Будинок священника Федорова, вул. Ворошилова, 8 (Потьомкінська), м. Дніпропетровськ. 
1887 р. – належав священнику Федорову.
1890-ті рр. – отримав поліцейську адресу: вул. Потьомкінська, 8.
1890–1910-ті рр. – належав Ібченко Н.В. (Івченку).
Будинок збудований у 1790–1792 рр. в комплексі «Потьомкінських будинків». Півториповерховий. Центральна частина підкреслена ризалітом в три вісі. Початково фасади були гладко обштукатурені і не мали декору. Трикутний фронтон над ризалітом, тяги, обрамлення вікон і фільонки під ними виконані у 1840-х рр. Тоді ж прибудовано кам'яну арочну браму. Парадний вхід з двору.
В кінці 1880-х рр. при будинку Федорова був великий сад, анкетований І.Я. Акінфієвим. На плані в його книзі «Рослинність Єкатеринослава...» сад зазначений під № 11.
Адресна книга:
1901 р. – Сучков С.Н.
1904 р. – Сучков С.Н.
1913 р. – Ибченко І.І.
Джерело.

В глибині скверу на перетині вул. Київська і вул. Західна розташовані бідівлі Церкви Християн Віри Євангельської "Віфанія" (адреса: вул. Київська, 1-Ц).

Головний вхід з боку скверу (знизу).

Вхід на подвір'я з вул. Західна (згори).

Шандор Петьофі - національний поет Угорщини, революційний демократ, один з керівників Революції 1848-1849 в Угорщині.
Свою першу збірку «Вірші» Шандор Петьофі видав у 1844 р. через наполягання Міхая Вьорьошмарті, який познайомився з ранніми зразками творчості молодого поета. Цікаво, що для отримання можливості видати збірку поет пішки здолав шлях від Дебрецена до Пешта. Бунтарський спротив, висловлений вже в ранніх зразках поезії Петьофі, був спрямований, в першу чергу, проти деспотизму австрійских Габсбургів і вимагав негайних демократичних перетворень («Проти королів», «Дика квітка»). Миттєво увірвавшись в літературне життя Угорщини, Шандор Петьофі витримав лавину нападок із звинуваченнями у «грубості стилю» і «відсутності смаку» від консервативних критиків.
З 1846 р. Шандор Петьофі разом зі своїми близьким другом письменником Яношем Аранем здійснив перші спроби об'єднати угорський національно-визвольний рух. Першою такою спробою була революційна організація радикально налаштованої молоді Пешта - «Спільнота десяти», первинно існуюча з метою боротьби за демократизацію літератури. З 1847 Петьофі очолював революційну організацію «Молода Угорщина». Після одруження з Юлією Сендреі (1847) він активізує свою революційну діяльність.
Миттєво відреагувавши на революційні події лютого 1848 в Парижі, Шандор Петьофі відіграв одну з ключових ролей в розгортанні революційної боротьби в самій Австрійскій Імперії. З початком Угорської революції 1848-1849 рр. Шандор Петьофі разом з Лайошем Кошутом стає одним з загальновизнаних керівників демократичного табору. Разом з Яношем Іріні й Лайошем Кошутом він брав участь у розробці вимог авангарда угорської революційної демократії, які були передані 13 березня 1848 австрійському престолу і стали згодом програмою демократичної революції («12 пунктів»).
Після отримання відмови від Фердинанда V по «12 пунктах» група молодих лідерів революції (Márciusi Ifjak, тобто "Березнева молодь") - Шандор Петьофі, Пал Вашварі, Мор Йокаі і Янош Відац очолили революційне повстання 15 березня 1848 в Пешті та Буді.
В подальшому Шандор Петьофі активно використовував свої ораторскі здібності для боротьби за створення незалежної демократичної республіки Угорщани, повну ліквідацію залишків феодалізму, звільнення селян.
Надзвичайно популярний як в великих містах, так і в сільській місцевості, але провалений дворянством не без активної допомоги представників чиновників на виборах в Національне зібрання Угорщини, поет вирішив, що кращим застосуванням його его здібностей в справі революції є безпосередня участь в захисті рідної країни від ворожих контрреволюційних військ. Тому у вересні 1848 Петьофі записується до революційної армії (Гонвед), організованної Кошутом. З січня 1849 Петьофі - ад'ютант талановитого полководця, польського емігранта Юзефа Закаріаша Бема, який командував угорським революційним військом в Трансильванії (Петьофі брав участь в боях з австрійськими військами, румунськими і саксонськими повстанцями, яки виступили проти угорської революції під впливом Габсбургів, і російськими інтервентами). Крім своїх прямих обов'язків, поет писав бойові пісні, які підіймали дух вояків Угорської революції.
Поет і національний герой угорського нороду загинув в битві при Шегешварі (нині Сигишоара) в Трансильванії 31 липня 1849 в сутичці з козаками царської армії Паскевича. Загальноприйнята думка про смерть Петьофі в бою грунтується на запису в щоденнику російського польового лікаря. Але точні обставини його смерті не відомі. Існує теорія про його полон і смерть в російському полоні в Сибіру.
Джерело

Шандор Петьофиі відвідував Ужгород влітку 1847 р. Цікаво, що смісто йому не сподобалось, і він жорстко розкритикував його в своєму листі від 11.07.1847. Частково він був правий, тим більше, що поету довелося мешкати і харчуватись на левому березі Унгвара, котрий тоді бів місцем проживання черні.
В 1990 р. на майдані Шандора Петьофі місто встановило пам'ятник своєму критику.

Бронзового поета не один раз псували вандали: 15 березня 2009 р. він бів повністю облитий білою фарбою; 15.04.2011 Шандору відрізали шаблю; 26.09.2011 пам'ятник знов пошкодили.
В жовтні 2011 р. повідомлялось, що Генеральне угорське консульство планує допомогти Ужгороду з встановленням спостережної системи на майдані Петьофі. В січні 2012 камера була встановлена. Крім того, за пам'ятником тепер цілодобово спостерігає патрульна служба.

На Православній набережній Ужгорода є невеличкий тихий сквер. Там, напроти Генерального консульства Угорщини, знаходиться памятник загиблим співробітникам ВВС Закарпатської області. Його автором є відомий підкарпатський русин Михайло Белень.
Цей монумент, як і багато інших, вандали не минули. В 2010 р. бронзова дошка була зірвана і здана на брухт. Щоправда, винуватці не змогли уникнути від покарання, що не может не викликати радість.

Протягом 65 років існування закарпатської міліції від рук зловмисників загинули 18 співробітників органів внутрішніх справ краю. Згадаємо поіменно всіх героїв.
В 1948-1952 рр. від бандитських куль загинули сім працівників міліції: п'ять дільничних міліціонерів, працівник тодішнього ВБРСМ і один міліціонер. Це сержант міліції Петро Руснак, старшини Василь Басараба, Юрій Русин, Іван Синько, мл. лейтенанти Іван Мішук, Григір Шутко, Володимир Іщенко.
За останні роки під час виконання службових обов'язків загинули ще 11 працівників міліції. Це ст. слідчий Виноградівського  райвідділу міліції майор Василь Меденці, начальник карного розшуку Ужгородського міськвідділу майор міліції Микола Бабяк, начальник відділу УБОЗ майор міліції Василь Балега, ст. лейтенант Юрій Мазар, слідчий Рахівського РВ УМВС, ст. сержант Степан Прокопець з спецпідрозділу "Беркут", сержант Андрій Басараб з Мукачевського міськвідділу міліції, ст. наглядач СІЗО УМВС ст. сержант міліції Йосип Грошик, командир взводу ВДСО Мукачевського міськвідділу капітан міліції Михайло Кедик, міліціонер ВДСО Виноградівського райвідділу старшина міліції Василь Каптур, міліціонер-водій ВДСО Ужгородського міськвідділу сержант Олексій Подрез, міліціонер ВДСО Мукачевського міськвідділу сержант міліції Іван Мішко.
Всі вони гідно і сумлінно виконували свої службові обов'язки, не сподіваючись, що не повернуться до своїх родиним. Дружини залишились вдовами, батьки втратили синів, діти стали сирітами...
Джерело

Поряд з пам'ятником несе свої води ріка Уж, над головою шелестять листям дерева, а сакури в травні засипають пам'ятник рожевим "снігом". Напевно, він знаходиться в правильному місці, де все навкруги підказує, щоб відволіктись від метушні і хвилиною мовчання вшанувати пам'ять загиблих.

Храм заснований у 1640 р. в якості римо-католицького собору. Позаду знаходиться крипта с похованніми єпископів. В 1775 р. імператрицею Марією-Терезієй переданий у власність греко-католицької єпархії. Собор перебудували у східному стилі, а також добудували каплицю Богородиці.
Один дзвін вагою три тони розмістили в правій вежі Собору, а другий (під назвою «Іван») – в лівій вежі. З часом до порталу були прибудовані мармурові сходи, а на дзвінницях з'явився годинник с курантами.
1903 року стався ще один ремонт, який провів єпископ Юлій Фірцак. Було перекрито дах собору і оновлено каплицю. В 1927 р. каплицю оновив єпископ Петро Гебей. При цьому розмальовувам стелю і стіни Йосип Бокшай. Оформлення внутрішнього інтер'єру належить до стилю пізнього бароко.
В 1949 р. собор було конфісковано Радянською владою і передано православній конфесії, однак в 1991 р. він знов увійшов у підпорядкування греко-католицької громади.
Поряд знаходитьсяколишня резиденція єпіскопа, в якій було відкрито перший закарпатський виш - ієзуїтська колегія. До останнього часу тут містилась бібліотека Ужгородського держуніверситету, але зараз будівлю повернуто церкві. Йде реставрація, планується відкриття єпархіального музея.
Джерело.

Унікальний, у гарному стані зразок оборонного замку-фортеці, перша згадка про який належить до 10 ст.
Ужгородський замок – один з небагатьох вцілілих замків України і головна пам'ятка столиці Закарпаття - Ужгорода. Для того щоб потрапити в замок, треба по знаменитому Кам'яному мосту пройти в стару частину міста, знайти вулицю Капітальну і піднятися нею вгору, залишивши позаду греко-католицький костел, який до кінця 18 ст. належав ієзуїтам.

Ужгородський замок височіє на горі, з трьох боків його обходить сухий рів, що зарос смагдовою травою. Могутні мури не залишають сумнівів – це дійсно оборонна споруда. Потрапивши через браму у двір, відчуваєш подив. Замок, який зовні виглядає як неприступна фортеця, всередині - аристократичний старовинний парк с величезними деревами і красивими скульптурами 19 ст.

Геракл, що вбиває Лернейську гідру (1842 р.) Раніше скульптура знаходилась в селі Ужок на бальнеологічному курорті.

Гермес - вісник богів, провідник душ вмерлих. Отвір на його чолі, як з'сувалось, виник через те, що скульптура виконувала функції пічі. А ось руки у нього раніше таки були...

Міфічний птах Турул. Вважається, що саме турул допоміг Ференцу Ракоці II здолати австрійців, принесши йому шаблю в дзьобі.

В центрі парка стоїть гарно збережений палац, в якому розташований краєзнавчий музей. В експозиції музея багато експонатів, розповідаючих про довгу та бурхливу історію міста і замка.

На територїі фортеці колись був храм, збудований у 14 ст. Зараз від нього залишився тільки фундамент. Замок за свою тривалу  історію змінив багато влазників, кожен з яких щось перебудовував.

Дослідники історії Ужгородського замка вважають, що товсті мури палацу приховують в собі таємні ходи. В давні часи вони дозволяли мешканцям непомітно пересуватись замком. Кажуть, що існував і таємний підземний хід, що виходив до підніжжя Замкової гори з північного сходу.
Одна з легенд Ужгородського замку розповідає про кохання доньки його власника до звичайного юнака-сироти. Батько дівчини і чути не бажав про такого зятя. Тоді юнак пішов до лісу - до опришків (благородних розбійників), пообіцявши коханій скоро повернутися і забрати її з собою. Одного разу загін опришків вийшов з лісу і пішов до замку. Дівчина помітила серед нападників свого коханого, і спрямувала йому стрілу з посланням, в якому призначила побачення на їх звичайному місці. Для того  щоб непомітно вийти із замку, вона скористалась таємних ходом – а це було зборонено всім під загрозою смертю.
Спроба зустрітися коштувала коханцям життів – варта вистежила дівчину і схопила їх обох. Батько жорстоко покарав їх – юнака стратили, а непокірну доньку він наказав замурувати в мур замку. З тих пір в Ужгородському замку мешкає примара. Опівночі юна діва в білій сукні виходить на пошуки свого коханого…
Ужгородський замок вкритий романтикою і дихає історією. По приїзді до Ужгорода в кінці квітня - початку травня, Ви по-справжньому оцінуєте велич замка і приголомшиву красу Ужгорода, що потопає в квітах сакуры і магнолії. Такого видовища Ви не побичите ніде в Україні. Ужгородський замок і чудове старе місто зкорять Ваше серце назавжди.
источник

На території замка є колодязь, зовні невиразний, зсередини дуже красивий. Як це часто буває, і тут існує ймовірність того, що колодязь виконає бажання, яке йому треба прошепотіти.

Вартість відвідування замка-фортеці: 15 гривень з дорослого, 5 гривень за фото і відеозьомку (ікони та зброю фтографувати заборонено).
Практично всі експозиції (музеї: писанок, музичних інструментів, народного одягу, зброї, природи Закарпаття, історії духовної семінарії, історії Ужгорода та інші) включено до вартості вхідного квитка. Тільки вхід до казематів, де знаходиться камера тортур, сплачується додатково - 5 грн з дорослого, 2 гривні з дитини.

Також можна відвідати дегустаційну залу, яка знаходиться на території замку. Дегустація восьми сортів вин коштує 46 гривень з людини.

Закарпатський музей народної архітектури і побуту (Ужгородський скансен) – відомий туристичний об'єкт, який заслуговано вважається прикрасою Ужгорода.  Він розмістився на схилі Замковоі гори. Площа музея складає больше 5 га. Тут зібрані зразки сільської архітектури з різних районів Закарпаття.

На території Закарпатської області завжди поруч мешкали різні народи, кожен з яких будував житло і облаштовував побут відповидно до національних традицій. В Закарпатському музеї народної архітектури та побуту можна ознайомитись з домівками та садибами русинів, румун, угорців, гуцулів, лемків и бойків. В цьому і полягає головна відмінність музея – завдяки багатонаціональності населення області музей виглядає незвичайно, оскільки кожна садиба колоритна по-своєму.
Серед об'ектів, які з любов'ю зібрані і розміщені в музеї - кузня, корчма і школа. Тут представлено 6 житлових аутентичних домівок 18-19 ст., 7 селянських садиб. В кожному об'єкті експозиції збережений інтер'єр, представлено багато зразків домашніх речей, виготовлених місцевими майстрами - гончарами, ковалями, різникми по дереву, ткачами и вишивальницями.

Родзинкою експозиції Закарпатського музея народної архітектури та побуту беззаперечно є дерев'яна церква Святого Архангела Михаїла – унікальна культова споруда 1777 року з села Шелестове. В 1970 р. її відреставрували і перевезли в Ужгородський скансен. Вона збудована з дубових бревен в стилі лемківського бароко, відмінною рисою якогї є дуже висока витончена дзвінниця. Висота церкви з дзвінницею складає 22 метри.

Всього на території України зберіглося тільки дві лемківські дерев'яні церкви. Церква дуже красива, в останні роки вона поступово починає використовуватись за безпосереднім призначенням. В релігійні свята тут йдуть служби, а молодята мають змогу обвінчатися.
В Закарпатському музеї народної ахітектури та побуту можна провести не одну годину, цікаво буде усім - і дітям, і дорослим. Гарне місце, яке дихає любов'ю до архітектури та історії рідного краю.

За матеріалами сайту nationaltravel.com.ua
Сезон роботи: увесь рік з 10:00 до 18:00, вихідний: вівторок.
Вхід коштує 10 гривень.

Дитячу залізницю в Ужгороді ще називають Малою Закарпатською. Вона одна з 14 ДЗ України і найкоротша з них - 1100 метрів.

Відкрита у 1947 р., збудована двома роками раніше. За легендою радянських часів збудована на кошти від збору пионерами металобрухту. Початково дві станції дороги називались "Сталінська" і "Парк", перша згодом перейменована на "Піонерську". При ДЗ діє навчальний пункт, де юні покоління вивчають залізничну справу. В перші часи після відкриття на дорозі бів паровоз і два дерев'яні вагончика, згодом додалися польські вагони для вузькоколійки і тепловоз. В 1960-х рр. все це було списано і замінено кількома тепловозами і іншими вагонами.

Дорогу спіткали прикрощі, її закривали, вона страждала від повеней. Але у 2009 році її реконстрюювали і в черговий раз відкрили. Графік работи з 10:00 до 19:00.