінка-ініціатор. Грабіжники вторглись в храм з метою знайти спиртне (кагор) і речі, які планувалось продати. Але за день до того – у неділю – після служби у о. Дмитра було недобре передчуття і він забрав з храму додому однієї з прихожанок найцінніші речі. В підсумку з храму були вкрадені рядна, металева лампада, самовар, Св. Апостол, Євангеліє – подарунок о. Дмитру. Під час слідчих заходів міліціонера-підгороднянина на одній з ікон були виявлені відбитки пальців. Через декілька годин лампада була повернута в храм. Злодіями виявились сусіди храму.
У храма відразуж після його відкриття з'явився боагочинник – Сатаров Григорій Азамович, який виконав всі гіпсокартонні роботи в храмі за два роки – в 2004 р. в храмі з'явились нові внутрішні стіни, сводчаста стеля.
В 2005 р. в храмі вставлені нові вікна. Коли їх монтували з'ясувалось, що стіни будівлі мають неміцну конструкцію – порошні у середині і без фундаменту. На наступний рік зробили фундамент.
В 2007 р. вмирає Сатаров Г.А. Погребальну службу проводить о. Дмитро. На похоронах було багато людей, яким допомагав при житті Григорій Сатаров.
Найголовнішою заслугою Григорія Азамовича є те, що він вселив в душі прихожан надію, що храм на цьому місці буде.
Прихід скоро набув нових заступників – Віталія Чалого і Євгена Ткаченка. В храмі з'явились нові металеві вхідні двері, багато інших покращень.
Ікона Покрови Пресвятої Богородиці і образ Володимирської Богородиці (див. фото нижче), вівтарний престол, жертовник були зроблені і подаровані храму старостою храма Іоана Богослова Миколою.

В 2010 р. 14 жовтня в храмі з'вився новий дерев'яний іконостас. Його подарували той самий староста Микола і його однодумці. На іконостасі зображені: ліворуч від Царської Брами – Богородиця і Архистратиг Гавриїл, праворуч - Іісус Христос і Архиситратиг Михаїл.

Ліворуч біля іконостаса висить ікона Сергія Радонежського (заступника старости храма Сергія Миколайовича Заволоки – сина Євдокії - вчительки місцевої школи, яка пожертвувала для храму своє подвір'я і будинок на вул. Поштова, 14), праворуч - ікона Миколи Чудотворця.
В тому ж році до Великого Посту в храмі з'вився виносний хрест (2300 грн., ліворуч на фото нижче). Цікаво, що зібраних грошей на купівлю хреста не вистачало, але о. Дмитро вирішив їхати і придбати хрест до свята, а невистачаючу суму сплатити пізніше. Але, приїхавши до єпархії, з'ясувалось, що хрест коштує саме стільки, скільки грошей було в храмі на цю покупку. Від так і водій не став брати грошей за доставку хреста.

Ікона «Воскресіння Господнє» була придбана теж з певним дивом: вже відїзджаючого за покупкою о. Дмитра наздогнав благочинець і передав пожертву – 1000 грн., яких, виявилось, і не вистачало на ікону.
Настіний вівтарний образ Покрови Пресвятої Богородиці намальований м. Наталією з Володимирського храма, який всіляко подтримує цей молодий храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Ліворуч від Богородиці зображений Іоан Хреститель, а праворуч Іоан Богослов. Забраження цих святих розміщені так, що вказують де знаходяться храми на їх честь в м. Підгородне (храм Іоана Хрестителя, храм Іоана Богослова). Т.ч. можна сказати, що в цьому настінному зображенні поєднані всі православні святині міста.
 

В вівтарі храму зберігається ікона, яка в важкі часи вселила в душу о. Дмитра нові сили для створення нового храма. Цей образ Покрови Пресвятої Богородиці прибув в храм з Новосибірська. В Підгороднему колись мешкала дівчина Олена, яка вийшла заміж за священника і той увіз її в Сибір і теж в Покровський храм. Ця ікона була намальована там майстром-іконописцем. Олена дала обіт: прибувши на батьківщину, вона подарує ікону в найблищій храм. Ним виявився храм на вул. Поштова, 14.

Одного разу, коли треба було почистити ікону на фасаді храму, з'ячувалосьь, що образ відобразився з внутрішнього боку захисного скла. Це є маленьким дивом цього храму.

В 2011 р. на престольне свято (14 жовтня) храму пожертвували автомобіль ВАЗ-21011. Але машину довелось продати – потрібні були кошти на лікування дружини о. Дмитра.
На сьогодні храм не освячений. При приході існува нещодавно дитячий хор (зараз його учасники розподілені між іншими храмами міста), є хор для служб, чтеці, пономарі. Храм продовжеє розбудовуватись і розвиватись. О. Дмитро є духовником місцевого осередка запорізького козацтва – існує тісний зв'язок прихода і запорожців, в рамках якого брат першого благочинця храму Сатаров Валерій Азамович продовжує справу брата.

О. Дмитро біля берізки поруч з входом в храм.

Записано 27 серпня 2014 р. зі слів о. Дмитра в храмі Покрови Пресвятої Богородиці, м. Підгородне, вул. Поштова, 14. Електронна скринька о. Дмитра: dmmitriy@ukr.net.

Вдячний о. Дмитру за дари:

На фасаді багатоповехового житлового будинку на пр-ті К. Маркса, 100 (перехрестя з вул. Горького) встановлено пам'ятну дошку:

Василь Григорович Печенюк (1920-2008) - молодший лейтенант Радянської Армії, участник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943).
Василь Печенюк народився 5 січня 1920 р. в селі Султан (нині - Андроповський район Ставропольського краю, РФ). Після закінчення семи класів школи працював водієм. В 1939 р. Печенюк призваний на службу до Робочо-селянської Червоної Армії. З 1942 р. - на фронтах Великої Вітчизняної війни. На вересень 1943 р. гвардії старший сержант Василь Печенюк командував відділенням 89-го гвардійського окремого саперного батальону 78-ї гвардійської стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії Степового фронта. Відзначився в битві за Дніпро.
В ніч з 24 на 25 вересня 1943 р. відділення Печенюка виконувало переправу радянських бійців і командирів на плацдарм на західному березі Дніпра в районі села Домоткань Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Української РСР. Печенюк сам здійснив 11 рейсів, переправив загалом 66 бійців і командирів. 25 вересня 1943 р. в бою Печенюк особисто знищив 6 ворожих вояків.
Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 р. за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і виявлені при цьому мужність та героїзм» гвардії старший сержант Василь Печенюк удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 1372.
В 1946 р. Печенюк закінчив Дніпропетровське артилерійське училище і в званні молодшого лейтенанта звільнений в запас. Мешкав і працював в Дніпропетровську. В 1948 р. Печенюк закінчив радпартшколу, в 1958 р. - Вищу партійну школу при ЦК КПРС. В 1989 р. потрапив в автомобільну катастрофу і втратив зір, після чого вйшов на пенсію за інвалідністю. Помер 23 червня 2008 р., похований на Запорізькому кладовищі Дніпропетровська.
Також нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го сткпеня і Червною Зіркою, медалями.
Джерело. 

Вітровий парк «Очаківський» в с. Дмитрівка

ТОВ "Вітрові парки України" ввело до експлуатації I-шу чергу вітропарку "Очаківський" (с. Дмитрівка, Миколаївська обл.). Потужність I-ї черги - 25 МВт.
Під навантаження встановлено 10 вітроагрегатів.
Вітропарк "Очаківський" складається з трьох полів: одне - довжиною 6 км і два - 10 км. Всього в вітропарку планується встановити 150 вітроагрегатів (по 50 на кожному полі). Крім того, на полях встановлені підвищуючі трансформаторні підстанції.
Загальна площа полів ВЕС складає 5436 га. Станція розміщена між узбережжям Дніпро-Бузького лиману і автомобільним шляхом "Миколаїв - Очаків" в межах сельрад Дмитрівської, Солончаківської і Парутинської.
Постачальником елементів вітрових агрегатів та іншого обладнання є СП "Фурлендер Вінд Текнолоджи". Вітроагрегати випускаються за ліцензією германської компанії Fuhrlander AG.
Джерело: fwt.com.ua.

Бюст Леніна - пам'ятник російському і радянському політичному і державному діячеві, революціонеру, творцю партії більшовиків, одному з організаторів і керівників Жовтневої революції 1917 р, голові Ради Народних Комісарів (уряду) РРФСР і СРСР Володимиру Іллічу Леніну в селі Козирка.

Пам'ятник воїнам-односельцям в с. Козирка

В Великій Вітчизняній війні брали участь 98 місцевих мешканців, 68 з них удостоєні орденів і медалів, 27 - віддали життя за Радянську Батьківщину. В 1965 р. в Козирці встановили пам'ятник воїнам-односельцям, загиблим в боротьбі проти гітлерівців.
Джерело: ukrssr.ru

Про існування на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровськ практично самодіяльного "цигансього" парку знають не всі. Те, кому там  довелось опинитись, надовго запам'ятовують зустріч з найяскравішими проявами народного мистецтва і через масу довідок у друзів-знайомих ледве дізнаються, що до чого і звідки в глухому приватному секторі зовсім несподівано з'явився цей парк. Однак при бажанні ви отримаєте всю інформацію від ммічцевих мешканців - циганської громади. Для пересічної людини це пролунає доволі дико, однак саме роми, що мешкають тут, своїми власними силами прибрали парк на території старого кладовища, врятували його від остаточного перетворення в смінтик і заселили скульптурами - героями Біблії і мультиків, свідками історії і війн...
Враження від парку у кожного свої. Хтось посміхнеться мінімалізму художньої передачи скульпторів-аматорів, хтось стане намагатись пригадати та ідентифікувати персонажів, смутно схожих на «щось знайоме», хтось зверне увагу на героїку ще не забутої з уроків історії... Але є одне враження, єдине для всіх - забути парк неможливо. Пам'ять про сумні подій історії з розстрілами і розп'яттями, розфарбована вручну кольоровими плямами дитяча мультиплікація і казки, зберігає циганська громада «Терне Ягор'я». Зберігає дбайливо і повністю на власному ентузиазмі, не випрошуючи грошей у муської влади і регулярно відновлюючи скульптури після навал вандалів, яким не дає спокою затишна атмосфера, яка з 2003 р. воцарилась на території парку.

«І ще відкрию маленький секрет: творці дитячого містечка з фігурами в парку Глоби приїздили до нас переймати досвід. Виходить, хоч до Церетелі нам і далеко, але все ж на щось і роми здатні... Багато яскравих фігур на різноманітні теми - що ще треба дитині?!»

Р.І. Кузнецова, голова громади.
Джерело.

Три ПП ГУГК (средний имеет № 815) в основании стены каменного многоэтажного многоквартирного жилого дома по ул. Пастера, 12 (перекрёсток с ул. Вокзальная).