За 3-х км від м. Берегове в напрямку Вилок – Виноградова, обігнувши один з пагорбів вулканічного нагір'я, розкинулося село Мужієво. На в'їзді в село праворуч можна побачити у 200-ах м від шосе руїни однієї з красивіших готичних споруд Закарпаття – костулу 14 ст.
В 16 ст. споруду було перебудовано, а в 1657 р. было зруйновано поляками.
Будівля складається з нефа и абсиди, раз'єднує їх напівкругла романська «триумфальная» арка. Передній фасад костелу утворює монументальная стрільчаста арка порталу і гостроверхий фронтон. В плані споруда являє собою два об'ємних прямокутника. Будівельники цього храму виявили вміння бездоганної обробки каміння, долаючи його інертність та нерухомість. Тонкість профілювання валків порталу, динамізм їх ліній, витонченічть декору вікон в поєднанні з виключною майстерністю кладки мурів змушують забути про те, що це тільки остов колишньої прекрасної споруди.
На початку 1920-х рр. на стінах костелу ще були залишки фресок, над аркою можна було розрізнити лік Спасителя, а по боках – ліки святих. Зараз цього вже нема.
Джерело.

Архітектурний пам'ятник (руїни костелу) – ранній приклад кам'яного готичного будівництва на Закарпатті.

Бронеплатформа була частиною бронепотяга, збудованого у 1918 р. Пам'ятник на четь бойових подвигів робочих Брянського і трубного заводів у роки Громадянської війни 1918-1920 рр. Встановлена у 1932 р. На фото 2002 р. вона пофарбована в зелений колір, а ось в 2011 р. - вже у коричневий. 
Джерело

Про бронепотяги слід читати тут.

А ось фото всередині та знизу.

В мальовничій місцевості у підніжжя гори за високою кованою огорожею і зеленою тінню розлогих дерев ховається один з самих дорогоцінних скарбів Берегового – замок графа Шенборна, збудований в кінці XIX ст. Ця велична і романтична пам'ятка вже більш століття притягує увагу всіх гостей міста.
Висока і струнка будівля з гострою вежею складає враження справжнього середвічного замку – це прикраса міста і його гордість.
Власники Берегово з XVIII ст.  - Шенборни завжди обирали для своїх резиденцій тільки кращі угіддя і створювали навколо маєтків прекрасні парки. Не є винятком і замок в старовинному угорському містечку. Його будували на століття: високі могутні міри, спрямована в небо романтична вежа – все в кращіх традиціях замкового будівництва, як з казкових малюнків. Замок Шенборна був літньою резиденцією роду, сюди шляхетні особи приїжджали  відпочити, полювати, влаштовувати прийоми і бали, але XX століття внесло свої корективи в його долю.
В 1913 р. в замку розташували вине господарство, що у 1920-м р. стало власністю чехословацького союзу виноробів, а в 1954 р. замок «перекваліфікували» у Берегіовський винзавод. Хоча, цей період в історії замка Шенборна був доволі важливим: на заводі вироблялись прекрасні вина, які прославили на весь СРСР і зробили відомими завод та історичну споруду: «Троянда Закарпаття», «Променисте», «Берегівське». Сьогодні через невідомим причинам завод практично припинив виробництво, а потрапити на територію замку неможливо.
Краса і величність  цієї пам'ятки Закарпаття, безумовно, гідні загальної уваги. Зараз замком Шенборна можна милуватись тільки здалеку, але навіть так він вражає.
Чимало архітектурних пам'яток України проходили через важкі періоди, але ці періоди завжди минали. Любов мешканців міста, повага до його історії, безумовно, приведуть до того, що найкрасивіший замок Шенборна, знаменитий Берегівський винзавод буде знов відкритий для всіх охосих помилуватись прекрасною архітектурою старовинного сміста і скуштувати ароматних берегівських вин.
Джерело

На ганку будівлі школи № 77 по вул. Нєстєрова, 29 разміщені три пам'ятні дошки з граніта з гравіюванням.

В 1940 р. по всьому Радянському Союзу відкрили 20 спецшкіл ВПС, куди приймали дітей військовослужбовців, а згодом дітей, батьки яких загинули під час Великої Вітчизняної війни, сиріт. П'ять з цих шкіл розташувались в Україні (Одеса - № 14, Харків - № 16, Київ - № 13, Ворошиловград - № 19, Дніпропетровськ - № 15). До війни школа ВПС знаходилась в будівлі сьогоднішньої СШ № 23. Після повернення з евакуації в 1944 р. змінила дислокацію - будівля СШ № 77.
За 14 років роботы спецшкола випустила 40 тисяч учнів. Чимало випускників загинули смертю хоробрих у роки ВДругої Свитової, 2548-ми присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них - генерал-лейтенант Анатолій Брандис, двічи Герой Радянського Союзу. 
Не всі випускники стали льотчиками, але більшість обрали військовий шлях.
Викладались такі дисціпліни, як логіка, психологія, теорія літака, астрономія – готували до майбутньої роботи грунтовно. А форма у курсантів була така красива, що всі дівчата на танцмайданчиках звертали увагу на них.
Щороку в останню неділю вересня специ-випускнки школи збираються в стінах школи на зустріч з юністю. Спілкуються, діляться споминами, співають улюблені пісні. Ці зустрічі їм дорогі. Раніше на них збиралась не одна сотня людей, приїзжали з усіх куточків Украіни, Білорусі, Прибалтики, Росії, Грузії. Зараз ряди значно порідшали, і причиною того не стількт кордони, скільки вік учасників...
За роки цих зустрічей у ветеранів склались тісні стосунки з педагогами і учнями школи, ветерани допомагають їм навіть у вирішенні побутових питань. Так, нещодавна вони спилили на території школи старі, негожі дерева, заасфальтували двір. Сивоголові впускники - постійні гості учнів: проводять уроки мужності, беруть активну участь в житті школи. Тут працює музей Дніпропетровської школи ВПС, де зібрані унікальні фотографії, спомини випускників, їх форма, атрибутика. В 2010 р. музею виповнилось рівно чверть століття...
Джерела 1, 2, 3.


Дошку відкрито у вересні 2010 р.
Детальніше про Брандиса А.Я. читайте тут: shukach.com/ru/node/2033.

 
Радченко Олександр Петрович, сержант, командир танка, народився 15.5.1962 в м. Узин Київської обл. УРСР. Українец.
В ЗС СРСР призваний 3.7.1980 Ленінським РВК м. Дніпропетровськ УРСР.
В Республіці Афганістан з грудня 1980.
20.8.1981 танк, яким він командував, під час маршу був підбитий бунтівниками з гранатомету. Радченко отримав важке поранення в голову та груди і через велику втрату крові за кілька годин помер.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований на Сурсько-Литовскому кладовищі Дніпропетровська.
Його ім'я занесено на меморіалу плиту пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам Дніпропетровщини, що загинули в Афганістані.
Джерело.

Єврейське населення міста Берегове завжди було чиельним і займалось, переважно, сільським господарством, тваринництвом, утримувало постоялі двори. Згідно до історичних даних, ще у 1880 р. в Береговому мешкало 1795 євреїв. З розвитком економіки та промисловості, берегівські євреї стали володіти цегельними та деревообробними заводами, млинами та іншими артелями. Їм також належало багато торговельних установ. На початок Другої Світової війні в Береговому було два діючих будинки зібрань (синагоги), ритуальний басейн для обмивання (миква), єврейська релігійна початкова школа (хедер) і ще три молитовних будинки. В теперішній час в місті є одна діюча синагога і діюче кладовище кладбище, про яке піклується і оберігає єврейська громада міста. В інших селах Берегівского района кладовища закриті. 
Старе єврейське кладовище в місті Берегове красиве і доглянуте. Розташоване воно поряд з християнським кладовищем і відмежоване від нього високим кам'яним парканом. На території багато зберігшихся могил з надгробними плитами. Є навіть декілька невеличких склепів.
Вхід на кладовище вільний. Дозволено користуватись фотоапаратом. Тільки поводити себе треба належно. 

Традиційно матеріалом для виготовлення надгроб'я могили єврея слугував камінь. За межами Ізраїля надгроб'я зазвичай встановлюють та освячують через 12 місяців після погребіння. В самому ж Ізраїлі - на 30-й день. Ашкеназьські надгроб'я, в більшості соїй, встановлюють вертикально, а сефардські - горизонтально. Ашкенарди і Сефарди - суб'єтнічні групы євреїв. На могилах праведників прийнято споруджувати шатри з приміщенням для зажигання свічок та читання псалмів.
Надгроб'я багатьох єврейських могил відрізняються богатством декору й різноманіттям символіки. За століття сформувалась окрема символьна мова, що вказує належність могили. Наприклад, кисті рук в традиційному багословляючому жесті говорять про те, що це могила кохена (священника з роду нащадків Аарона). Старовинні музичні інструменти або кувшин - могила левіта (представника коліна Левія, з яких набирались служителі храмів: півчі, музики, сторожа). Стадо без пастуха, відкрита книга або декілька корінців книг з назвами - могила раввіна або автора релігійних творів. Гусяче перо - переписник священних текстів. Ножиці - кравець. Ланцюжок або прикраси - ювелір. Коробка або кружка для пожертв, рука, що дає милостиню, вказували на щедрість покійного або на те, що він «габбай» (людина, що відала в громаді організаційними та грошовими справами). Руки над запаленими свічками або запалені свічки в суботніх підсвічниках - могила жінки.
Зображення тварин на надгроб'ях слугували знаками власних імен. Наприклад, лев - Лейб (Ар'е) або Ієхуда, олень - Хірш (Цві), голуб - Іона, риба - Фішл, птах - Фейга (Циппора) і т.д. Сам факт смерті теж обозначався певним символом: розбиті сосуд або човен, надламана свіча, перевернутий загаслий світильник, впавша корона. На надгроб'ях жінки - рука, зламана гілка; кількість плодів на цій гілці вказувало на кількість дітей вмерлої. На дівочих надгороб'ях кількість квітів відповідало прожитим рокам.
Більш половини «молодих» могил на Берегівському кладовищі витримані в доволі строгому стилі, без візирунків та декору -  тільки тексти і поліроване каміння. 
Использован материал с сайта  TOUR.UZHGOROD.UA

Палац князя Габора Бетлена або Графський двір – старовинніша світська будівля в Береговому, дивуюча не стільки зовні, скільки своєю історією. Він був збудований за велінням і належав трансильванському князю Бетлену, який у 1620-1621 рр. був королем Угорщини. Сьогодні відвідування палацу цікаве ще й тому, що в ньому розміщено Історико-етнографічний музей «Берегівщина». Поєднуючи в собі багату історію та чікавійший музей, Графський двір являє собою одну з самых привабливих для гостей Берегового пам'яток.
В місці, де здіймається палац Г. Бетлена, з 1327 по 1556 рр. існував монастир жорстокішого монашеського ордена, в веденння якого в средньовіччія була передана Інквізиція – Домініканського. Монастир було зруйновано реформаторами, не минулой  й століття, і на його місці в 1629 р. було зведено нова, більш світла за суттю споруда – резиденція Бетлена, про що свідчить напис на фасаді «Бетлен, 1629».
Історики говорять про цю пам'ятку Закарпаття як про єдину в Береговому будівлю, що відноситься до оборонного замкового стилю. Графський двір (палац князя Габора Бетлена), узявший за основу барокко невідомий архітектор спорудив комплекс, складений з житлової і двох господарських будівель – конюшні і каретної з зерносховищем. Й сьогодні усі будівлі на території Графського двору разміщені відносно одна одної так, як це було на початку XVII ст., утворюючи напівзамкнуте подвірйя у формі прямокутника.
Сьогодні, дивлячись на Графський двір важко назвати його спорудою замкового типу, але до 1970-х рр., коли, були прибрані призначені для укріплення контрфорси на кутах будівлі, його захисна функція була більш очевидною. Приземкуватий одноповерховий палац був колись більш значний, масивним, демонтаж контрфорсів привів не тільки до остаточної втрати оборонно-замкових рис, але й до збільшення навантаження на мури, через що вони стали руйнуватись. Практично єдиною декоративною деталлю фасаду палацу є збудований вже при графі Шенборні під час реконструкції 1857 р. портик з шістю колонами в стилі єпохи Ренесансу. А найбільшиу цікавість являють підвали в готичному стилі з високими портиками часів монастиря. В них більш за все відчувається дух средньовіччя, його аутентична атмосфера, мрачність. В 2011 р. в них було ввідкрито музей виноробства.
З 2002 р. в палаці Графського двору працює музей «Берегіщина», в колекції якого більш 1100 експонатів, розміщених в чотирьох залах музею. В хронологічній послідовності експозиція знайомить гостей музея з історією Берегівщины, починаючи з давньої доби, продовжуючи предметами побуду мешканців краю і виноробством, закінчуючи виставкою картин місцевого скульптора й художника Й. Гарані. В колекції музея багато рідких експонатів: предметів римського періоду, реліквій часів Ф. Ракоці, Першої світової війни.
Джерело

У музея є своя властива і нелегка історія. 
В 1964 р. в маленькій шкільній кімнаті було відкрито виставку колекції Ференца Горвата, який з 1930-х рр. пристрастно збирав археологічні цінності, знайдені під час будівництва залізниці. Це знаряддя праці первісної людини, фрагменти кераміки, бронзові речі та ін. Особистої уваги заслуговує нумізматична колекція, в якій нараховується 224 монети. 
мМісцезнаходження музея змінювалось в залежності від перебування місцевої влади, а в 1989 р. музей припинив своє існування. Колекція експонатів була майже повністю втрачена через непрофесійне зберігання.
Музей Берегівщини в такому вигляді, в якому він є зараз, було відкрито 30 березня 2002 р. в старовиннішому приміщенні Берегового - палаці графа Габора Бетлена.
Робота над створенням музея була розпочата при наявності 42 експонатів, зараз їх більше 2000. Розширенню експозицій музея допомогають мешканці маста та району, а також подвижницька діяльність директора музея Івана Шепи.
У виставкових залах тдотримано хронологічного принципу разміщення експозиції. 
Особливо цікавими є експонати римського періоду історії краю - фрагмент печі для обжигу керамічних виробів, форми для виготовлення металевих предметів. 
В музеї зберігається багато реліквій часів Ференца Ракоці ІІ. 
Значною за кількістю експонатів є колекція, яка знайомить з історією Берегового часів Першої світової війни і 1930-х рр.. 
Вражає різноманіттям експонатів і етнографічна зала музею - глечики, кухлі, дерев'яні і кам'яні сільськогосподарські знаряддя, рубелі, кужелі, прядки з різних порід дерев. 
Поповнює колекцію музея його засновник, директор Іван Шепа, який колекціонує старовинні чугунні печі, відлиті на заводах Закарпаття. 6 таких печей з приватної колекції знаходяться в приміщенні музею як експонати тимчасової виставки. 
Окрема експозиція присвячена співачці угорської оперетти зі світовим ім'ям - Шарі Федак, яка народилась й мешкала деякий час в Береговому. 
На стінах коридору музея можна побачити колекцію монет й паперових грошових державних знаків. 
Ону з залів прикрашають 35 живописних полотен Берегівського художника Йожефа Гарані, подарованих автором рідному місту. 
В 2003 р. з нагоди 300-річчя визвольної війни під проводом Ракоці Ференца ІІ угорський музей міста Шарошпатак подарував Берегівському музею 18 полотен зображення замків, в яких перебував ватажок куруців.
Джерело