Білкін дім. Схованка

Білкін дім – це дупло, але воно потребує маскування. Маскування є. Білка охороняє схованку. Знайдіть дерево (за фото), от і відшукаєте схованку.

Фото-підказка. Дерево.

Деревинні кури-шукачки. Схованка

Древинних кур можна побачити тільки в Дніпродзержинську. Зазвичай вони залазять на дерева і роблять кладку з одного яйця. Власно мені не довелось побачити кур-шукачок, але яйце помацав.

Знайдіть яйце* - знайдете блокнот.

* 22 липня butilkavodi при відновленні схованки, замінив зникле яйце преформою 21.

Фотопідказка. Знайдіть орієнтир.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Місцевість

Джерело.

25 жовтня 2008 р.  відбулось відкриття пам'ятного знака в сквері на проспекті маршала Жукова.
Пам'ятний знак встановлено на честь 65-ї річниці звільнення міста від фашистських загарбників.

25 жовтня 1943 р. частини Червоної Армії звільнили від гітлерівців Дніпродзержинськ. В цей же день увечорі Москва салютувала 20-ма переможниим залпами з 224 орудій на честь доблістних звільнювачів міст Дніпропетровська і Дніпродзержинська. Воїнським частинам і з'єднанням - 353-й стрілецькій дивізії, 437-му винищувальному протитанковому артилерійському полку, 109-му гвардійському гарматному полку, 52-му окремому танковому полку і 51-й інженерно-саперній бригаді, що особливо відзначились в боях за місто, присвоєно найменування Дніпродзержинських.
Тисячі радянських воїнів віддали свої життя в боях за звільнення Дніпродзержинська. На фронтах Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії мужньо воювали з гітлерівцями понад 17700 дніпродзержинців. З них 10663 чоловік загинули на полі бою. Урядові нагороди отримали 8800 чоловік.

Пам'ятник виконаний у вигляді матері з дитиною на руках, яка стоїть на невеликому земляному пагорбі, а перед нею, трохи нижче, з обох боків кам'яні плити з іменами воїнів, загиблих під час ВВв.

На правому крилі будівля по вул. Каруни, 127 (біля входу до бібліотеки) висить анотаційна дошка:

Гребля Есхара. 152-га стрілецька дивізія форсувала р .Сіверский Донець.

Електростанція Есхар була збудована в 1930-х рр. Невелика гребля забезпечує необхідний рівень води для роботи електростанції.
На березі, біля входу на глеблю, на невеличкій височині встановлено скромний пам'ятник. На камені викарбований напис, розповідаючий про те, що «Тут 12 серпня 1943 року 152-га стрілецька дивізія форсувала р. Сіверський Донець, прорвала оборону і звільнила селище Есхар».

Про 152-гу стрілецьку дивізію
21.01.1943 р. поступилась позиціями частинам 14-ї стрілецької дивізії, виконала марш, і ешелонами з Мурманська переправлена до Москви. 20.02.1943, продовжуючи рух, перекинута на Південно-Західний фронт в район Куп'янска. 05.03.1943 розвантажилась в Куп'янску і виконала марш в район Зміїва. Марш знов був виключно важкий, тільки якщо навесні 1942 р. бійці опинились в завірюсі в занадто рано надягнутому літньому обмундируванні, то зараз - у вчасно незміненому зимовому. Переправлялась через Сіверський Донець, вела бої з ліквідації прориву ворога, однак була змушена відійти за ріку. 17.03.1943 займає оборону на східному березі ріки Сіверський Донець по фронту в 40 кілометрів від Махначії через Черкаськ до Вишкина.
10.07.1943 р. веде бої поблизу хутора Омельченка Зміївського району Харківської обл.
12.08.1943 форсувала Сіверський Донець на фронті Есхар - Мохначи, прорвала оборону супротивника і розпочала розвивати наступ в напрямку Чемужівка, Пролетарське в обхід м Зміїв. До кінця 14.08.1943 за два дні наступальних боїв частини дивізії заволоділи Панскою Тарновкою і Мохначами. До кінця 17.08.1943  - пунктами Красна Поляна, Левківка, Чемужівка, Бутівка, Черемшинна. 18.08.1943 частиною сил дивізія обійшла Зміїв с заходу, другою частиною сил увірвалась до міста і звільнила його, створивши плацдарм.
Джерело.

На фасаді біля голавного входу в будівлю школи № 28 (вул. Каруни, 129) розміщені дві пам'ятні дошки на честь учнів цієї школи - воїнів-афганців. Дошки встановлені 4 березня 1995 р.  

З 1970 по 1976 рр. навчався в ЗОШ № 26 м. Дніпропетровськ. З дитинства мріяв буди військовим. Закінчив Свердловське суворовське училище, а потім Ташкентське військове загальновійськове командне училище.
Бугара В.В. - лейтенант, командир гранатометного взводу. Загинув 30.04.1984 р. в Афганістані. Увічнений в Залі Афганської Слави Амур-Нижньодніпровського району средньої школи № 26 м. Дніпропетровськ.
30 квітня 1984 р. перестало битися серце В'ячеслава Бугари. На його могилі в с. Діївка встановлено бронзовий горельєф, зроблений заслуженим скульптором України Положим Володимиром Степановичем. Через дев'ятнадцять років цей горельєф був викрадений і сданий вандалами до пункт кольрового металобрухту.
Джерело. 

Ім'я Богайчука В'ячеслава Івановича увічнено на меморіалі воїнам-афганцям в Дніпропетровську на Набережній Леніна і в Залі Афганської Слави Амур-Нижньодніпровського району середньої школи № 26 м. Дніпрпетровськ, де він навчався. 

Зі споминів Лапушко Ю.М., командира Керкінської ДШМГ 1984-1986 р.: 
"Богайчук Славік, призвисько «Слід». Стрілок-наводчик ПК. Він з 2 ДШЗ. Гарний був хлопець, симпатичний такий. Загинув в бою 31 липня 1985 г. Проводилась операція в зоні відповідальності Пянджського ПО. Тільки увійшли в к. Маллакулі. Блокували банду Файзрахмона. Обстріл почався одразу ж після висадки. Сарбозам була поставлена задача прочесати кішлак, але вони боягузливо відсижувались в ариках і за дувалами. Група з 3-х десантників рухалась до кішлака. Спереду сухий і глибокий арик. І хлопці стали рухатись пезпосередньо по цьому арику. Почалась інтенсивна перестрілка в самому арику. несподівано позаду на насипу з'явився дух і дав чергу з ППШ по десантникам. Славіка одразу поранило в голову, а Пашу Каменистого - в ноги. Паші кулями перебило обидві ноги. Духа знищили. Ми хлопців витягли з-під обстрілу. Було літо, спека. Славік лежить увесь у крові, але ще живий. Швидко прибіг лікар ДШа Толік Мунтянов. Він у відчаю намагався боротися за життя Славіка... Але вже зробити він нічого не міг. Поранення було смертельним…"  

Одна з останніх світлин Славіка. 

Згадує Михайлов Сергій (взвод АГС): "Був у Славіка на могилі, Лівобережне кладовище м. Дніпропетровська. 2 серпня у Славіка день народження. 31 липня 1985 р. мій розрахунок АГС в складі 2 ДШЗ не відразу потрапив в кішлак Малаккулі. Висадка відбулась помилково і була проведена в сусідньому кішлаку, назви не пам'ятаю. Група під командуванням капітана Радчука В.В., йдучі кішлаком, потрапила під обстріл. Прийнявши бій, "духи" були відкинуті вглибину кішлака. В наслідок вибуху гранати був важко поранений Занічковський Олександр. Відправлений бортами до шпиталя. Кілька років тому Занічковський загинув на будівництві. Земля йому пухом. Продовжуючи прочісування кішлака, ми потрапили в оточення. Основні силы ДШа допомоги надати не могли. Були викликані борти, в які ми завантажились під обстрілом, і тільки тоді нас перекинули в кішлак Малаккулі. Там, йдучі ариком, і відбулась історична сутичка з "духами", в якій загинув Славік Богайчук".
Джерело. 

Пам'ятник складається з монумента солдата з піднятою рукою, в якій він тримає автомат, і двох квадратних постаментів: один присвячений воїнам-односельцям, загиблим у Велику Вітчизняну війну; другий - солдатам, що загинули під час звільнення селища Мала Яблунівка (нині район м. Сміла).
На плитах викарбовані імена воїнів.

Пам'ятна дошка заслуженому лікарю України, завідувачу кардіологічним відділенням лікарні ім. Семашка в м. Сміла, Журбі Івану Петровичу (1938-2007), який пропрацював в цій лікарні з 1968 по 2007 рр.

Пам'ятник присвячений 25-річчю з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС. На черній гранітній плиті імена людей, що брали участь в ліквідації наслідків вибуху.

Чорнобильська катастрофа - аварія, яка сталась 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) в Українскій РСР (нині Україна). Вона вважається найважчою аварією на АЕС за всю історію, і єдина класифікується 7-м рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій.
Джерело.