Анотаційна дошка в провулку Урицького розміщена на Г-подібній цегляній будівлі за адресою пл. Жовтнева (Соборна), 6 на стіні, яка виходить в провулок Урицького.

Урицький Моісей Соломонович (1873-1918) - соціал-демократ з 1898 р., з 1903 р. - міньшовик. В 1917 р. увійшов до групи "міжрайонців" і разом з ними був прийнятий до партії більшовиків. Обраний членом ЦК РСДРП(б). З 16 жовтня  - член Військово-революційного центру більшовиків, утвореного для партійного керівництва повстанням в Петрограді. Член Петроградського ВРК. Делегат II Всеросійського з'їзда Рад, обраний членом ВЦВК. Після Жовтневої революції - комісар у справах скликання Засновницького зібрання. В лютому 1918 р. приєднався до "лівих" комуністів у питанні про підписання Брестського миру, голова Петроградської ЧК. Вбитий есером.
Джерело.

Скринька захована під невеликим виходом граніту. Прикопана і прикрита камінням. Координати закладки приведуть до підніжжя Деріївської гряди.

Гряда

В другій половині XIX ст. завдяки невтомній праці Олександра Поля, Єкатеринослав (пізніше Дніпропетровськ) швидко почав зростати як промисловий мегаполіс, і природнім було те, що він почав збільшувати свою територію, а також промисловий, культурний і духовний потенціал. У зв'язку з бурхливим развитком промисловості і збільшеннім чисельності населення в Єкатеринославі, за клопотанням деяких міських промисловців було прийнято рішення спорудити новий храм.
На місці Олександро-Невської каплиці, розташованої на Циганському майдані, в 1889 р. при управліні єпархією єпископом Єкатеринославським і Таганрозьким Серапіоном (Маєвським), в заснування майбутнього храму були закладені Святі мощі і освячено місце під будівництво.
Будівництво церкви здійснювалось на добровільні пожертви заможніх громадян міста. В першу чергу, власників цегельних заводів Єкатеринослава і, зокрема, купця першої гільдії Якова Михайличенка. Завдяки наявності коштів, будівництво йшло швидко, і вже в 1896 р. відбулось освячення нової церкви на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Але в той же час вийшло так, що церква отримала одразу дві назви - Благовіщенська і Олександро-Невська. Це пояснюється тим, що освячння храму відбулось в день Святого благовірного князя Олександра Невського, і тоді ж був освячений один з приділів на честь Святого князя (про це свідчить пам'ятна дошка на стіні храма).

Окрім цього, після урочистого відкриття вновзбудованого храму, майдан, на якому він знаходиться, перейменували на Олександро-Невський.
Церка була збудована в так званому «неоруському стилі» за проектом архітектора Султанова. Світлий і величний хрмам є типовим для більшості церков провінції і усієї сережньої смуги Російської Імперії того часу. Вона була оточена парканом і територіально займала значну частину Олександро-Невського майдану, якакна той час ще не була забудована. Всередині храму не було багато прикрас, але її внутрішнє оздоблення залишало приємне естетичне  враження завдяки художнім властивостям іконостасу і настінним розписам.

Новозбудована церква мала три преділа: головний на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, південний - Апостола Іакова, північний - Святого князя Олександра Невського. До відкриття храма прихожан нараховувалось 2887 чоловік, з яких 1430 чоловіків і 1457 жінок. При церкві діяли дві церковноприхідські школи і дві школи для так званих «кухарчих дітей». В штаті храму було три священники і три псаломщики. Храм мав рахунок в Державному банку Російської Імперії.

Після революційних подій XX ст. і приходу радянської влади в Благовіщенській церкві ще деякий час птривали богослужіння, але в 1933 р. її спіткала доля багатьох храмів того часу: вона була закрита і переобладнана під складське приміщення. Священники разом із настоятелем протоієреєм Філіпом Гераскевичем заарештовані, їх подальша доля невідома. Трохи згодом була знесена дзвінниця і пошкоджений головний купол.
Під час Великої Вітчизняної війни храм сильно зруйновано - залишились тільки мури і купол без крівлі. В цей час прихожани молились в будинку поруч - на вул. Свердлова, 99.
Богослужіння в церкві відновились лише під час німецької окупації Дніпропетровська - в 1943 р., коли священникам вдалось частково упорядкувати її стан і трохи відремонтувати.
Після війни церкову не закривали. Тоді почався період деякої післявоєнної лібералізації церковного життя і сжителям довелось докласти чимало зусиль, щоб ліквідувати чисельні руйнування від боїв та богоборчих дій.
В 1944 р., після визволення міста, силами прихожан розпочалось відновлення храма і богослужіння в Олександро-Невському преділі. Першу Божествену літургію звершив протоієрей Віталій Лелюхін (у подальшому митрополит Київский і Галицький Іоасаф (Лелюхін), екзарх України) зі своєю сестрою-псаломницею. Він і очолиив ремонтні роботи. Не було коштів і матеріалів, відроджували храм зі сльозами і молитвой. В 1947 р. був вже діючим головний алтар, який освятив архиєпископ Дніпропетровський і Запорізький Андрій (Камаров), і в сослужінні протоієрея Євлампія звершив Літургію. В 1949 р. архітектор С.К. Щукін виконав ескізи відновлення храма зі спробою зміни стиля.
До 1956 р. не було іконостасів, замість них були фанерні заставки. В 1958 р. при протоієреї Миколі Волкославськом майстрами з Почаїва був встановлений новий, професійно виготовлений, центральний іконостас. Згодом відомим художником-іконописцем Валерієм Чугаєвим зроблені бічні. Він же написав ікони до всіх іконостасів і знов розписав стіни храму. Всю роботу майстер зробив безкоштовно! Відновлення внутрішнього убрання тривало до 1964 года.
Під час Радянської власти Свято-Благовіщенський храм був одним з небагатьох діючих на той час в Дніпропетровську. В центрі міста, крім нього, діяв тільки Свято-Троїцький кафедральний собор.
В 1994 р. привели до відповідного стану фасад і внутрішні стіни храму. В цьому ж році церкві були повернуті надвірні будівлі, в тому числі і хрестильня.
Пізніше Свято-Благовіщенському храму надали статус пам'ятника архітектури місцевого значення під № 119. Храм є одним з кращіх зразків неоруського стиля в Дніпропетровську.
На території храму поховано кілька священників, що несли свою пастирську службу в храмі - протоієрей Анатолій Пасенко і протоієрей Андрій Панський.

7 квітня 2006 р. духовенство, прихожани і віряни міста урочисто зустріли 110-ліття освячення храму. В день престольного свята святкове богослужіння очолив митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іріней.
^{Джерело:  otdihinfo.ru}

1-е залізничне училище, пр-т Пушкіна, 77-А, м. Дніпропетровськ

Технічне залізничне училище засновано за розпорядженням міністра шляхів сполучення Росії князя М. І. Хілкова 2 (15) березня 1902 р.
ЗданБудівлю училища звели за проектом І. Сандецького за участю інженера В.І. Стульчинського в 1904 р. на Олександро-Невському майдані (раніше Циганський майдан, з 1923-го - пл. Калініна).
До створення в 1930 р. в місті Інституту інженерів транспорту (ДИИТ) в Залізничному училищі навчали студентів за програмою вишу. Випускники училище отримували звання інженера.
Училище (с 1932 р. – технікум, а з 1940-го – технікум НКШС) закінчували М.О. Тихонов (1905–1997) – Голова Ради Міністрів СРСР в 1980-1985 рр., І.І. Гвай (1905–1960) – конструктор гвардійського міномету «Катюша», академік В.А. Лазарян (1909–1978), професор С.Ф. Чукмасов (1892–1970) та ін.
Будівля зберіглась. В ній знахоиться Технікум залізничного транспорту. Його територію розширили за рахунок колишнього стадіону «Локомотив», який був тут в 1930-ті - початку 1940-х рр.
^{Джерело.}

 ^фото

  ^фото

На фасаді будинку № 1 на пл. Петровського з боку вул. Курчатова висить аннотаційна дошка.

 
Стан дошки залишає бажати кращого... 

Ігор Васильович Курчатов (8 [21] січня 1903 або 30 грудня 1902 [12 січня 1903], Симський Завод, Уфимська губернія - 7 лютого 1960, Москва) - радянський фізик, «батько» радянської атомної бомби. Засновник і перший директор Інституту атомної енергії з 1943 по 1960 рр., головний науковий керівник атомної проблеми в СРСР, один з фундаторів використання ядерної енергії в мирних потребах. Академік АН СРСР (1943).
Джерело.

Пам'ятні дошки на будівлі СШ № 68 підпольщиці Ілляшевській В.К. і загиблому в Афганістані Баглаю С.М.

Ілляшевська Варвара Костянтинівна, 1903 р. н., Дніпропетровська обл. Участниця антифашистського підпілля. Розстріляна гітлерівцями 23.02.1943 р. 
Джерело.

Баглай Сергій Миколайович - прикордонник, командир протитанкового кулеметного взводу.
Народився 25 січня 1959 р., загинув 3 травня 1982 р. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Ще школярем Сергій мріяв про військову форму, душа хлопця жадала подвигу - по-юнацьки наївно уявляв його. Все малював в романтичномі світлі. Реальність розвіяла створене уявленням. Але значно пізнише гостріше стало почуття обов'язку і гідності за тих, хто ризикує своїм життям заради миру і щастя людей. Ризикував і він, подаючи приклад іншим, і став відомим в полку хоробрим солдатом, потім - командиром відділення і ще згодом - взводним. Його нагороджували медаллю «За бойові заслуги».
Розвідку обстріляли моджахеди. Ясно було, що сидять вони за рікою міцно і без бою через міст не пропустять. Баглай наказав своїм кулеметникам прикривати вогнем групу десантників. Вони хотіли з ходу, кидком проскочити міст і заволодіти зручною позицією. Але супротивник неочикувано вдарив з тилу. Група опинилась притиснуою до скель. Ситуація склалась критична. Треба вистояти. Але як протриматись, коли ворог перевершує чисельністю вчетверо? Воїни ховались від куль в розщілинах, хто за камінням, але вогонь вести не лишали. Автомат Сергія перегрівся від тривалої роботи. Зкінчились набої. Прапорщик від'єднав магазин, в цей момент він побачив, як двоє підкрадаються до кулеметного розрахунку. Злість і ненависть вскипіли в грудях. Перемагаючи біль у вибитьй нозі, він швидко вставив новий ріжок і дав коротку чергу. Потім кинувся за третім, що крався слідом, і тут же впав, від розриву міни. Бій тривав. МБунтівники так захопились, що залишили без прикриття міст. Десантники скористувались цим і при підтримці кулеметного взводу прапорщика Баглая кидком захопили його, потім вдарили усіма силами. В цей час підійшли санітари і надали медичну допомогу Сергію. Осколок потрапив в порожнину живота, і його евакуювали до санбат, звідти до шпиталю, де він помер через три дні.
Так вже сталося, що Сергій став першим в Амур-Нижньодніпровському райвійськоматі воїном-інтернаціоналістом, загиблим в Афганістані. Супроводжуючі однополчани привезли труну з тілом і встановили в клубі завода гірничошахтного обладнання для прощання. На цьому підприємстві Сергій працював до армії, тут займався в радіоклубі ДССААФ.
- Мені довелось бути на похоронах, - розповідає співробітник райвійськомату Григорьїв. - Там я дізнався від його рідних, що ще раніше Сергій приїздив у відпустку через поранення і залишив вдома 12 фотографій своїх бойових товаришів, загиблих в Афганістані. «А 13-та моя, - сказав він на прощання, - згадуйте, якщо доведеться не повернутись». В этой же день записав на магнитну плівку сою розповідь про службу і своїх друзів.
Джерело.

Православний храм на честь всіх Святих землі Української знаходиться в сквері біля Староклочковського кладовища (вул. Рєпіна, 1).

Брама з віл. Рєпіна.

О-о кабель. Схованка
Координати з заголовку приведуть Вас до певної споруди. Закладка замасована під «вентиляцію» (див. фото).