Купальня княгині Ольги - головна природна пам'ятка міста Коростень. Це красива розсип гранітних валунів по відносно неглибокій річці Уж. Легенда розповідає, що після свого хрещення в 957 р. в Царьграді княгиня Ольга оселилась в Іскоростені і спорудила там першу на Русі християнську церкву (виходить, ця церква була збудована ще до хрещення Русі). Ольгівська церква розміщена поряд з центральним міським парком, і недалеко від неї, під кручею нездоланних скель, Ольга обмилувала місце для купання. Це було кам'яне русло зі струменями кришталево чистої води. Сьогодні на одному з каменів встановлена табличка с написом, який свідчить, що саме тут була купальня княгин.
Джерело.

Тут також встановлено пам'ятник княгині Ользі:

Скульптури Голохвастова і Проні Прокопівни є однією із пам'яток міста Черкаси. І хоча подію п'єси ніяким чином не відносяться до Черкас, за ініціативою місцевих підприємців саме ця скульптурна композиція прикрасила одну з центральних вулиць. Образи героїв взято з популярної і відомої кінокомедії радянськіх часів «За двома зайцями», яка була знята на кіностудії ім. О. Довженко за мотивами п'єси Старицького. На відміну від подібної скульптурної композиції в Києві, черкаські Проня Прокопівна і Голохвастов дещо «скромніші» і стоять окремо один від одного. Ідейним натхненником скульптури був місцевий підприємець Володимир Коломієць. Він банато мандрував світом і бачив багато різних пам'ятників, що врешті привело його до думки встановити оригінальний монумент в Черкасах. Скульптором став колишній моряк Олександр Гульбіс, який спромігля максимально точно передати характери і зовнішність героїв. Для цього він дивився фільм понад 70 разів! Скульптури створено з склопластику - дуже міцного и долговічного, але складного в роботі матеріалу, пофарбованого в бронзовий колір. Пам'ятник розташований недалеко від «Будинку моди», власник якого і замовив скульптуру. Оскільки герої п'єси були небайдужі до модного одягу, скульптура сталась «до місця». Всього на створення монументу витрачено 35000 грн., однак цього воно коштувало, і сьогодні все більше людей приходять помилуватись забавними персонажами.
Джерело.

17 лютого 2006 р. на честь 900-річчя з дня народження князя Святослава на перехресті вул. Анатолія Петрицького з пр-том Перемоги був відкритий бронзовий монумент святому преподобному Печерському чудодійнику, князю Святославу-Панкратію Давидовичу Чернігівському (Миколі Святоші), від ім'я якого походить назва району Святошин.

Погано видно напис на камені: «Преподобному Миколі Святоші»

Кошти для виготовлення пам'ятника були виділені з місцевого бюджету. Враховуючи, що князь Святослав Рюрикович був державним діячем і дипломатом, меморіал встановили біля будівлі Святошинської райдержадміністрації.

Скульптор Євген Іванивич Дерев'янко. Походить з художньої династії Дерев'янко: батько – скульптор, сестра – художниця, син – скульптор-початківець.

В 1987 р. він закінчив Республіканську художню школу ім. Тараса Шевченкі, в якій сьогодні викладає скульптуру, а в 1995 р. – Академію мистецтв України. Член Національного союзу художників України. Стиль, в якому працює Є.І. Дерев'янко – «Експресіонізм с елементами символіки».

Слово «Святоша» в імені преподобного Миколи є скороченням від «Святослав». Микола Святоша (бл. 1080 - 14 жовтня 1143) - син чернігівського князя Давида Святославича, правнук Ярослава Мудрого. В 1107 р. прийняв монашеський постриг в Києво-Печерській лаврі під іменем Миколи, став першим з руських князів, що приняли монашество. Канонізований в образі преподобних, пам'ять укладається в Православній церкві 28 вересня і 14 жовтня (за юліанським календарем).
До пострига був князем Луцька, з досягненням повноліття одружився, мав дітей (одна з доньок була дружиною князя Всеволода Мстиславича). Брав участь в міжусобиці, що виникла через осліплення князя Василька. Був позбавлений свого володіння русько-половецькими військами. Після цього не став боротися за повернення володінь і 17 лютого 1106 (1107) р., післе смерті дружини Ганни, прийняв монашество.
В монастирі перші три роки працював в келарні: рубав дрова, носив воду, потім став монастирським привратником. За виконання цих послухань отримав за рішенням ігумена окрему келію і зробив біля неї город. Микола банато часу читав книги, які він купував за гроші, що одержував від рукоділля і городництва; після його смерті в монастирі залишилась його бібліотека. По дорученню Миколи було зроблено переклад з грецької мови послання папи римського Леонтія проти єресі Євтихія. За 36 років життя в стінах обітелі преподобний змінив багато послухань, і усюди його пам'ятали як невтомного працівника на Божій ниві. Він переніс монастирську лікарню в інший бік обітелі розширив так, що утворився цілий «лікарняний монастир». Його коштом була збудована Троїцька надбрамна церква Києво-Печерського монастиря і лікарняний Свято-Миколаївський храм. В 1142 р. Микола, на прохання великого князя Всеволода Ольговича, залишив монастир для примирення чернігівських князів з їх братами.
Помер Микола Святоша 14 жовтня 1143 р., його мощі знаходяться в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, зарахований до ліку Святих. Вшановується як чудодійник; житіє, складене володимирським єпископом Симоном (XIII ст.), розповідає про диво зцілення власяницею Миколи Святоші великого князя Ізяслава.
Багато Істориків сучасності вважають, що назва місцевості Святошине походить від імені князя Святослава, який, згідно літописа, володів землями Борщагівки, межуючими з територією сучасного Святошинського району столиці України.
Джерело. 

В роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. загинуло 327 геніївців.

Стела в пам'ять про загиблих земляків була збудована на кошти односельців віце-президента Всесвітньої ліги меценатів Підопригори Г.І. Відкрита в 2000 р.

Братська могила радянських воїнів, загиблих в роки Великої Вітчизняної війни, в с. Геніївка (Зміївський р-н).

На Московському майдані м. Києва 9 травня 1985 р. на честь 40-річчя Перемоги в Великій Вітчизняній війні відкрито пам'ятник воїнам-автомобілістам і шляховикам. На постаменті встановоений вантажний фронтовий автомобіль ЗІС-5 з символічним номером ВО 14-18 ("Великая Отечественная, 1418 днів"). Авторами проекту є архітектори Микола Кузнецов і Сергій Новгородський.

Пам'ятник знаходиться біля будинку № 198/22 на проспекті Голосіївському (вул. 40-річчя Жовтня) на Московському майдані.
Хоча дослідники історії Києва точно сказати не можуть, брав участь цей автомобіль в війні, однак гуртом підтверджують, що він вийшов з конвейєра заводу як раз на початку 1941 р.
Ця скромна полуторка, з гордим ім'ям ЗІС (Завод ім. Сталіна, відомий згодом як ЗІЛ), була випадково знайдена в кінці 1970-х рр. на подвір'ї взуттєвої фабрики. При цьому автомобиль не іржавів тихенько в кутку, доживаючи останні роки, а доволі хутко їздив територією фабрики, розвозячи необхідні вантажі.
Природньо, що в тому вигляді, в якому була знайдена полуторка, вона на пам'ятник не підходила, тому її піддали відреставрували і на постамент вона заїхала сама. Останній факт дав поштовх появі нової міської байки, мовляв, якщо автомобіль заправити, то його можна оперативно завести і поїхати у своїх справах.
Источники: № 1, № 2.