Пам'ятник козаку Рігу

До дня міста 28 травня 2011р урочисто відкрили пам'ятник козаку Рігу. За бажанням благодійників з Дзержинського району, пам'ятник легендарному засновнику міста було встановлено не в Центрально-Міському районі, біля впадіння Саксагані в Інгулець (де і розташована найстаріша історична частина міста), а саме в Дзержинському районі міста.

Пам'ятник поставили на 62-тонний моноліт залізної руди, який не так давно був доставлений з кар'єру «АрселорМіталл Кривий Ріг» на площу перед міськвиконкомом. Скульптура відображає той момент, коли бравий вояка Ріг зійшов з коня, і тримає його за вуздечку. Козак був відлитий у приватній майстерні відомого українського скульптора Олега Пінчука. Загальна вага скульптури - 3 тонни.

Скульптуру козака Ріга її автор, відомий криворізький скульптор Олександр Васякіна, виготовив ще в 1991 році на замовлення тодішнього мера Григорія Гутовского. Міський голова навіть встиг розрахуватися з художником за роботу, а встановити - ні.

Гіпсовий макет пам'ятника простояв у підвалі 20 років. На виставці, приуроченій до 85 річчя Олександра Васякіна з проектом пам'ятника Рігу ознайомився нинішній градоначальник Юрій Вілкул. Він і вирішив поставити скульптуру засновнику м.Кривий Ріг.

Источник

Биография

Микола Іванович народився в Москві в 1810 році, в сім'ї військового скарбника, майора Івана Івановича Пирогова (1772 - 1825). Чотирнадцятирічним хлопчиком поступив на медичний факультет Московського університету. Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності Пирогов готувався в університеті міста Тарту (Естонія). У той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію і у віці лише двадцяти шести років його було обрано професором Дерптського (нині Тартуський університет). Через кілька років Пирогов був запрошений до Петербурга, де очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені; крім того, Пирогів розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один з таких прийомів досі називається «операцією Пирогова».

В пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогів це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогів видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.

У 1847 році виїхав на Кавказ в діючу армію, він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою, що застосовувалися раніше лубки. Тут же, в аулі Салти, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10 тис. операцій під ефірним наркозом.

 Кримська війна

У 1855 році, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогів вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, давши початок ощадної тактиці лікування поранень кінцівок і позбавивши багатьох солдатів і офіцерів від ампутації. Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогов керував навчанням і роботою сестер Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя. Це теж було нововведенням на ті часи.

Найважливішою заслугою Пірогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Метод цей полягає в тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інші, з легшими пораненнями, евакуювалися вглиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях . Тому Пирогів справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військово-польова хірургія.

 Пізні роки

Незважаючи на героїчну оборону, Севастополь був узятий облягають, і Кримська війна була програна Росією. Повернувшись до Петербургу, Пирогов на прийомі в Олександра II розповів імператору про проблеми у військах, а також про загальну відсталості російської армії та її озброєння. Цар не став прислухатися до Пирогову. З цього моменту Микола Іванович впав в немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського навчальних округів. Пирогов спробував реформувати систему шкільної освіти, його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду. Десять років по тому, після замаху на Олександра II, Пирогова взагалі звільнили з державної служби навіть без права на пенсію.

У розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій. До цього часу Пирогов уже був членом кількох іноземних академій. Відносно надовго Пирогів лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час франко-пруської війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877-1878 роках - вже в досить літньому віці - кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.

 Діяльність у Російсько-турецькій війні 1877-1878 років

Коли імператор Олександр II відвідав Болгарію в серпні 1877 року, під час російсько-турецької війни, він згадав про Пирогові як про незрівнянному хірурга і кращому організатора медичної служби на фронті. Незважаючи на свій похилий вік (тоді Пирогову справдилися вже 67 років), Микола Іванович погодився відправитися до Болгарії за умови, що йому буде надана повна свобода дій. Його бажання було задоволено, і 10 жовтня 1877 Пирогов прибув до Болгарії, в село Горна-Студіо, недалеко від Плевни, де розташовувалася головна квартира російського командування.

Пирогов організував лікування солдатів, догляд за пораненими та хворими у військових лікарнях у Свіштове, Згалеве, Болгарене, Горна-Студіо, Велико-Тирново, Бохот, Бяла, Пльовне. З 10 жовтня по 17 грудня 1877 Пирогов проїхав понад 700 км на бричці та санях, по території в 12 000 кв. км., зайнятої російськими між річками Віт і Янтра. Микола Іванович відвідав 11 російських військово-тимчасових лікарень, 10 дивізійних лазаретів і 3 аптечних складу, дислокованих в 22 різних населених пунктах. За цей час він займався лікуванням і оперував як російських солдатів, так і багатьох болгар.

Остання визнання

У 1881 році М. І. Пирогов став п'ятим почесним громадянином Москви «в зв'язку з п'ятдесятирічної трудовою діяльністю на ниві освіти, науки і громадянськості ».

Хвороба, смерть і бальзамація

На початку 1881 року Пирогов звернув увагу на біль і подразнення на слизовій твердого піднебіння, 24 травня 1881 Н. В. Скліфосовський встановив наявність раку верхньої щелепи. Помер М. І. Пирогов в 20 год 25 хв 23 листопада 1881. в с. Вишня, нині частина Вінниці.

Тіло Пирогова було забальзамовано його лікуючим лікарем Д. І. Виводцевим з використанням новоразработанного ним методу, і поховано в мавзолеї в селі Вишня під Вінницею. В кінці 1920-х років в склепі побували грабіжники, які пошкодили кришку саркофага, викрали шпагу Пирогова (подарунок Франца Йосифа) і натільний хрест. Під час Другої світової війни, при відступі радянських військ, саркофаг з тілом Пирогова був схований у землі, при цьому пошкоджений, що призвело до псування тіла, згодом підданого реставрації та повторного бальзамування.

Офіційно гробниця Пирогова іменується «церква-некрополь », тіло знаходиться нижче рівня землі в крипті - цокольному поверсі православного храму, в заскленому саркофазі, до якого можливий доступ бажаючих віддати данину поваги пам'яті великого вченого.

Вінницький ботанічний сад "Поділля" одне з найкрасивіших природних місць Вінниці. Існує безліч рідкісних рослин. Одне з улюблених місць вінничан відпочити від міської суєти.

18 вересня 2004 Кіровоград поповнився новим пам'ятником. Була встановлена ​​скульптура ангела-хранителя Кіровограда та Україні на честь 2000-річчя Різдва Христового та 250-річчя Кіровограда. Пам'ятник встановили у місті на площі Незалежності.

Відкривав пам'ятник Віктор Янукович, який у ті часи був прем'єр-міністром України. Ось що про це пише джерело:

Прем'єр-міністр України, який перебуває з одноденною робочою поїздкою в Кіровоградській області, взяв участь в урочистому відкритті пам'ятника Ангелу-хранителю Кіровограда.

Звертаючись до жителів міста, Віктор Янукович висловив побажання, щоб "ви завжди вірили в свої сили і повірили в те, що ми разом з вами можемо подолати всі перешкоди, які стоять сьогодні перед Україною ".

Пам'ятник Ангелу-хранителю являє собою 3-метрову бронзову фігуру ангела на 9-метрової гранітній колоні. У 1997 році проект пам'ятника був погоджений міським та обласним містобудівними радами, а також художньо-експертною радою Міністерства культури і мистецтв України. Монтаж гранітної колони здійснювало за свої гроші акціонерне товариство "Кіровоградграніт", а установку бронзової скульптури і елементів декору пам'ятника - КВТК "Художник ".

Ідея пам'ятника - Василь Мухін, скульптор Анатолій Гончар, архітектор Віталій Кривенко.

Сто років тому місце, де зараз знаходиться пам'ятник, було окраїною Єлисаветграда і називалося Ярмарковій горою. На горі стояла водонапірна башта, а на великій площі поряд регулярно відбувалися ярмарки.

Битва на Желтых Водах или «Битва под Желтыми Водами»

Командувач польського війська вирішив задушити в зародку козацький бунт, очолюваний шляхтичем з-під Чигирина Богданом Хмельницьким.  Доходили чутки, що засів на запоріжжя, він планує спільний похід з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ в Україні. 21 квітня 1648 Стефан Потоцький на чолі карального загону з майже 2500 реєстрових козаків, які перебували на платній службі у Речі Посполитої, і близько 1500 жовнірів з королівського (кварцяного) війська вирушив у степ. Решта реєстровики, а також загону драгунів - разом 1200 душ - вирушили по Дніпру на байдарках.

Близько фортеці Кодак, в околицях нинішнього Дніпропетровська, обидва загони повинні були з'єднатися. А далі разом з Кодакскім гарнізоном великий каральний корпус повинен був "пройти степи і ліси, зруйнувати вщент мерзенне скопище козаків і привести зачинщиків в до праведного скарбниці", як було відзначено в наказі. Кінцевий пункт - Микитин Ріг на місці нинішнього райцентру Нікополь, де тоді була розташована Запорізька Січ.

29 квітня в урочищі Жовті Води, на кордоні сучасних Дніпропетровської та Кіровоградської областей, шлях загонам Потоцького-молодшого перепинило дев'яти-тисячному козацько-татарське військо. Пролунало "алла", і першими з'явилися татари перекопського мурзи Тугай-бея.
Після перших зіткнень з уже збройними татарськими роз'їздами поляки змушені були стати табором. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвезли гармати, порох і почали наступ. Але у поляків була сильніша артилерія, і вони відбили напад. Тоді повстанці оточили польський табір, почали його обстрілювати та час від часу йшли приступом. 30 квітня козацька піхота за підтримки кінних татар Тугай-бея почала новий наступ. У поляків на вежах було 10 гармат. У Хмельницького тільки три - фальконети малого калібру. З такою силою захопити польський табір було неможливо.

Хмельницький знав, що по Дніпру проти нього йдуть не тільки поляки, а й реєстрові козаки. Знав він і тогочасну приказку: "Воювати козаками проти козаків - все одно, що вовком орати". Тому коли під вечір 3 травня реєстровці пристали до берега біля сучасного села Дніпровокамьянка Верхньодніпровського району Дніпропетровщини, Хмельницький вирушив до них для розмови. Після цього реєстрові козаки перейшли на бік повстанців. Перебили своїх начальників, а їхні тіла покидали в Дніпро. Старшим замість цього обрали Філона Джалалія.

Перебіжчики демонстративно пройшли повз табір Потоцького-молодшого, дали вітальний залп із самопалів на честь Хмельницького і вступили в його табір. Під впливом цього демаршу реєстрові козаки з обложеного табору також перейшли на бік повсталих. А під час однієї з атак так само вчинили і 200 драгунів, набрані з українських селян піхотинці, одягнені і озброєні на німецький лад. Козацько-татарське військо тепер збільшилася до 13-15 тис. чоловік. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший домовилися, що поляки передають козакам всю артилерію з порохом і клейноди, а їм дають можливість відступити.

Вночі 15 травня польське військо почало марш до урочища Княжі Байраки в похідно-бойовому порядку: великим, порожнім всередині кінним чотирикутником, готовим до раптової атаки з кожного боку. Татарська кіннота постійно здійснювала напади, але польське військо зуміло просунутися на 8-12 км.

В татарській поемі XVII ст. згадується, що з польського табору вислали до головних сил пса-листоноші з проханням про допомогу: "Син Потоцького, не маючи відомостей про батька, послав туди дресированої собакою лист. Але пса зловили, листа перехопили. Собаку відправили назад".

Тугай-бей не рахувався з угодою і хотів серйозного бою. На світанку 16 травня Богдан Хмельницький ввів у бій козацьку піхоту. Проти рухомого польського табору вона застосувала артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Далі козаки перекопали шлях і зупинили хід польського війська. У першій половині дня поляки були розгромлені. "Густо падав труп, все пішло в ясир", - свідчив згодом учасник битви. Татарськими бранцями стали майже 3 тис. поляків.

Стефан Потоцький був важко поранений з рушниці в ліву руку. На четвертий день, 19 травня, він помер від гангрени в степу в Криму.

У листі до московського царя Олексія Михайловича від 8 червня 1648 гетьман Богдан Хмельницький хвалився: "Господь Бог допоміг нам подолати (поляків) на Жовтій Воді, в полі, посеред дороги запорозької". Так почалася жорстока визвольна війна, яку народ згодом назве Хмельниччиною.
РІЧКУ Офарблюють ЗАЛІЗНА РУДА

Жовтими Водами здавна називали густо поросле очеретом урочище в долині річки Жовтої - лівої притоки Інгулу. Розташоване воно було посеред Дикого поля на перетині двох степових шляхів - Чорного, татарського, і Нікітінського, січового. У запорізьких козаків, тут були свої зимівлі, і вони називали це місце швидше за все через колір води в річці. Омиваючи виходи залізної руди, вона набувала жовтувате забарвлення. Татари урочищі називали "Сари су" - Жовта Вода.

Перше поселення там з'явилося в середині XVIІ ст. - Спочатку хутір запорізьких козаків, а потім село Жовте. В кінці XIX ст., Коли в басейні річки почали розробляти багаті поклади залізних руд, неподалік було засновано селище Жовта Ріка. У 1950-му там виявили і запаси уранових руд. Місцевий гірничо-збагачувальний комбінат до сих пір займається їхнім видобутком і збагаченням. 22 травня 1957 смт Жовта Ріка було перейменоване в місто Жовті Води.

Історик Іван Стороженко з Дніпропетровська вважає, що точне місце битви 29 квітня - 16 травня 1648 знаходиться на північ від райцентру П'ятихатки на Дніпропетровщині. Розгром польського війська 16 травня стався в районі нинішніх сіл Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області та Холодіївка і Григорівка П'ятихатського району Дніпропетровщини. Ставка Богдана Хмельницького була тоді в Княжих Байраках - близько теперішньої Григорівки. Це підтверджують аерознімків території та археологічні знахідки. Тому правильніше, на думку дослідника, вживати термін "битва на Жовтих Водах", а не "під Жовтими Водами".
Володимир Пришляк

СИМВОЛ ПЕРЕМОГИ НА ЖОВТИХ ВОДАХ

На одной из гранитных глыб отчеканен герб гетмана Богдана Хмельницкого, на второй - герб крымскотатарского рода Гиреев. Стилизованный украинский рушник логически превращается в боевое знамя - символ воинской доблести и союза запорожского казачества и крымскотатарского войска, одержавших на Желтых Водах легендарную победу.

Виступаючи на відкритті пам'ятника, військовий історик, лауреат премії імені Д. Яворницького Іван Стороженко зазначив: «Ми пишаємося, що маємо друзів, які надали нашому народу військову допомогу, підтримали наші національні інтереси. Одним з них був Тугай-бей - палкий прихильник створення української козацької автономії, дружній Криму. Створюючи соборну Україну, ми повинні подбати про долю багатостраждального кримськотатарського народу, допомогти йому відродити осквернені святині, відновити історичну справедливість в українсько-кримськотатарських стосунках ».
Володимир Платонов

Джерело схеми   Джерело тексту  Джерело

Криворізький місьский історико-краєзнавчий музей

Криворізький міський історико-краєзнавчий музей був відкритий в 1960 році.
Експозиція музею висвітлює природу місцевого краю, історію Криворіжжя від кам'яного століття до сьогодення.
У колекції Криворізького міського історико-краєзнавчого музею налічується понад 54 тисячі експонатів:

• природні і археологічні колекції,
• етнографічні та нумізматичні матеріали,
• твори образотворчого та народно-прикладного мистецтва,
• фотографії,\
• документи з історії Криворіжжя.

У Криворізькому краєзнавчому музеї регулярно організовуються виставки історичного та мистецтвознавчого характеру. Музей працює щодня: з 9.30 до 17.00, вихідний - п'ятниця, санітарний день - останній понеділок місяця.

В музеї