Власним автотранспортом доступ на об'єкт обмежений, тільки за спецдозволом – військове мустечко. 

Дивізія сформована в липні 1942 р. на Західному фронті на базі 1-ї гвардійської Червонопрапорної стрілецької бригади як гвардійська Червонопрапорна стрілецька дивізія, з вересня 1942 р. - 42-га гвардійська стрілецька дивізія. Входила до складу військ 5-ї, 20-ї, 31-ї, 5-ї гвардійської, 40-ї (вересень-листопад 1943 і грудень 1943 - травень 1945), 53-ї армії. Брала участь в Ржевсько-Сичьовській і Ржевсько-Вяземській 1943 р. наступальній операціях, Курській битві, звільненні Лівобережної України, Київській наступальній і оборонній, Уманско-Ботошанській, Яссько-Кишинівській, Дебреценській, Будапештській, Братиславсько-Брновській і Пражській наступальних операціях. За бойові заслуги удостоєна почесним найменуванням "Прилуцька" (вересень 1943), нагороджена орденами Леніна і Богдана Хмельницького 2-го ступеня; близько 10000 її воїнів нагороджені орденами і медалями, 28 чоловік удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Дивізією командували:  Ф.О. Бобров (1942-1944), полковник, з жовтня 1942 р. генерал-майор;  С.П. Тимошков (1944), генерал-майор;  Ф.Ф. Бочков (1944-1945), полковник.
Джерело.

Власним транспортом доступ до об'єкту обмежений, тільки за спецдозволом – військове містечко.

Меморіальні дошки воїнам-афганцім і учасникам лівідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в смт Гвардійське. 

Під час Громадянської війни воїнами-інтернаціоналістами називали іноземних громадян, що брали участь у війні на боці Радянської Росії. В роки Афганської війни так називали радянських військовослужбовців в Афганістані.
Джерело.

В період 1986-1992 рр. нараховувалось 600000 ліквідаторів і понад мільйон людей було задіяно в роботах в 30-кілометровій зоні, чиє здоров'я було підірвано, внаслідок впливу радіації.
Джерело.

Місцевість, де розкинулось село Вільне свого часу була дуже прекрасна в запорізькому краї. Віддалена від великих поселень і огорожена з усіх боків прохолодними, багатими водами ріки Самарь і дрімучими лісами, цей край являв для своїх поселенців повний захист і нездолану фортецю. «Тут був повний простір злій волі людській, безмірний розгул для диких страстей людських». Всі кримінальні злодії, що переховувались від переслідуван Кошу і державної влади, тікали в ці місця і находили для себе безпечний прихисток. Это було немов би давнє право сховища – jus azyli. На тих, хто тут сховався влада Кошу вже не мала ніякої законної сили. Мешканців цього ммісця стерігся сам полковник Самарської паланки і всі його єсаули.
З знищенням Запорізького Коша зникла і необхідність подібного сховища.
Але назва села Вільне досі нагадує «про колишній тут притон всілякого безчиння і неподобства».

В 1902 р. за ініціативи прихожан розпочалось будівництво великої кам'яної церкви. Через три роки - в 1905 - за благословеням єпископа Єкатеринославського і Таганрозького Симеона (Покровського) новий кам'яний Свято-Духівський храм, збудований у вигляді хреста, був урочисто освячений.
З приходом радянської влади режим залишив свій слід і на кам'яному Свято-Духівському храмі села Вільне. Його двічи закривали, а приміщення використовували під сільськогосподарські потреби. З величної дзвінниці вже не відкривався чудовий краєвид на сусідні села - вона була зруйнована. В 1961 р. були знесені куполи, а храм перетворили в клуб. Для більшої наруги над святинею і почуттями вірян - алтар перетворили на сцену. Старожили дуже гарно пам'ятають цей скор скорботний час, тому саме вони в 1990 р. виступили головними ініціаторами відродження святині. Пенсіонери власними руками очистили пам'ятник архітектури від сміття і здобули дозвіл на передачу храма у власність Православної Церкви.
З 27 грудня 1991 р. розпочалась нова сторінка в житті приходу. На прохання активу прихожан і з благословіння єпископа Дніпропетровського і Запорізького Глеба (Савіна) була зареєстрована Свято-Духівська громада і настоятелем призначено молодого священника ієрея Олексія Гетьмана. Завдяки його праці поряд з храмом була споруджена дзвінниця.
4 липня 1995 р. наказом правлячого архієрея Дніпропетровської єпархії архиєпископом Ірінеєм (Середнім) настоятелем храма був призначений ієрей Георгій Ханов, який і тепер несе це послухання.
З самого першого дня дня свого призначення настоятель і прихожани додають максимальних зусиль для відновлення колишкього архітектурного образу храма. 18 жовтня 2007 р., до дня святкування знаменної дати - 225-ї річниці утворення приходу був освячений і встановлений в храмі центральний купол. Також в той день на фасаді храма над центральним входом поновилась храмова ікона, яка довгі роки була затьманілою.
В період Великого посту 2008 р. зуусиллями настоятеля і благодійників були відновлені ще три малих і один великий куполи. Для збереження точної ідентичності пам'ятника історичної спадщини куполи були виконані за старими кресленнями та ескізами. Проект відновлений завдяки праці експертів з Дніпропетровської будівельної академії. Також вже відновлена церковна огорожа і завершується благоустрій території. За словами настоятеля ближчим часом храмовій споруді повернуть первинний вигляд.

Окрім відродження колишньої краси храмової споруди столітньої Свято-Духівської церкви прихід активно допомагає школам, лікарням і дітбудинкам. «Ми вважаєм, - каже настоятель громади, - що хгодування дітей, що залишились без без батьківського покрову, і допомога потребуючим її, є найважливішим для нас. Не дивлячись на те, що наш прихід - це маленька сільська церкова, ми намагаємось докласти максимум зусиль для надання допомоги людям».
Неможна не сказати і про проповіди патріотизму серед підлітків. Саме любов до Вітчизни настоятель храма отець Георгій вважає основним принципом  у вихованні юнацтва і додає максимум зусиль для цього. Вся літературна діяльність ієрея Георгія Ханова в основному спрямована на дитячу просвіту. І це не дивно. Адже до своєї пастирської діяльності він з 1985 р. був вчителем руської мови і літератури в школах Росії і України. Після прийняття сану він не кинув своєї педагогічної діяльності фі зараз завдяки його невтомній праці діти можуть познайомитись з життям святих на сторінках ілюстрованих видань. З-під пера о. Георгія вже виходило декілька книга для дітей. Так в 2004 р. він написав ілюстровану проповідь для дітей «Святитель Лука: сповідник, правідник, захисник», в якій він знайомить читачів з життям і дивами відомого хірурга і православного подвижника архієпископа Луки (Войно-Ясенецького). В тому ж році в пам'ять про руського солдата Євгена Родіонова разом з Всеросійською національною премією «Воїни Духу» було випущено твір «Безцінний подарунок. Матері солдата присвячується», а через два роки, до 10-річчя геройського вчинку Євгена - «Слово про солдата». В 2006 р. він написав книгу для дітей «Вогняний духом», присвячену 70-й річниці мученичеської смерті одного з архіпастирів Дніпропетровського краю - священомученика Макарія (Кармазіна).
19 липня 2004 р. актив громади увічнив пам'ять загиблих воїнів Христових і захисників Православної Вітчизни спорудивши при в'їезді в село придорожній уклінний хрест. Святкове освячення очолив мітрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іріней.
20 жовтня 2005 р. громада Свято-Духівського храму села Вільне зустріла світлий ювілей - 100-річчя з дня освячення храму і 15-у річницю з дня відродження приходу. За благословенням мітрополита Ірінея ювілейні свята очолив секретар єпархії протоієрей Валентин Цешковський. Свято під сводами столітнього храма зібрало багато вірян різних соціальних верств суспільства. Сонм священників, що прибули поділити радість ювілея, відслужив Божествену літургію і святковий молебен.
По закінченню богослужіння і хресної ходи секретар єпархії за дорученням Його Високопреосвященства нагородив від імені Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира відданих працівників приходу, які з моменту відкриття приходу після важкого атеістичного часу в 1990 році продовжують нести нелегку ношу відновлювальних робіт. Регенту храма Натальї Григоровні Гетьман і двом ветеранам Великої Вітчизняної війни Федору Івановичу Тургану і Матроні Василівні Сергієвої за заслуги перед УПЦ вручені медалі святого рівноапостольного князя Володимира «За церковні заслуги». Інші активісти приходу нагороджені благословенними архієрейськими грамотами.
3 жовтня 2007 р. настоятель Свято-Духівського храму села Вільне ієрей Георгій Ханов зустрів свій 45-річний ювілей! Радість визначної події розділив з ювіляром митрополит Іріней. Під сводами давнього храму митрополит виконав Божественну літургію, за якою нагородив ювіляра саном протоієрейства.
В тому ж 2007 р. 25 листопада Свято-Духівська громада святково зустріла 225-у річницю Дня свого заснування і першої Божественної літургії. Святкування ювілейних заходів очолив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іріней. Свято зібрало багато вірян з усього Новомосковського району. Поздоровити приїхала і районна влада - голова райдержадміністрації Ігор Іванович Гуртовий взяв участь в загальній молитві за Літургією.
В кінці богослужіння на амвоні відбулось нагородження ювілейним пам'ятним знаком «Сошестя Святого Духу», виготовленним спеціально до 225-річчя приходу. Нову нагороду отримали митрополит Іріней, керівник прес-служби Дніпропетровської єпархії диакон Георгій Скубак, священники, представники районної влади, козаки Свято-Євгенівського куреня Самарського полку, викладачі загальноосвітнях шкіл, журналісти і активні прихожани. Вручав ювілейні знаки голова райадміністрації Ігор Гуртовий і Владика Іріней.
Закінчилось ювілейне свято проголошенням багатоліття, під час співу якого школярі разом з митрополитом Ірінеєм і гостями випустили в небо багато білих голубів, які полетіли над золотими куполами, як символ Божого миру і благодаті Святого Духа.
Сьогодні Вольнянська православна громада живе повноцінним життям і щоденно робить добрі справи, тому що віряни знаютт - зло існує тільки там, де люди перестають робити добро.
Джерело.

Хоча ломбарди і неможне вважати повноцінними банками, та, навіть, їх неможна вважати банками взагалі, але в системі кредитних закладів вони виконують достатньо важливу функцію, забезпечюючи кредити мінімального розміру під заставу власного майна.
На відміну від інших кредитних закладів, ломбарди були утворені як благодійні. В XV ст., після палких проповідей монаха Барнабе в Перуджі, по всім містам Італії починають відкриватись спеціальні кредитні установи для видачі ссуд бідним без процентів або з невеликим процентом під заставу майна. Заклади отримали назву «ломбарди», так як першими почали видавати ссуды під заставу рухомого майна банкири Ломбардії (Флоренція). В 1512–1517 рр. діяльність ломбардів була благословлена Папами Римськими, але з умовою обов'язкової сплати невеликого проценту на утримання адміністрації.
Неможна сказати, що ідея ломбардів так вже легко прижилась, але до кінця XIX ст. вони були дуже широко розповсюджені в світі. В процесі розвитку ломбарди, зберігаючи первинну менту і методи роботи, поступово комерціоналізувались, перетворившись суттєвими прибутковими підприємствами. Особливістю ломбардів як кредитних установ стала їх повна підконтрольність державній владі. Тільки в Великій Британії і США право на відкриття ломбардів мали приватні особи. У всіх інших країнах ломбарди утворювались тільки як державні установи під контролем держави.
Для Росії типовим статутом міського громадського ломбарду був визнаний статут Вологодського ломбарда, затверджений 12 грудня 1886 р. Основними фондами ломбардів могли бути тільки кошти міських самоврядувань. Ссуди під заставу видавались на строк від 1 до 12 місяців з правом відстрочки на 2 місяці. Максимальний розмір ссуди визначався в 90 % вагової вартості дорогоцінних металів, або 3/4 оцінки іншого майна. Максимальний процент не повинен перевищувати 1,5 % на місяць (річний процент таким чином сягав 18 %, що значно превищувало навіть 12 % ростовщицького максимуму). Своєчасно невикуплене майно підлягало продажу на аукціоні.
Рішення про утворення Єкатеринославського міського ломбарду було прийнято Міською Думою на засіданнях 23 вересня і 3 жовтня 1903 р. Для розробки статуту ломбарда була обрана спеціальна комісія в складі гласних Думи: Олександрова, Хватевського, Гололобова, Карпова і Теличенко. Проект статуту було подано до розгляду Думи на засіданні 25 жовтня 1904 р.
За статутом основний капітал ломбарду первинно визначався у 50000 руб. З них 5000 руб. місто отримувало за заповітом купця Колеснікова, а 45000 руб. надходило з резервного міського капіталу. Строк застави визначався від 1 до 12 повних місяців з двома місяцями пільги. При заставі на строк понад шести місяців збираилсь 6 % річних, або 0,5 % на місяць, при заставі на меньші строки – 9 % річних (0,75 %\міс.). В обов'язково збиралось 0,5 %\міс. з вартісної сумы на страхування і 0,5 % - за зберігання майна. Всього максимальний процент складав зазначені 18%\рік.
При обговоренні статуту гласний Думи Ланшин заявив, що «міський ломбард являє собою до відомої міри благодійний заклад, за участі якого Міське Громадське Управління бажає допомогти незаможнім містянам». Відтак він запропонував обмежити максимальний процент 12 %\рік. Під час обговорення його думка знайшла підтримку у нотаріуса Маньковського, голови повітової земської управи Бродницького, купця Гололобова, міліонера Копилова. Однак меркантильність перемогла, і розроблений статут було прийнято 31 проти 13 голосів.
Війна з Японією і революція значно ускладнили відкриття міського ломбарду. Роботу він почав тільки 1 жовтня 1909 р. в будівля, що належала місту по вул. Московській, 17. Більш ніж скромні міські будівлі (на 1907 р. на ділянці знаходилось два дерев'яні, обкладені цеглою будинки і кілька сараїв) мало відповідали потребам ломбарда. Вже в 1911 р. було прийнято рішення про будівництво нової будівлі на Великій Базарній (Чкалова) вулиці. 3 кітня 1912 р. відбулись торги на будівництво, які виграв підрядник Шефтель Абрамович Френкель. Спорудження будівлі було розпочато влітку 1912 р., а вже 26 серпня 1913 р. Єкатеринославський Міський ломбард розпочав працбвати в новій будівлі.
На здивування, ломбард доволі вдало пропрацював до осени 1919 р. і припинив діятельність тільки після розграбування махновцями. Вдруге він був відкритий 12 березня 1925 р. в тій же будівлі на Базарній вулиці, але вже з назвою «Комунальний ломбард». Майже до кінця 1990-х рр. це був єдиний ломбард, діючий в місті Дніпропетровськ.

На жаль, з появою великої кількості приватних ломбардів, працюючих з дорогоцінними металами, міський ломбард не витримав конкуренції і був закритий, хоча потреба в заставі недорогоцінного майна існіє така ж, як і 100 років тому.
Джерело.

На фасаді цегляної житлової багатоповерхівки на вул. Комсомольська, 41\43 розміщена пам'ятна табличка про завершення будівництва цього будинка на честь 50-річчя утворення СРСР - в 1972 р.

Анотаційна дошка розміщена на фасаді кутової будівлі з адресою пр-т Пушкіна, 75, який виходить на вул. Громова.

Громов Михайло Михайлович (24.02.1899-22.01.1985) - радянський льотчик, Герой Радянського Союзу (№ 8, 1934), кавалер ордену Почесного легіона, професор (1937), генерал-полковник авіації (1944). Участник Грромадянської війни. З 1931 р. - шеф-пілотом ЦАГІ, потім ДКБ А.М. Туполєва. В 1940-1941 рр. - начальник Льотно-дослідного інституту. Під час ВВв командував авіадивізією, командувач ВПС фронту, командувач Повітряними арміями. З 1944 р. - начальник Головного управління бойової підготовки фронтової авіації, в 1946-1949 - зам. командуючого Дальньою авіацією, потім (до 1955 р.) на керівній роботі в Міністерстві авіапромисловості. Виконав перельоти: по замкнутому тривалому маршруту (разом з О.І. Філіним, 1934), Москва-Півнісний полюс-Сан-Джасінто (США) (разом з С.О. Даниліним та А.Б. Юмашевим, 1937) та інш. Громов - один з перших радянських льотчиків, отримавших нагороду FAI - медаль А. де Лаво (1937). Автор книги "Через усе життя". Його ім'ям названо Льотно-дослідний інститут.
Джерело. 

На межі 1970-1980-х рр. в Парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка (колишній Потьомкінський сад) з'явився бронзовый лев - він мирно лежить біля Палацу студентів (колишній Потьомкінський палац) і став улюбленим об'єктом дітей. Вважається, що він захищає всіх студентів. Якщо йому ретельно потерти носа, то всім студентам в вашому роді обов'язково випаде щастливий квиток на сесіях та іспитах. Источник.

Скульптор Павлов Юрій Павлович.

Стадіон "Локомотив" знаходиться на вул. Свердлова, 72 - поряд з залізничним технікумом і недалеко від залізничного вокзалу Дніпропетровська. Так стає очевидним назва стадіона. 
Колись стадіон часто приймав футбольні матчі і змагання з інших видів спорту, тут працювали спортивні секції. Сьогодні стадіон переживає не кращі часи: трибуни малопридатні для сидіння глядачів, поле використовується тільки для тренувань команди регбі і проведення футбольних матчів міського чемпіонату. Бігова резинова доріжка - просто дорога життя - пробіг коло і не впав - відмінно - можна ризикнути ще коло... Бігуни-аматори рухаються тут вранці і ввечорі.

Але, гадаю, довго так кепсько бути не повинно і підтвердженням тому - пам'ятний камінь на самому стадіоні і стела за його огорожею біля тротуару.

На задньому плані за огорожею стадіона помітна стела (див. фото нижче) з обіцянкою збудувати СК.

Потрапити на стадіон можна вільно в рабочі години.