Блоґи

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Біля північно-західних схилів гори Чал-Баш (Сива Голова – кр.-тат.) – однієї з основних вершин Долгоруківської яйли, що височиться над с.Перевальним, на вододілі двох приток балки Єні-Сала знаход

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Один з перших житлових будинків для спеціалістів, споруджених у Києві на поч. 1930-х рр. Автор проекту — арх. М. Холостенко; у проектуванні та спорудженні брали участь архітектори О. Вербицький, В. Обремський та ін. Пам’ятка архітектури.

Чотириповерховий, цегляний, тинькований. Має симетричну наріжну частину й два крила: коротке — з боку вул. Лютеранської та довге — з боку вул. Банкової. У межах ділянки створено затишний наріжний палісадник. Кожна з двох секцій має форму трилисника із сходовими клітками у центрах, що дало змогу спланувати входи у три квартири на кожному поверсі без погіршення умов інсоляції та провітрювання житлових приміщень. Усього в будинку 24 квартири, в кожній від трьох до шести кімнат, передпокій, ванна, туалет, господарська комора, виходи на один або два балкони. Пам’ятка належить до конструктивістського напряму в архітектурі. Гладенькі цегляні стіни позбавлено будь-яких декоративно-художніх елементів. Істотну роль у композиції головного фасаду відіграє ритмічне чергування балконів і своєрідних глухих еркерів, що виступають на рівні четвертого поверху.

У цьому будинку проживали діячі науки і культури, серед яких:

1936-41 - Буйко Петро Михайлович (1895 -1943) —акушер-гінеколог, професор (з 1938), доктор медичних наук (з 1940). Учасник партизанського руху в Україні під час другої Світової війни, Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). 1933-38 — директор Київського науково-дослідного інституту охорони материнства та дитинства (тепер - Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, що носить ім'я П. Буйка). 1939-1941 професор кафедри акушерства та гінекології Першого Київського медінституту. З цієї квартири на початку війни пішов добровольцем у Червону армію. Поранений під Уманню, у серпні 1941 потрапив у полон, звідки втік. Працював лікарем у Фастівській районній лікарні (Київська обл.), мав зв'язок з партизанами. З липня 1943 очолив медичну службу партизанського загону. Під час бою схоплений фашистами і після тортур спалений живцем разом з іншими партизанами. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 34 на четвертому поверсі правого крила будинку.

На поч. 1930-х рр. до 1941 та 1944-47 — Воблий Костянтин Григорович (1876—1947) — економіст, статистик, економ-географ та історик народного господарства, акад. УАН (з 1919), заслужений діяч науки УРСР (з 1944). З 1919 і до кінця життя працював в АН УРСР, 1928-30 — віце-президент ВУАН, 1942-47 — директор Інституту економіки АН УРСР. Досліджував проблеми розвитку продуктивних сил України, зокрема, цукрової промисловості, комплексного освоєння Дніпра, економіки торгівлі, статистики та економічної географії, організації науки. Автор першого в СРСР підручника «Економічна географія України» (1930). Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 18 на другому поверсі у правому крилі будинку.

З поч. 1930-х рр. до 1938 — Кравчук Михайло Пилипович (1892-1942) — математик, акад. ВУАН (з 1929). З 1921 — професор Київського політехнічного інституту та інших вузів. Одночасно очолював Комісію математичної статистики ВУАН (1923-33) та відділ математичної статистики Інституту математики АН УРСР (1934-38). Автор наукових праць з алгебри, математичного аналізу, диференційних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики, у т. ч. перших українських збірників термінології з алгебри та геометрії, а також підручників з математики. Істотне значення мають його дослідження неперервності коренів цілої трансцендентної функції, про полюси мероморфних та аналітичних функцій. Узагальнені ним поліноми Ерміта відомі як поліноми Кравчука. Праці вченого друкувалися в наукових виданнях Франції, Німеччини, Італії. Був організатором першої математичної олімпіади школярів Києва (1935). 1938 Кравчук став жертвою незаконних репресій. 21 лютого його було виключено зі складу дійсних членів АН УРСР, у вересні засуджено військовою колегією Верховного суду СРСР. Помер 1942 у місцях позбавлення волі. 1956 — реабілітований посмертно. Мешкав у п'ятикімнатній квартирі № 23 на четвертому поверсі у правому крилі будинку.

1931-41 та 1944-61 — Птуха Михайло Васильович (1884-1961) —економіст, статистик, демограф, акад. УАН (з 1920), чл.-кор. АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), член Міжнародного статистичного інституту (з 1929). Один з основоположників вітчизняної статистики і демографії. У 1919-38 — директор Демографічного інституту ВУАН (з 1934 — Інститут демографії та санітарної статистики АН УРСР), створеного з його ініціативи. Одночасно 1919-40 — професор ряду київських вузів; 1940-50 — завідувач відділу статистики Інституту економіки АН УРСР, 1945-52 — голова Відділу суспільних наук АН УРСР. Основні праці присвячено проблемам загальної теорії статистики, теоретичної та прикладної демографії, історії статистики і демографії, питанням економічної статистики. Був одним з організаторів проведення ряду переписів населення України. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 16 на другому поверсі у центральній частині будинку.

1931-41 та 1944-45 — Федоров Михайло Михайлович (1867-1945) — вчений у галузі гірничої механіки, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки РСФРР (з 1932). 1929-34 — керівник кафедри гірничої механіки Відділу технічних наук ВУАН, 1934-39 — директор Інституту гірничої механіки АН УРСР. Основні роботи вченого, написані в період проживання у цьому будинку, присвячено теоретичному обґрунтуванню динаміки рудникового підйомного обладнання, методам розрахунку рудникових турбомашин, рудникової вентиляції, а також техніці безпеки у гірничій промисловості. Мешкав у чотирикімнатній квартирі № 13 на першому поверсі у правому крилі будинку.

На фасаді будинку встановлено меморіальні дошки: 1966 — К. Воблому (гранітна; арх. В. Шевченко); 1968 М. Федорову (гранітна, з барельєфним портретом; ск. І. Макогон); 1992 — М. Кравчуку (бронзова, з барельєфним портретом; ск. Н. Дерегус, арх. М. Дерегус); 1985 з боку вул. Банкової — П. Буйку (бронзова, з горельєфним портретом; ск. Б. Микитенко, арх. М. Фещенко).

Джерело 

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

1908-19 садибою володіла дочка статського рад­ника З. Стаховська (за чоловіком — Файницька), яка розпочала нове будів­ництво. У наріжній, вільній від забудо­ви частині було споруджено великий чотириповерховий з напівпідвалом прибутковий будинок. У напівпідвалі містилися три квартири й двірницька, на верхніх поверхах — по дві кварти­ри: на першому — п'яти- та семикімнатна, на другому й третьому — ше­сти- й семикімнатна, на четвертому — п'яти- й семикімнатна. В будинку пра­цював електричний ліфт, у квартирах були кахляні груби, каміни, каналі­зація, електричне освітлення, водогін. У кожну квартиру був проведений домофон (розмовна труба). В кухнях були печі, обкладені гладенькими глазурованими кахлями, мідні котли з пристосо­ваними для безперервного підігріву води верхніми залізними баками. Для потреб мешканців передбачалися льо­хи та місце на горищі для сушіння білизни. Домовласниця утримувала у будинку приватну бібліотеку. 1922 садибу націоналізовано. 1973-76 будинок капітально відремонтовано. Під час робіт ліквідовано чорний хід та пічне опалення, квартири перепланова­но з пристосуванням під комунальні, влаштовано балкони з боку вул. Стрі­лецької, замінено балконні ґрати з боку вул. Рейтарської.

Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, з уступами на тильному фаса­ді. Односекційний, перекриття пласкі, залізобетонні. Дах похилий з бляшаним покриттям. Над сходовою кліткою світловий ліхтар. Зв'язок усередині різних за плануванням квартир коридорно-анфіладний.

Архітектура будинку в формах історизму поєднує візерунчастість цегляного декору з елементами ренесансного будівництва (вінцевий карниз, фрон­тон і пілястри по осі головного фасаду) й стилю модерн (різноманітність форм прорізів, оформлення інтер'єрів). Має два чолові фасади з сімома віконними осями з боку вул. Стрілецької і дев'ять­ма — з вул. Рейтарської. Стіни розчле­новано на яруси горизонтальними гур­тами проміжних карнизів, які виділя­ють два середні поверхи. П'ятидільна симетрична композиція фасаду з го­ловним входом з вул. Рейтарської ґрун­тується на динаміці вертикальних чле­нувань, підкресленій контрастом виступних і заглиблених частин.

Центр і бічні осі виявлено розкріповками, між якими розташовано балкони. Цент­ральну вісь з арковим входом акценто­вано трикутним фронтоном в аттику. Пластику фасадів збагачує рельєфне обрамлення віконних прорізів, різне за формами і розмірами. В пишному де­корі використано ренесансні елемен­ти: стилізовані пілястри, замкові ка­мені, рустування. Слізник вінцевого карниза спирається на профільовані кронштейни, між якими розміщено смужки намистин.

У вирішенні інтер'єра вестибюля вираз­но позначився вплив стилю модерн. Металеві огородження мармурових сходів мають характерний лінеарний рисунок. У розпису й ліпленні вико­ристано рослинний орнамент: у деко­рованих фризах і розетках варіюються зображення латаття, маків, лаврового й акантового листя. Контрастне пофар­бування стін і стелі (морські хвилі на білому тлі) створює додатковий декора­тивний ефект.

Будинок — пам'ятка київського домо­будування перехідного етапу від істо­ризму до модерну.

Джерело 

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані П-подібний, односекційний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з хвилястим асбоцементним покриттям.

Оформлений у стилі історизм з рисами неоренесансу. Композиція головного фасаду з входом у центрі симетрично-осьова. Вертикальне членування головного фасаду підкреслено напівколонами, що об'єднують по висоті вікна другого і третього поверхів. Вікна четвертого поверху фланковано здвоєними канелюрованими пілястрами. Напівциркульні здвоєні вікна другого поверху, доповнені архівольтами з клинчастими сандриками, надають фасаду пластичності. Простінки між вікнами і тимпан дверного декоративного фронтону прикрашено ліпленим рослинним орнаментом. Головний фасад завершується масивним тридільним аттиком з центральною напівциркульною частиною, в полі якої розміщено вікно горища. Парадний вхід вирішено у вигляді порталу.

На балконах другого-четвертого поверхів збереглися металеві ажурні ґрати.

Будинок являє цінність як зразок типової житлової забудови кін. 19-поч. 19 ст. Пам’ятка архітектури.

Джерело 

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Біля західної кромки Долгоруківської яйли, неподалік села Чайковське, що до 1948 року мало назву Єні-Сала (Нове Село – тюрк.), знаходиться одна з печер, що отримала свою назву від вищезазначеного

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

21 березня 1897 власниця садиби О. Яскевич звернулась у будівельне відділення Київської міської управи з проханням дати дозвіл на будівництво триповерхо­вого з підвалом житлового будинку згідно з доданими планами, проектом фасадів і розрізами, розробленими її сином, інженером М. Яскевичем. 2 квітня 1897 проект М. Яскевича затверджено. До кін. 1980-х рр. будинок був жит­ловим. 1992 переданий районній лі­карні, після чого всередині капітально реконструйований: секційне плануван­ня замінено на коридорне двобічне. Триповерховий з напівпідвалом, цегля­ний, пофарбований, у плані Г-подібний зі зрізаним наріжжям та двома дворовими ризалітами на крилі вздовж вул. Рейтарської. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, з бляшаним покрит­тям. Внутрішнє планування коридор­ного типу.

Фасади вирішено у цегляному стилі, декор цегляний і орнаментальний ліп­лений. За композицією асиметричний, з боку вул. Рейтарської два аркові вхо­ди на флангах виділено рустуванням і зубчастими архівольтами, що спира­ються на імпости. В кінці крила на вул. О. Гончара прямокутний отвір проїзду на подвір'я. Входи та проїзд виділено неглибокими розкріповками та цегля­ними парапетами на шпилястих стовп­чиках. Парапети над основними пло­щинами фасадів ґратчасті. Фасади виразно поділяються на два яруси: нижній і третій поверхи розчленовано високими міжвіконними лопатками, які на рівні першого поверху спираються на фігурні підп'ятники. Будинок по периметру оббігає розвинений кар­низ на високих цегляних модульйонах. Своєрідним модулем побудови чолових фасадів є одно-, двовіконні прясла з вікнами, окреслені нагорі зубчастим гуртом, по боках — лопатками. Лопат­ки декоровано ліпленими вставками ге­ометричного орнаменту й накладними віньєтками вишуканого рисунка.

Вікна зі   слабо визначеними лучковими пере­мичками на третьому поверсі прикра­шено підвіконними фартушками з хре­щатими нішками, на другому — надвіконною смужкою з іоніків і ліпле­ною вставкою з жіночою голівкою в оточенні рослинних пагонів, у під­віконні — ліпленою вставкою ромбо­подібного орнаменту. Слабо виділеною домінантною частиною фасаду з боку вул. Рейтарської є наближена до на­ріжжя розкріповка входу, що скла­дається з трьох прясел зі здвоєними вікнами.

Розкріповку завершує пара­пет з центральним трикутним фронто­ном, заповненим рельєфним картушем. До ліпленого геометричного орнамен­ту (пояски на лопатках, підвіконня) пасує рисунок балконних і парапетних ґрат, який складається з перехрестя навкісних прутів, доповненого округ­лими центральними й наріжними еле­ментами.

Архітектура будинку в цілому визна­чається гарними пропорціями й вишу­каністю ощадно застосованого декору. Це один з перших творів архітектора М. Яскевича, випускника Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів, який плідно працював у Києві й на поч. 20 ст. проживав у цьому будинку.

Джерело 

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Акцен­товане наріжжя зорово замикає пер­спективу першого кварталу вул. Рей­тарської на її зламі, фіксує перехрестя вулиць. 13 січня 1912 садибу придбала дружина присяжного повіреного Г. Шлензкевич, яка замовила арх. О. Вербицькому про­ект наріжного житлового будинку на місці попереднього двоповерхового з цегли та дерева. Проект затверджено 1912, реалізовано 1913. В 1980-х рр. здійснено капі­тальний ремонт, який разом з попе­реднім пристосуванням будинку під комунальне житло частково погіршив первісні архітектурно-планувальні ха­рактеристики споруди (заміна пере­криттів, втрата первісного оздоблення інтер'єрів, спрощення декору й силу­ету фасадів).

П'ятиповерховий з напівпідвалом, це­гляний, частково тинькований, пофар­бований по тиньку й цеглі. У плані П-подібний зі зрізаним наріжжям, дво­ровими ризалітами й проїздом у крилі з боку вул. Стрілецької. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах вальмовий, зі світловими ліхтарями та шпилем, по­криття бляшане. Планування двосек­ційне, поверхи з'єднані парадними схо­довими клітками з ліфтами та чорними сходами, входи — з боку довгого фасаду на вул. Рейтарській. Будинок був обладнаний електричним освітленням, центральним водяним опаленням, теле­фоном, центральним пиловсмоктувачем, каналізацією. У напівпідвалі пе­редбачалися три-шестикімнатні квар­тири, на першому поверсі дво-чотирикімнатні, на другому чотири-шес­тикімнатні, на третьому-п'ятому по­верхах чотири-п'ятикімнатні. Великі квартири включали вітальню, їдальню, кабінет, спальню, дитячу кімнату, кім­нату для прислуги, кухню, ванну, санітарний вузол. Службові приміщен­ня загального користування (льодовня, швейцарська, двірницька, пральня, прасувальня тощо) містились у напів­підвалі та на першому поверсі. Вирішений у формах класицизуючого модерну. Композиція споруди асимет­рична з вежкою-еркером на наріжжі. Скульптурний та архітектурний декор фасадів цегляний, спрощених геомет­ричних форм з прямокутної, подекуди лекальної цегли (нішки, вертикальні та горизонтальні гурти, зубчасті пояски) й ліплений (рослинний та анімалістичний орнаменти, маскарони, іоніки, вази, волюти, гірлянди, розетки). Металевий декор (ґрати балконів, стулки воріт) чіткого рисунка, з простих вертикальних елементів із заокругленими встав­ками.

Головний фасад на вул. Рейтарській має майже симетричну побудову з під­кресленою центральною частиною і дещо відмінними флангами. Цент­ральне п'ятивіконне прясло на першо­му поверсі містить однакові аркові віконні прорізи та дверні отвори. На верхніх поверхах вікна прямокутні, видовжених пропорцій: на другому-четвертому здвоєні, на п'ятому строєні із заокругленими вузенькими простінками. Прясло завершено пологим кри­волінійним щипцем із заокругленим верхом, пластично збагаченим ліпле­ним барельєфом з рослинними мотивами, вазою і маскароном. Дві вузькі вертикальні лопатки, що перетинають поле щипця, первісно увінчувалися декоративними вазами (втрачені). У центрі щипця витягнуте по вертикалі шестикутне горищне віконце. Вісь прясла акцентовано балконами з мета­левими ґратами, фланги — ґранчастими еркерами на рівні другого-четвертого поверхів. Еркери нагорі мають балкони, над прямокутними дверними отворами яких розміщені барельєфні композиції, вище —

типові для будівель періоду модерну вінцеві площинні карнизи-піддашшя зі смуга­ми іоніків під ними. Міжвіконня дру­гого-четвертого поверхів трактовано як модифіковані ордерні пілястри з іонічними капітелями та своєрідними канелюрованими цоколями, прикра­шеними великими жіночими маскаронами та гірляндами (за проектом на місці маскаронів на рівні другого поверху передбачалися рельєфні бага­тофігурні сюжетні панно, що мали ут­ворити фризову смугу вздовж вулиць Рейтарської і Стрілецької; не були реалізовані, вірогідно, з економічних міркувань).

Бічні площини головного фасаду містять ґранчасті балкони й прямокутні вікна, строєні на рівні дру­гого-четвертого поверхів і здвоєні, з глухими арками-сандриками на п'ято­му. Фланги фасаду деталізовано відмін­но один від одного: наріжний запов­нено круглим у плані чотириповер­ховим еркером, протилежний плаский виділено розкріповкою, увінчаною три­кутним парапетом, прикрашено ба­рельєфами з маскароном (на другому поверсі) й розеткою з гірляндами. Четвертий поверх еркера, що виріз­няється вишуканою пластикою за ра­хунок напівкруглих у плані простінків, увінчано стрімким шпилем, завдяки чому його композиція справляє вра­ження вежки. Виступ еркера підтримує масивний кронштейн, орнаментований ліпленням (за проектом тричвертєва дорична колона).

Асиметричний фасад з боку вул. Стрі­лецької завершено ламаним трикутним щипцем, подібним до щипця головного фасаду. Центральну двовіконну площи­ну на рівні другого-четвертого по­верхів розкреслено шестикутними в плані балконами й відокремлено від наріжжя простінком з вертикальною вузькою лопаткою, декорованою ліпле­ною орнаментальною гірляндою на всю висоту й ліпленим рослинним ба­рельєфом угорі. На правому фланзі над отвором проїзду зі зрізаними кутами влаштовано житлову антресоль, над верхнім поверхом — карниз. Характерною рисою вуличних чолових фасадів є зіставлення відкритого цег­ляного мурування з опуклою розшив­кою швів і тинькованих поверхонь, зорово об'єднаних пофарбуванням. Дворовий фасад вирішено виключно в цеглі, декорований стримано.

Будинок виразно акцентує як пе­рехрестя вулиць, так і найвищу точку природного рельєфу міста, вдало фор­мує складну ділянку червоної лінії за­будови. Є значним витвором архітектора О. Вербицького періоду пізнього мо­дерну. Пам’ятка архітектури.

Джерело

Оцінка: +5 / 1 учасник / 1 рекомендація / (+0) (-0) якість

На фасаді будинку № 20/8 по вул. Інститутській встановлено меморіальну дошку гетьману України П.П. Скоропадському.

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

В Києві на будівлі училища автомобільного транспорту та будіельної механізації встановлено пам'ятну дошку Герою України Олегу Івановичу Міхнюку (27 жовтня 1965 -  20 серпня 20

Оцінка: 0 / 0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість

Знаходиться на північно-західній околиці Алупки, поруч із озерцем.