Пам'ятний знак "Мини є!.. Розміновано!" по вул. Нєстєрова, 23.

Вранці 25 жовтня 1943 р. 152-га стрілецка дивізія та 39-та гвардійська стрілецька дивізія увійшли до Дніпропетровська, визволивши місто від німецьких військ. Будівлі були зруйновані і заміновані. На багатьох будинках Дніпропетровська можна було зустріти напис: «Перевірено, мін немає!» або "Міни є!", а згодом додавали напис "Розміновано!" і поруч - прізвища сержантів або офіцерів, чиї підрозділи проводили перевірку і розмінування конкретних об'єктів. Залишати подібні вказівники було вимогою безпеки і виключенням повторного обстежання будівлі. Текст таких написів навіть став назвою фільма, знятого югославськими режисерами у 1965 р. Багато будинків, що пережили війну та розпад СРСР, зберігли до нашого часу свідчення роботи саперів. Зараз потрибен догляд за пам'ятними написами, так як вони знищуються.

Братська могила розташована на громадянському цвинтарі по вул. Сеченова в м. Дніпропетровськ.

ДДАУ, вул. Ворошилова, 25 (Єкатеринославське жіноче єпархіальне училище). Музей історії Дніпропетровського державного аграрного університету.

Дніпропетровський державний аграрний університет (ДДАУ).

Проект 1935 р. источник фото

Перше училище для дівчинок з родин духовенства було відкрито у 1843 р. в Царському Селі за ініциативоу та під патронатом великої княгині Марії Миколаївни. Статут училища був визнан взірцевим і у подальшому використовувався для всіх аналогічних навчальних закладів, що відкривались на території Російської Імперії. Училища мали чітко виражені соціальні ознаки. Якщо доньок священників в нього приймали безкоштовно - лише за результатами іспитів, то дівчата з інших верств населення  навчались тільки за платню.
4-класне Єкатеринославське єпархіальне жіноче училище було відкрито 1 жовтня 1866 р. в домі Малтиза на Потьомкінській вулиці. В арендованому приміщенні воно було недовго. Вже у 1867 р. училище спромоглося придбати велику садибу з кількома будівлями на тій же вулиці. В 1874 р. училище почало будівництво на своїй ділянці нового двоповерхового навчального корпусу. А вже наступного року за ініціативою архієпископа Платона училище було перетворено в повне шестикласне.
Збудований у 1870-ті рр. навчальний корпус був одним з кращих та найбільших в місті. Училище зростало занадто швидко. Вже у 1885 р. за проектом молодшого інженера єкатеринославського Губернського правління Медарда Вацловича Лопацінського було розпочато будівництво нового двоповерхового корпусу. В прибудові, окрім аудиторій, було облаштовано спеціальне приміщення для домової церкви училища Во Ім'я Введення до храму Пресвятої Богородиці. Хоча після 1885 р. головний навчальний корпус більше не розширювався, але на ділянці поступово зросло декілька житлових будівель, лікарня, служби. Так, у 1893 р. губернський з'їзд духовенства надав на будівничі потреби училища 35000 крб. з пенсійної касы єпархії. Заслуговану слову має і училищний сад з багатими ківтниками, плодовими та декоративними деревами.
З початком Першої Світової війни частина споруд училища була зайнята 5-м шпиталем Земського союзу на 140 койок. Коли саме він був закритий, поки не встановлено. За свідченням Стародубова, в 1920 р. тут вже розташовувалась 107-ма робоча школа (в 1921 р. реорганізована в школу № 7, згодом - № 60) і 102-га робоча школа (в 1921 р. закрита).
До 1925 р. будівлі училища вже були зайняті ддитічим будинком. А у 1927 р. тут вже працювала дніпропетровська Радпартшкола 2-го ступеня. В 1933 р. додатково до неї в будівлях почав працювати ще і обласний комуністичний газетний технікум.
У 1934 р. в Дніпропетровськ з Києва переведений Сільськогосподарський інститут. Для його розміщення влада обрала корпуси колишнього Єпархіального училища. При цьому спочатку було очевидно, що існуючий комплекс споруд вочевидь малий для розміщення інституту. У св'язку з цим було прийнято рішення про реконструкцію будівлі. Проектування надбудови і переобладнання фасадів комплексу була першим завданням, дорученим проектній майстерні № 3 Управління проектування і розвитку Дніпропетровська, створеної в березні 1935 р. під керівництвом Олександра Леонтійовича Красносельського. Проект, виконаний О. Красносельським за участтю Вассермана, закінчено вже до 1936 р. Було запропоновано розширити навчальний корпус уподовж вул. Ворошилова і збільшити кількість поверхів до трьох. В корпусі зберігалась коридорная система планування. Єдина вагома зміна плану була викликана створенням нового об'єму головних сходів. Головний фасад передбачалось вирішити доволі лаконічно - за традиціями конструктивізму - без зайвого перевантаження декором. Головний вхід, розташований в центральній частині будівлі, отримував портік з шести квадратних колон, підтримуючих балкон з великою скульптурою. Деяка простота зовнішніх форм компенсувалась пропозицією повність оздобити головний фасад натуральним каменем.
Роботи з реконструкції дуже затягнулись. В цілому пропозиції Красносельського були реалізовані, але через економію коштів довелося відмовитись від розміщення скульптури і оздоблення каменем. Споруду було обштукатурено з розшивкою, що імітує кам'яну кладку.
У жовтні 1941 р. будівлі інституту було передано у відомство відкритого в місті університета, але проходили тут навчання, достеменне не відомо. А у 1943 р. величезний корпус згорів. Проект відновлення був виконаний архітектором Ветвицьким у 1945 р. Перша черга - відновлення старого навчального корпусу – була виконана до кінця 1940-х рр. Саме в цей час старий корпус набув сучасний класичний вигляд. А ось реалізація другої черги – будівництво зовсім нового корпусу на площі Шевченка, затягнулось до 1970-х рр.
Валентин СТАРОСТИН,
источник текста

Музей історії Дніпропетровського державного аграрного університету створено у 1972 р. до святкування 50-річча відкриття закладу.
В 2005 р. було проведено реконструкцію музею. Він займає 150 м², має 2 зали: наукові розробки ДДАУ і історія утворення і розвитку університету. Музей має сучасний дизайн, вся композиція розташована на 28 планшетах і 18 подіумах, багато натурних зразків та макетів.

источник текста

Історія будівлі відобразила всі перипетії радянської культурної політики щодо освіти «рабочих масс». Вже у 1920-х рр. в усьому Радянському Союзі будуються подібні Палаци при основних підприємствах - як «очаги пролетарской культуры». Дніпропетровський палац належав металургійному гіганту – заводу ім. Петровського.
В 1925 р. трест «Югосталь» отримав дозвіл на будівництво Палацу Праці в Єкатеринославі. Для розташування будівлі була виділена територія скверу «Сокольніки» і Чечелівського базару, розташованих на колишній Брянській площі, межі районів Чечелівки і Брянської колонії. В 1903, 1905 і 1917 рр. це місце ставало ареною багатотисячних мітингів робочих. Під час революції 1905 р. тут знаходився фактичний центр «Чечелівської республіки». Новий «храм культуры» розташували на священному місці, «обагренном кровью революционеров», як відмічали в радянських путівниках.
На проект будівлі оголосили всесоюзний архітектурній конкурс. Програмою передбачалось створення театральної зали на 3150 місць, зали зібрань на 600 місць, аудиторії на 500 місць, бібліотеки с читальною залою та інших приміщень. За підсумками конкурсу в тому ж році премії були розподілені наступним чином:
 1) проект Крестовнікова і Воінова;
 2) проект Грінберга і Власова;
 3) проект Бархіних;
 4) проект Когана, Райха і Фрідмана;
 5) проект Гінзбурга і Коршунова.
В конкурсі також брали участь: Зарощанський, Тіссен та інші архітектори.
Жоден з конкурсних проектів не був придатний до реалізації через значну вартість, складності будівельних робіт і нестачі будівельних матеріалів. В решті решт влада віддали перевагу місцевому архітектору.
Палац Ілліча – найбільша споруда стилю конструктивізм у Дніпропетровську, визначна (і єдина в цьому стилі) праці архітектора Олександра Красносельського (1877-1944).
Спочатку Палац праці, пізніше перейменований на Палац культури металургів ім. Ілліча, був задуманий в класицістичних формах. Саме через це проект Красносельського виграв всесоюзний конкурс на будівлю Палацу праці в Єкатеринославі, оголошений в 1925-м р. (інші проекти були виконані в стилі конструктивізма). В той час був розквіт авангардних течій в радянській архітектурі, але жюрі надало перевагу більш традиційним формам. Таким чином, подальше проектування Палацу праці доручили Красносельському. Архітектор все ж вирішив не обмежуватись класикою і попросив жюрі надати йому можливість ознайомитись з сучасними тенденціями в вітчизняній архітектурі та будівництві. Його прохання задовольнили і відрядили до Москви, Ленінграду та Києва. Під час поїздки Красносельський ознайомився з ідеями створення робочих клубів і з авангардними напрямками в архітектурі, в тому числі з конструктивізмом. Повернувшись, архітектор продовжив проектувння Палацу праці. Тепер він перевагу віддавав конструктивістським архітектурним прийомам і формам, з якими поєднував деякі класицістичні елементи.
Дослідники відзначають, що найбільше вплинули на Красносельського проекти Палацу праці в Москві братів Весніних і проект Палацу культури ім. Горького в Ленінграді архітекторів Гегелло і Кричевського. Історик архітектури Ігнатов відзначав, що «форма зали і сценічної частини Палацу праці Красносельського подібна запроектованної ленінградськими архітекторами».
До конструктивістським особливостей споруди відносяться:
1. Лаконізм архітектурних форм.
2. Призматичні еркери на головному фасаді і бокових корпусах будівлі.
3. Вікна: кутові, округлі вікна і вертикальні віконні пройоми на всю висоту сходної клітини.
4. Формування площини фасаду широкими прямокутними і квадратними віконними пройомами, які членяться імпостами і поперечинами віконних переплетінь. Між пройомами вузькі простінки. Таким чином, стіна фасаду стає менш масивною та більш прозорою.
З класицістичних елементів в архітектурі споруди присутні наступні:
1. Лопатки на головному фасаді, на фасадах бічних корпусів і на деяких задніх фасадах.
2. Карнізи. Щоправда, в основному вони сильно спрощені.
3. Наличники віон з 3-х і 4-х боків (задні і бічні фасади).
4. Портики бічних крил.
5. Арочні проходи під крилами головного фасаду.
6. Рустована штукатурка стін задніх і бічних фасадів.
Функціональна схема споруди відображала концепцію робітничого клубу: це повинна була бути споруда, в якій кожен бажаючий міг витратити свій досуг на підвищення рівня своєї культури у бажаному для себе напрамку, будь то спорт, наука або мистецтво. Таким чином, Палац праці повинен стати багатофункціональною будівлею.
Центральне місце в композиції будівлі займає велика глядацька зала театру на 1500 глядачів. Ліворуч і праворуч від неї розташовуються бічні корпуси, з'єднані з театром напівкруглими крилами, в яких розміщувались клубні приміщення. В лівому корпусі внизу розміщувався кінотеатр на 600 місць, на другому  поверсі була зала для танців. В правому корпусі на першому поверсі була спортзала, над якою - бібліотека і читальна зала. Таким чином, функціонально будівля поділяється на центральну видовищну частину у вигляді театра і дві бічні клубні частини. Це дозволяло експлуатувати їх автономно одна од іншої.

Глядацька зала театру (1930-ті рр.).

5 серпня 1926 р. відбулося урочисте закладання Палацу.

ПК у 1929 р.

А відкрився Палац у 1932 р. на честь 15-річча Революції.

 ПК. Листівка початку 1930-х рр.

Головний фасад (1930-ті рр.)

Дворец культуры металлургов. Фото 1976 г. (gorod.dp.ua).

На початку 1990-х рр. Палац Ілліча змінив своє ім'я на «Український дім» (за прикладом Києва, де так назвали колишню будівлю музея Леніна). Однак ця акція не стала символом відродження. Будівля Палацу зараз практично не використовується. Фасады ще цілі, але інтер'єри частково розграбовані. Що зараз він уявляє зсередини можна подивитичь тут.

Джерело 1, джерело 2, джерело 3.

Когда-то здесь кипела жизнь:

Меморіал Слави споруджено у 1977 р. На стелі - барельєфи Героїв Радянського Союзу та імена воїнів, загиблих в боях за Ковель.