Храм Христа Спасителя, також Свято-Хрестовоздвиженський православний кафедральний собор - храм в Ужгороді, який належить Українській православній церкві Московського патріархату. Знаходиться на майдані Кирила і Мефодія. Спорудження храму було закінчено у 2000 р. Настоятелем храма є протоієрей Дмитро Сидор, голова Сойма підкарпатських русинів.

Храм, висота якого 60 м, складається з нижнього Хрестовоздвиженського храму і верхнього храму Христа Спасителя. Вміщує 5000 людей, на богослужіння щотижня збираються до 4000 вірян. При храмі є конференц-зала на 300 місць, благочинна їдальня на 100 відвідувачів.

В 2008 р. в храмі відбувся обшук працівниками СБУ у підозрі причетності закладу до сепаратизму.
Джерело

Стара будівля вокзалу в Ужгороді була зведена у 1903-1905 рр. В 2004 р. будівля була перебудована, до старої частини додалась нова, з'явилась вежа з часами, зроблений прекрасний ремонт - вокзал став нагадувати маленький замок.

За добу вокзал може обслугувати 2100 пасажирів. Є дві платформи загальною площею 19 тис. м², до яких можна потрапити тонелем.
Залізничний вузел станції Ужгород складається з окрепих парків (станцій): Ужгород-1 (пасажирський), Ужгород-2, Ужгород-3, Павлове, Доманинці, вантажний двір Доманинці.
Станція Ужгород має пряме залізничне сполучення з Києвом, Харковом, Вінницею, Симферополем, Львовом. В міжнародному сполученні Прага, Будапешт, Братислава, Белград, Рим.
Шикарним вокзалом ужгородці зобов'язані Георгію Миколайовичу Кірпі - Міністру транспорту Україны (нині покійному). Він багато зробив і багато чого не встиг. Георгія Кірпу знайдено мертвим, з простріленою головою, ввечорі 27 грудня 2004 р. на своїй дачі в селищі Бортничі під Києвом. Офіційна версія - самогубство.
20 липня 2007 р. в будівлі вокзалу було відкрито міні-музей Кірпи. Встановлено бюст з білого мармура в давньогрецькому стилі, серед експонатів - нагороди, годинник, ручка, форменна одежда.

Зовні на будівлі висить меморіальна дошка.

Сьогодні ужгородський вокзал вважається одним з найкращих в Європі.

На околиці Ужгорода в мікрорайоні Горяни знаходиться прекрасна старовинна будівля, відома не тільки в межах України, але й по всій Європі.
Горянська ротонда (церков Святої Ганни) недарма вважається однією з найцінніших карпатських реліквій. Старовинний храм округлої форми бів збудований у 12 або 13 ст. в фортеці, яка до сьогодення не зберіглась.
Церков Святої Ганни – не проста пам'ятка, це справжній пам'ятник історії і архітектури, аналогів якому в Центральній Європі немає.
Всередені храму частково збереглися старовинні фрески в стилі раннього Ренесансу за однією з версій виконаних майстрами школи Джотто. Вікна виконані в романському і готичному стилях.
Хоча ротонда декілька разів реконструювалась і відновлювалась, вона зберігла первинну простоту і унікальність. Деякі мистецтвознавці вважають ротонду «родичкою» візантійских храмів.
Кожного року подивитись на церков приїздядть тиысячі туристів, але й самі ужгородці цінують цей унікальний пам'ятник – саме від Горянської ротонди починається святкування Дня міста.
источник

Уяву багатох дослідників хвилює ще одна таємниця давньої Горянської ротонди. Вище храму разташовані руїны «чи то замку, чи то укріпленого палацу», які серед народу звуть «городисько». Існують легенди, які розповідають, що тут колись існував монастир, від цього залишки оборонних валів і мурів могли належати монахам. Однак інші історики вважають їх руїнами давнього Ужгородського замку, а ротонду Св. Ганни – замковим храмом. Вперше цю думку висловив Карл Мессарош ще на початку ХХ ст. Микола Антал в 1926  р. проводив в Горянах розкопки. Посилаючись на їх результати, він зтверджував, що залишки мурів являють собою залишки давнього Ужгородського укріплення, яке він називає Ужанським Староградом (Ungovar) в супроти сучасній фортеці, яку він називав Новоградом (Ungujvar). Як доказ вірності своєї теорії він наводить знайдені тут багато років тому сотні черепів під корінням поваленого вітром горіха, - німих свідків жорстоких боїв, що колись точилися під мурами замку. Його думку поділяв Іриней Кондратович, з тією лишень відміною, що вважав Горяни другим місцезнаходженнім Ужгородського замку, а соьгоднішнє – вже третім. В багатох історичних документах тієї доби теперішній замок, і насправді звуть Новоградом, зокрема в дарчій грамоті Єгерської капітули (1248), і в дарчій грамоті Будинської капітули (1250). Цікова, що за останні 1000 років ріка Уж так часто зиінювала своє русло, щовстановити її точний напрямок в часи виникнення укріплення давнього Ужгорода практично неможливо. Разом з тим з'ясовано і зафіксовано в  історичних документах наявність великої кількості так званих мертвих русел (на угорському – morotva), якими колись бігла бурхлива ріка, а потім залишила їх, зробивши собі новий шлях. Подібне мертве русло знайдено і в Горянах.

(Примітка автора сторінки пам'ятки: перед гратами, що ведуть на територію ротонди, можна за деревами знайти стовбчик з табличкою "городище", а також залишки кам'яних мурів. Нажаль, зараз все це заросло крапивою, колючими чагарниками і перетворено місцевими на смітник.)

Горянська ротонда уникальна тим, що збудована як шестигранник. Храмів такої унікальної форми в світі одиниці. В зв'язку з цим існує цікава легенда, нібито храм може очистити від злих духів і демоничних сил, а також надати людині можливість доторкнутись до вічності. Гексограм, тобто шестигранник – давній астральний символ. Він прийшов Месопотамії в Іудею, де став символом Бога Яхве, а потім – до середньовічних християн. Майстри, що споруджували подібні будівлі в давні часи, вважали, що шестигранник символизує надприродні сили Сонця і Світла, а також Безсмерття і Вічність. Люди вірили: якщо хтось заходить до такого шестигранника, темні сили відступають.
источник

Футбол (англ. football, «ніжний м'яч») - команднмй вид спорту, в якому метою є забити м'яч в ворота супротивника ногами або іншими частинами тіла (окрім рук) більшу кількість разів, ніж команда супротивника. Зараз найпопулярніший і поширеніший вид спорту в світі.
Ігри, схожі на сучасний футбол, уснували давно у різних народів, однак перші записи правил даовані 1848 роком. Датою народження футболу вважається 1863 рік, коли було організовано першу Асоціацію футболу і складені правила, схожі на сучасні. Історія футболу почалась дуже давно. Так, наприклад, і в Єгипті, і в Германії, і в Китаї були ігри, подібні до футболу. Найвдаліша з них - гарпастум і вигадали її італійці. Але коли з'явився сучасний футбол, гарпастум було забуто. Коли англійці вигадали футбол, вони одразу стали популяризуватийо його в усіх країнах світу.
Згідно до заяви ФІФА в 2001 р. в футбол на планеті грало близька 250 мільонів людей. З них більш 20 мільонів - жінки. Зареєстровано понад 1,5 мільона команд і 300000 професійних клубів.
Існує багато різновидів футболу, в основному з меншою кількістю гравців, в тому числі футдаблбол (з двома м'ячами), пляжний футбол (на піску), футзал AMF і футзал FIFA (міні-футбол) - в залі на спеціальному покритті), дворовий футбол (на будь-якому покрытті на полях будь-якого розиіру бідь-якою кількістю людей), болотний футбол (на болоті), футбольний фрістайл (виконання всіляких финтів і трюків с м'ячем).
Джерело

Гострий шпиль дерев'яної дзвінниці здіймається над кам'яним костелом. Тільки зблизька можна розгледіти, що це не одна, а дві окремі споруди, що стоять майже поряд одна до одної - дзвінницю збудовано у XVIII ст. біля фасаду готичного костелу, який на триста років старіший. Кам'яний храм, датований XIV ст., зовні не здається чимось цікавим. Охайно вибілена невеличка однонефна церква-кирха, зведена у оборонному стилі. Однак зовнішня простота храму оманлива. Виняткову історичну і художню цінність являють вкрита розписом XVIII ст. стеля кирхи. Вона виконана з древени і подіоена на 60 квадратів (кесонів), кожний з яких розмальований стилізованим рослинним візерунком. Ім'я теслі, що створив стелю, відомо – Шандор Ференц. На одному з дерев'яних квадратів масйтер залишив зображення рубанку, а на іншому поставив дату – 1753 рік. А ось ім'я художника історія замовчує.
Особливу ефектність стелі храму надають матові чорний, білий та золотавий тони квадратів, на яких невідомий художник наніс дивовижної краси візерунки. Кожна дошка розписувалась окремо, без будь-якої системи. Однак ефект, який надає поєднання 60-тьох закінчених фрагментів в єдине ціле, дивує. Стеля чимось нагадує українську спідницю - плахту, в якій кожний квадратик сповнений національною естетикою і традиціями, несе народне бачення довкілля і духовність.
Нажаль, храм майже завжди зачинений. Більш наполегливі туристи можуть спробувати відшукати пастора або, якщо пощастить, потрапити до кирхи, коли її відчиняють для прибирання. Вже повернувшись з поїздки, мы натрапили на одному з сайтів  на підказку – хранитель ключа мешкає в будинку з зеленими воротами на центральному майдані.
Майже 13-метрова дерев'яна дзвінниця одна з найвищіх в Україні. Її архітектурні форми нагадують обороні вежі минулих столітть. Ця споруда справедливо вважається справжнім шедевром українського дерев'яного будівництва. Дзвінниця має оригінальну каркасну конструкцію, основу якої складають 16 опор і багато з'єднань і розкосів. Дослідження, проведене в наш час, підтвердило бездоганність інженерних розрахунків, використаних при спорудженні будівлі. Дзвінниця стійка, гармонічна і дуже красива. Її пропорції доволі прості: основна частина і шпиль співвідносяться 1:1, але чомусь здається, що шпиль довший. Базис шпиля прикрашений ще чотирма маленькими баштами зі шпилями. Вони контрастують з центральним шпилем і надають йому ще більшу виразність. Дивно, але така висока вежа не має фундамента - вона стоїть просто на грунті. Слід відзначити, що Четфалва сильно постраждала під час повеней 1998 і 2001 рр, більшість будинків села після лиха довелось будувати заново. Дзвінниця ж стоїт тут вже три століття. 

^{За матеіалами: karpatinfo.net.ua}

На центральному майдані в с. Четфалва розташована футуристична будівля, схожа одночасно на вігвам, сіднейський оперний театр і яйце якогось чудернацького гігантського птаха. Поруч з нею параболічна арка-дзвінниця. Все це складає ансамбль католицького храму Святого Духа, збудованого у 1998-2001 рр. Тут по черзі проводять богослужіння греко-католики і римо-католики, відтак в інтер'єрі "церкви-костела" присутні і скульптурне Розп'яття, и іконостас.

^{За матеріалами: karpatinfo.net.ua}

Село Четфалва розташоване в Берегівському районі Закарпатської області. Поруч з селом тече ріка Тиса, по якій проходить кордон з Угорщиною. В радянські часи село йменувалось Четово. Вперше згадується в 1341 р. Відстань до райцентру - 20 км автошляхом E58.
Біля повороту з траси до села, знаходиться зупинка з табличкою "Четфолво", напроти неї - пам'ятник, на якому застигли кам'яні головы. Чим керувався скульптор невідомо, але обличчя воїнів мають дуже дивні риси - якщо підійти ближче, можна впевнитись, що під касками ховаються представники Homo neanderthalensis. 

Вулиця Янова – найкоротша в Кривому Розі - її довжина сягає близька 300 метрів. Вона носить ім'я молодого революціонера, через це здається символічним саме її розташування – між вулицями Леніна і Жовтневою.
Історія завжди вчиняє по-своєму. 300-метрова вулиця, нібито ще раз нагадує нам: такою ж недовгою виявилось і саме життя Матвія Марковича Янова, який загинув приблизно отут - неподалік від тодішньої вул. Торгової (Комерційної). Це сталося в березні 1920 р., коли в бою з діючою в Криворізькому повіті бандою Шаповала були вбиті начальник карного розшуку М. Янов і декілька міліціонерів, пограбовано казначейство. Загибель молодих більшовиків схвилювала місто. Негайно організували загін з комуністів та комсомольців, який в той же день розгромив банду. В наступні дні всі бандити були впіймані і за вироком суду разстріляні. Комуністи і комсомольці вступали в частини спеціального призначення – трудове Криворіжжя активно брало участь в боротьбі проти третього походу Антанти на радянську країну. А вулиці Торговій (Комерційній), поблизу якої на 25-му році обірвалось життя робочого-більшовика, воїна і правоохоронця М. Янова, в березні того ж 1920-го вирішено було присвоїти його ім'я, про що і свідчить меморіальна дошка.

^{источник текста krivoyrog.dp.ua}

Старовинне село Бене було засноване угорцями на правому березі ріки Боржава (притока Тиси).
Свою назву село отримало від імені Бене - одного з славетних вітязів Арпада.
Біля підніжжя гори знаходився  монастир ордену тамплієрів, які стерегли переправу через ріку.
Існує декілька легенд про гору Келемен: про скари короля Зете, скарби куруцей, легенда вітязя Кодоча.
Як кажуть, на околиці села є месце, де куруци збирались під свої знамена.
Головною культовою спорудою міста і, можливо, його головним оборонним пунктом, був костел. Храм зведено у 50 метрах від русла ріки, поблизу головної дороги через село до східних районів Закарпаття. Костел збудованио в ключьовопу місці села – тут - неподалік від храму, де дорогу переходило русло ріки, було збудовано міст.
1333 р. Перше письмове згадування костела в Бене. Храм в той період належав католикам. Ймовірно, в документі йдеться не про споруду, що дойшла до сьогодення, а про інший храм (костел-попередник).
Кінець 14 ст. (за іншими джерелами – 15 ст.). Будується перший капітальний кам'яний костел.
1567 р. Село було разграбоване і зпустошене татарами. Храм також постраждав.
1593 р. Віряни села Бене, пройнявшись ідеями Реформаторства церкви, перейшли в нову віру. Католицький храм стає реформаторським.
Середина 17 ст. В 1656–1657 рр. трансильванський князь Д'єрдь II Ракоці (1621-1660) виступил союзником шведського короля Карла XI і Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Однак в разв'язаній війні трансильванське війско було разбито поляками, які після здобутої перемоги вторглись до Закарпаття, зруйнувавши та спустошивши багато сел і містечок. Село Бене сильно постраждало під час польського карального походу. Костел отримав значні пошкодження. В полум'ї спричиненої пожежі вигоріла вежа, згорів її шпиль, постраждав і сам об'єм храму, а його старовинні хрестові своди обвалились.
1670 р. Храм відновлюється після польського погрому. Ймовірно, повного відновлення не було. Наприклад, можна припустити, що під час саме цих робіт замість складних хрестових сводів костел отримав прості дерев'яні стелі.
1782 р. Храм знов згорів; дерев'яна стеля в тому числі.
19 век. Храм ремонтують. Вежа замсть гостроверхого готичного шпилю отримала барочне завершення з центральним декоративним ліхтарем.
1999 год. До кінця 20 століття костел через багаточисельни перебудови втратив багато аутентичних готичних рис. Кілька ключових елементів, що формували цю гармонічну споруду, були замінені непоказними конструкціями, які дуже псували загальний ефект від сприйняття старовинного храму. Але у 1999 р. угорські майстри, спираючись на свої засоби і інформаційну базу, спробували повернути храму його втрачені аутентичні риси. Була проведена грунтовна зразково-показова реставрація, в результаті якої костел повність перетворився. Покрівлям нефа і апсиди надали ту стрільчасту форму, яка у них була багато столітть тому. Барочний купол дзвінниці демонтували, завершивши вежу відкритою галереєю з гостроверхим шпилем, прикрашеним по кутах 4-ма декоративними ліхтарями. Новий дах вежі нагадує про те, що колись у горішньому ярусі дзвінниць багато костелів облаштовували бойові місця, що зміцнювало обороноздатність храмів. Старий покрівний матеріал (бляху) замінили аутентичним - гонтом. Гонтом також вкрили горішні сегменти контрфорсів. Мури храму знов обштукатурили та вибілили.
Сьгодення. Незважаючи на багаточисельні перебудови, костел зберіг основний об'єм споруди – вежу-дзвінницю, неф, апсиду. Втрачені первинні хрестові своди. В ході реставрації 1999 р. костелу повернули аутентичні риси: гонтові покрівлі стрільчастої гоготичної форми. Були зовні відремонтовані мури та інтер'єр. Костел діючий.
Використано інформацію сайту zamki-kreposti.com.ua